Толерантність до дистресу – це порявняно новий концепт у психології, який формується кількома різними способами. Однак у широкому сенсі він стосується «наявної здатності людини протистояти негативним емоційним та/або іншим неприємним станам (наприклад, фізичному дискомфорту) та поведінкового акту протистояння внутрішнім стресовим станам, викликаним певним типом стресора ». У деяких визначеннях терміну «толерантність до дистресу» зазначається, що переживання негативних емоційних станів відбувається навіть у ситуаціях, коли існують способи уникнення стресора.
Вимірювання У літературі різні концептуальні підходи до поняття «толерантність до дистресу» узгоджуються з двома способами оцінки цього конструкту.
Оскільки шкали для самозвіту фундаментально оцінюють сприйняття та рефлексії людини щодо конструктів, пов'язаних з собою, такі шкали для самозвіту толерантності до дистресу (тобто анкети, опитувальники) спеціально зосереджені на сприйнятій здатності переносити дистресні стани в широкому сенсі. Деякі анкети зосереджені на дослідження толерантності до емоційного дистресу (наприклад, Шкала толерантності до дистресу ), інші вимірюють толерантність до негативних фізичних станів (наприклад, Шкала нетерпимості до дискомфорту ), а ще інші зосереджені виключно на толерантності до фрустрації як загальному процесі толерантності до дистресу (наприклад, Шкала фрустрації-Дискомфорту) .
На відміну від цього, дослідження, що використовують поведінкові або біоповедінкові методи оцінки толерантності до дистресу, надають інформацію про реальні дії людини, а не лише про її сприйняття. Прикладами таких стресових завдань є ті, що вимагають від учасника наполегливої роботи з комп’ютеризованим дзеркалом у обмежений час (наприклад, завдання на наполегливе відстеження комп’ютеризованого дзеркала / ) або виконання серії математичних задач, з часовими рамками, у яких неправильні відповіді створюють неприємний шум (наприклад, завдання на серійне додавання з комп'ютеризованим темпом). Деякі поведінкові завдання розроблені для оцінки толерантності до фізичного дистресу та вимагають від людей затримувати дихання якомога довше (завдання на затримку дихання).
Оскільки це нова галузь досліджень, зв'язки між перцептивними та поведінковими оцінками толерантності до дистрессу залишаються неясними. Розмежування різних компонентів емоційної/психологічної толерантності до дистрессу та толерантності до фізичного дистрессу в рамках поведінкових завдань також залишається викликом в літературі.
Теоретичні засади Існують різні моделі ієрархії толерантності до дистресу. Дослідження показують, що фізична та психологічна толерантність є окремими конструктами: чутливість до тривожних почуттів і толерантність до негативних емоцій пов’язані між собою як частини ширшого конструкту афективної чутливості та толерантності, тоді як дискомфорт від фізичних стресорів є незалежним конструктом. Примітно, що ця попередня робота була проведена з використанням методів самозвіту, а результати мають перехресний характер. Автори зазначають, що для підтвердження цих взаємозв'язків та з'ясування напрямку причинно-наслідкового зв'язку необхідна додаткова робота.
Сучасні дослідження розширюють розмежування між емоційною та фізичною толерантністю до дистресу, пропонуючи вищого порядку конструкт - загальну толерантність до переживаного дистресу. Ця модель спирається на конструкти толерантності, які історично вивчалися окремо від толерантності до дистресу. У межах цієї концепції виокремлюють п’ять конструктів нижчого порядку, що розглядаються як складові загальної толерантності до дистресу, а саме:
Толерантність до невизначеності, або «схильність реагувати емоційно, когнітивно чи поведінково на невизначені ситуації» Толерантність до неоднозначності, або «сприйнята толерантність до складних, незнайомих та/або нечітких ситуацій стимулів» Толерантність до фрустрації, або «вивчена (здобута) здатність протистояти подразненню (наприклад, зриву життєвих цілей)» Толерантність до негативних емоційних станів, або «вивчена (здобута) протистояти внутрішньому дистресу» Толерантність до фізичних відчуттів, або «сприйнята здатність витримувати дискомфортні фізичні відчуття»
У моделях, де толерантність до дистресу розуміють як здатність витримувати негативні емоційні стани, цей конструкт розглядається як багатовимірний. Він включає процеси, пов’язані з очікуванням і переживанням негативних емоцій: сприйману та фактичну здатність їх витримувати, оцінку ситуації як прийнятної або неприйнятної, здатність регулювати емоції під час негативного переживання, а також рівень уваги, спрямованої на опрацювання негативної емоції
Біологічні основи Існують гіпотетичні нейробіологічні механізми, що можуть лежати в основі толерантності до дистресу. Вони ґрунтуються на уявленні про толерантність до дистресу як процес, пов’язаний з навчанням на основі винагороди (навчання з підкріпленням). У цьому контексті зменшення напруження внаслідок уникнення або припинення дії стресора розглядається як форма негайної винагороди.
Вважається, що мозкові структури, залучені до обробки винагороди та навчання, можуть бути нейробіологічними субстратами толерантності до дистресу. Зокрема, дофамінергічні проєкції до nucleus accumbens, вентрального стриатуму та префронтальної кори пов’язані з визначенням цінності негайної винагороди під час навчання.
Передбачається, що ці ж механізми залучені до толерантності до дистресу, оскільки визначення цінності уникнення дистресного стимулу є аналогічним оцінюванню негайної винагороди . Якщо ці припущення будуть підтверджені, це може свідчити про змінюваність толерантності до дистресу та можливість її підвищення за допомогою інтервенцій, спрямованих на модифікацію нейронної активності.
Крім того, роль у цьому процесі можуть відігравати інші нейронні структури. Зокрема, збудливість інгібіторних нейронів у nucleus accumbens і вентральному стриатумі впливає на зв’язок між цінністю негайної винагороди та поведінкою, спрямованою на отримання полегшення . Дані досліджень на тваринах показують, що підвищення збудливості цих нейронів пов’язане з більшою витривалістю до болю та тривоги, що розглядається як аналог толерантності до дистресу.
Взаємозв’язки з психопатологією Толерантність до дистресу є відносно новим напрямом досліджень у клінічній психології, оскільки вважається, що вона відіграє роль у формуванні та підтриманні різних психічних розладів, зокрема розладів настрою та тривожних розладів, таких як великий депресивний розлад та генералізований тривожний розлад, вживання психоактивних речовин та залежність, а також розладів особистості. Загалом дослідження толерантності до дистресу виявляють зв’язки з цими розладами, які значною мірою залежать від конкретних концептуалізацій самого терміну. Зокрема, вважається, що межовий розлад особистості підтримується хронічним униканням або небажанням витримувати емоційно стресові стани. Аналогічно, схильність до розвитку тривожних розладів часто характеризується низькою толерантністю до емоційного дистресу. Низька толерантність до дистресу як фізичного, так і емоційного стану сприймається як фактор ризику підтримки та ескалації залежності. Толерантність до дистресу особливо важлива в нейробіологічних теоріях, які стверджують, що просунуті стадії залежності зумовлені вживанням речовини для уникнення фізичних та психологічних симптомів відміни .
Зростання інтересу до концепції толерантності до дистресу та її зв’язку з психопатологією сприяло розробці психосоціальних втручань, спрямованих на її підвищення, зокрема у групах, які традиційно менш чутливі до лікування. Багато з цих підходів (наприклад, терапія регуляції емоцій, заснована на прийнятті) спрямовані на розвиток готовності взаємодіяти з емоціями та навичок їх прийняття .
Компоненти розвитку толерантності до дистресу також інтегровані в терапію прийняття і відповідальності, діалектично-поведінкову терапію, функціонально-аналітичну психотерапію, інтегративну поведінкову терапію для пар і когнітивну терапію, засновану на майндфулнес . Дослідження свідчать про ефективність таких втручань у лікуванні генералізованого тривожного розладу, депресії та межового розладу особистостіOrsillo, S.M.; Roemer, L. & Barlow, D.H. (2003). "Integrating acceptance and mindfulness into existing cognitive-behavioral treatment for GAD: A case study". Cognitive and Behavioral Practice. 10 (3): 222–230. CiteSeerX 10.1.1.469.449. doi:10.1016/S1077-7229(03)80034-2. Ramel1, Wiveka; Goldin, Philippe R.; Carmona, Paula E.; McQuaid, John R. (2004). "The Effects of Mindfulness Meditation on Cognitive Processes and Affect in Patients with Past Depression". Cognitive Therapy and Research. 28 (4): 433–455. doi:10.1023/B:COTR.0000045557.15923.96. ISSN 0147-5916. S2CID 2670303Williams, J. M.; Teasdale, J. D.; Segal, Z. V.; Soulsby, J. (2000-02-01). "Mindfulness-based cognitive therapy reduces overgeneral autobiographical memory in formerly depressed patients". Journal of Abnormal Psychology. 109 (1): 150–155. CiteSeerX 10.1.1.465.1429. doi:10.1037/0021-843x.109.1.150. ISSN 0021-843X. PMID 10740947.
Терапевтичні підходи щодо підвищення толерантності до дистресу Діалектична поведінкова терапія (ДПП) та Терапія прийняття та відповідальності (ТПВ) – це терапевтичні підходи, які приділяють особливу увагу до толерантності до дистресу.