Голокост в Австрії — систематичне переслідування та знищення євреїв німецькими та австрійськими нацистами в період з 1938 по 1945 роки, частина загальної політики Третього рейху та їх союзників щодо знищення євреїв.

Євреї в Австрії до 1938 року У 1930-ті роки євреї займали провідні позиції у багатьох галузях австрійської економіки, зокрема у торговому, рекламному, банківському бізнесі, становили високу частку серед австрійської інтелігенції. На момент приєднання до Німеччини єврейське населення Австрії становило 181'778 осіб, з яких 165'946 (91,3%) жили у столиці Відні.

В Австрії був поширений антисемітизм. Зокрема, в 1895 році австрійський антисеміт політик Карл Люгер отримав більшість голосів у муніципалітеті Відня і був призначений мером австрійської столиці.

Аншлюс З приходом до влади у Німеччині рейхсканцлера Адольфа Гітлера анексія Австрії стала частиною офіційного курсу зовнішньої політики Німеччини. 12 березня 1938 року німецькі війська увійшли на територію Австрії, а 13 березня було опубліковано закон «Про возз'єднання Австрії з Німецькою імперією», згідно з яким Австрія оголошувалась «однією із земель Німецької імперії» під назвою «Остмарк». 10 квітня в Німеччині та Австрії відбувся референдум. За офіційними даними, у Німеччині за аншлюс проголосувало 99,08% мешканців, в Австрії — 99,75%.

Наслідки аншлюсу Після аншлюсу в Австрії стали діяти нюрберзькі расові закони, за якими євреї були позбавлені цивільних прав. Згідно до цих законів, євреями в Австрії стали вважати 220 тисяч осіб, а не 182 тисячі.

Аншлюс став важливим етапом у діяльності Генріха Гімлера — саме у тій частині, яка стосувалася антиєврейської політики. Було проведено примусову реорганізацію єврейських громад під керівництвом німецького офіцера Адольфа Ейхмана.

Насильство проти євреїв Насильство над австрійськими євреями почалося відразу після приєднання Австрії до Німеччини. Усі єврейські організації та газети були зачинені, а лідери відправлені у в'язницю.

Багато австрійців приєдналися до нацистів у терорі проти євреїв. Євреїв змушували мити тротуари та громадські туалети у святковому одязі. Деяких змушували робити це зубними щітками чи голими руками. Євреї не допускали до громадського транспорту.

Під час "Кришталевої ночі" у листопаді 1938 року по всій Німеччині та Австрії пройшли антиєврейські погроми. Були осквернені та зруйновані синагоги, а будинки та магазини, що належали євреям, були розграбовані.

Примусова еміграція У травні 1938 року нацисти дозволили віденській єврейській громаді відновити свою діяльність лише з однією метою — організувати масову еміграцію євреїв із Австрії. Палестинське бюро Всесвітньої сіоністської організації також дозволило займатися організацією єврейської еміграції. У серпні 1938 року у Відні було створено «Єврейський центр еміграції» під керівництвом Адольфа Айхмана.

Серед емігрантів були такі знаменитості як Зигмунд Фройд та композитор Імре Кальман.

Еміграція була організована за допомогою єврейської громади, головою якої після арешту всіх єврейських лідерів у березні 1938 року Ейхман особисто призначив 22 серпня 1938 року Ейхман писав у Берлін, що його офіс забезпечує документами для еміграції 200 євреїв щодня.

У результаті переслідувань в 1938 з Австрії емігрували 62'958 євреїв, а у 1939 — 54'451. До початку війни виїхало за різними даними від до 126'445 євреїв. У країні залишилося від 58'000 до євреїв. Еміграцію з рейху було заборонено у жовтні 1941 року.

На Ванзейській конференції 20 січня 1942 були представлені такі дані: з Австрії емігрували з 15 березня 1938 по 31 жовтня 1941 147 000 євреїв, залишилося — 43'700.

Ізоляція, депортація та знищення

З жовтня 1939 року розпочалася депортація австрійських євреїв до Польщі на територію «генерал-губернаторства». До Любліна було вислано 1584 особи.

Депортація євреїв у табори смерті розпочалася з лютого 1941 року. Після Ванзейської конференції цей процес прискорили. Віденську громаду було офіційно ліквідовано 1 листопада 1942 року, коли в Австрії залишилося близько 7000 євреїв. Депортації тривали до березня 1945 року.

Внаслідок Голокосту загинуло австрійських євреїв, тобто майже всі, хто не виїхав з країни до війни. До звільнення Відня радянськими військами 13 квітня 1945 року дочекалося менше 800 євреїв (переважно подружжя австрійських громадян). До 1950 року єврейська громада Австрії налічувала  осіб (з них жили у Відні).

Система таборів в Австрії

Концентраційний табір Маутхаузен був заснований влітку 1938 року. Маутхаузен став головним нацистським табором в Австрії. Він був побудований поблизу покинутого кам'яного кар'єру, вздовж річки Дунай, приблизно за 12,5 миль на південний схід від Лінца. Німці класифікували цей табір Маутхаузен як табір III категорії, тобто спеціальний виправний табір із суворим режимом.

Влітку та восени 1944 року під управлінням Маутхаузена були створені підтабори поблизу заводів з виробництва озброєння по всій північній Австрії. Персонал табору керував ще понад 60 підтаборами,включаючи Гузен, Гунскірхен, Мельк, Ебензее та Амштеттен. Тисячі в'язнів були заморені працею до смерті.

Окрім Маутхаузена та його підтаборів, інші табори в Австрії простягалися від Лохау на заході до Штрасгофу на сході.

Протести та опір

В Австрії налічується осіб, визнаних ізраїльським меморіалом Катастрофи та героїзму "ЯД ВАШЕМ" — Праведниками народів світу, за те, що вони ризикуючи своїм життям, допомагали євреям у порятунку в період Голокосту. Зокрема, Едельтруд Бехер ховала у себе в квартирі у Відні трьох євреїв, двоє з яких вижили. Допомогу євреям також надавала католицька церква, зокрема архієпископ Відня Теодор Інніцер.

Пам'ять про Голокост

До 1980-х років австрійське суспільство сповідувало «доктрину жертви», за якою Австрія була і тому не несе жодної колективної відповідальності за злочини гітлерівської Німеччини.

Хоча документування нацистського геноциду проводилися в Австрії у 1960-ті роки, по-справжньому тема Голокосту увійшла до мейнстріму австрійської історіографії у 1980-ті роки. Поштовхом до цього послужило активне обговорення подій війни під час виборів у президенти Австрії у 1986 році, ініційоване скандалом про нацистське минуле політика Курта Вальдгайма. У 1988 році було створено Історичну комісію, яка зайнялася дослідженням розграбування майна в період націонал-соціалізму, а також реституції та компенсації після 1945 року.

В Австрії збереження пам'яті жертв Голокосту підтримується на державному рівні. Так, зокрема, Австрійська служба пам'яті жертв Голокосту з 1991 року є альтернативою для служби в армії і фінансується переважно міністерством внутрішніх справ Австрії.

Австрія є членом Міжнародного альянсу пам'яті жертв Голокосту.

У містах Австрії встановлено безліч меморіалів на згадку про жертви, у тому числі пам'ятник жертвам Голокосту у Відні.Пам'ятники жертвам іноді піддаються вандалізму.

Заперечення Голокосту є кримінальним злочином. Після закінчення Другої світової війни в Австрії було ухвалено Конституційний "Закон про заборону націонал-соціалістичної партії" від 8 травня 1945 року. Його метою було викорінення нацистського впливу та захист демократичного розвитку країни. Під впливом зростання ревізіоністської пропаганди, міжнародних процесів проти заперечників Голокосту та зміни суспільного клімату у 1992 році до «Закону про заборону» 1945 року було внесено поправку. Вона запровадила статтю 3h, яка криміналізувала заперечення, грубе применшення, виправдання чи спробу виправдати Голокост та інші злочини націонал-соціалізму. За ці дії передбачалося покарання від одного до десяти років ув'язнення, а для особливо небезпечних правопорушників — до двадцяти років ув'язнення.

Цей закон неодноразово застосовувався практично. Зокрема, 14 січня 2008 року (Wolfgang Fröhlich) був засуджений до 6,5 років ув'язнення , а 27 квітня 2009 року письменник Герд Гонсік був засуджений до 5 років позбавлення волі. Прокурор Стефан Апостол назвав Гонсіка „одним з ідеологічних лідерів“ європейських неонацистів Найбільш відомий випадок кримінального переслідування в Австрії за заперечення Голокосту — над британським письменником Девідом Ірвінгом у 2006 році. Він був засуджений до 3 років в'язниці, після 13-місячного ув'язнення суд замінив термін, що залишився, на умовний і депортував його з країни.

Примітки

Література

Gardiner, Muriel. Code Name «Mary»: Memoirs of an American Woman in the Austrian Underground. New Haven, CT: Yale University Press, 1983. Paucker, Arnold. Standhalten und Widerstehen: Der Widerstand deutscher und österreichischer Juden gegen die nationalsozialistische Diktatur. Essen: Klartext, 1995.

Посилання