В економіці парадокс Лукаса або головоломка Лукаса — це спостереження, що капітал не перетікає з розвинених країн до країн, що розвиваються, незважаючи на те, що країни, що розвиваються, мають нижчий рівень капіталу на одного працівника.
Класична економічна теорія передбачає, що капітал повинен перетікати з багатих країн до бідних через ефект зменшення прибутковості капіталу. Бідні країни мають нижчий рівень капіталу на одного працівника, що частково пояснює, чому вони є бідними. У бідних країнах дефіцит капіталу порівняно з робочою силою повинен означати, що прибутковість, пов'язана з вливанням капіталу, є вищою, ніж у розвинених країнах. У відповідь на це вкладники в багатих країнах повинні розглядати бідні країни як вигідні місця для інвестування. Насправді ж все виглядає інакше. З багатих країн до бідних країн надходить напрочуд мало капіталу. Ця загадка, широко обговорювана в статті Роберта Лукаса 1990 року, часто називається «парадоксом Лукаса».
Теоретичні пояснення парадоксу Лукаса можна розділити на дві категорії.
Перша група пояснює обмежену кількість капіталу, що надходить до бідніших країн, відмінностями в фундаментальних факторах, які впливають на структуру виробництва в економіці, таких як технологічні відмінності, відсутність факторів виробництва, державна політика та інституційна структура. Друга група пояснень зосереджується на недосконалості міжнародних ринків капіталу, головним чином на суверенному ризику (ризику націоналізації) та асиметричній інформації. Хоча очікувана віддача від інвестицій у багатьох країнах, що розвиваються, може бути високою, інвестиції туди не надходять через високий рівень невизначеності, пов'язаний з цією очікуваною віддачею.
Приклад: розвиток країн Третього світу Знакова робота Лукаса була реакцією на тенденції в міжнародних зусиллях з розвитку протягом 20 століття. Регіони, що характеризуються бідністю, такі як Південна Азія та Африка, отримали особливу увагу з огляду на прогнозований Лукасом недоінвестування. Африканські країни з їх збіднілим населенням і багатими природними ресурсами були визнані прикладом країн, які, за неокласичними припущеннями, могли б забезпечити надзвичайно високу віддачу від капіталу. Незначний обсяг іноземного капіталу, який африканські країни отримують поза благодійністю транснаціональних корпорацій, свідчить про те, наскільки Лукас вловив реалії сучасних глобальних потоків капіталу.Montiel, Peter. "Obstacles to Investment in Africa: Explaining the Lucas Paradox"
Останнім часом автори зосередили свої пояснення парадоксу на першій категорії пояснень Лукаса, а саме на відмінностях у фундаментальних засадах виробничої структури. Деякі вказують на якість інститутів як ключовий чинник, що визначає приплив капіталу до бідніших країн.Daude, Christian (2007). "The Quality of Institutions and Foreign Direct Investment". Economics & Politics. 19 (3): 317–344. doi:10.1111/j.1468-0343.2007.00318.x. S2CID 27057925 Як доказ центральної ролі інституційної стабільності було показано, що обсяг прямих іноземних інвестицій, які отримує країна, тісно пов'язаний із міцністю інфраструктури та стабільністю уряду в цій країні. Saha, Sadhon; Sadekin, Md. Nazmus; Saha, Sanjoy Kumar (2022-10-01). "Effects of institutional quality on foreign direct investment inflow in lower-middle income countries". Heliyon. 8 (10) e10828. Bibcode:2022Heliy...810828S. doi:10.1016/j.heliyon.2022.e10828. ISSN 2405-8440. PMC 9547205. PMID 36217489
У багатьох випадках в Вірменії парадокс Лукаса підтверджується. Неефективне впровадження правових і законодавчих механізмів, недостатній рівень розвитку фінансового сектора та неефективний розподіл високоякісного людського капіталу є можливими причинами низького припливу капіталу до Вірменії. MARTIROSYAN, Arevik. "THE LUCAS PARADOX. THE REASONS BEHIND THE LOW CAPITAL FLOW INTO ARMENIA" (PDF). Article. Retrieved 6 December 2022.
Контрприклад: економічний розвиток Америки Хоча оригінальна гіпотеза Лукаса широко прийнята як така, що описує сучасний період в історії, парадокс не проявляється так чітко до 20 століття. Наприклад, колоніальна епоха виділяється як епоха безперешкодного руху капіталу. Система імперіалізму створила економічні умови, особливо сприятливі для руху капіталу відповідно до припущень класичної економіки. Наприклад, Великобританія змогла розробити, впровадити та контролювати якість інститутів у своїх колоніях, щоб отримати високий прибуток від капіталу в новому світі.Schularick, Moritz. "The Lucas Paradox and the Quality of Institutions: Then and Now" (PDF). Archived from the original (PDF) on 19 July 2011. Retrieved 21 February 2011.
Джеффрі Вільямсон докладно дослідив це перевертання парадоксу Лукаса в колоніальному контексті. Хоча сам Лукас цього не підкреслював, Вільямсон стверджує, що безперешкодна міграція робочої сили є одним із способів припливу капіталу до громадян країн, що розвиваються. Імперська структура була особливо важливою для сприяння низькозатратній міжнародній міграції, що дозволило зрівняти рівні заробітної плати в різних регіонах Британської імперіїWilliamson, Jeffrey (2002). "Winners and Losers Over Two Centuries of Globalization". NBER Working Paper No. 9161. Working Paper Series. doi:10.3386/w9161. Наприклад, у 17-18 століттях Англія заохочувала своїх громадян переїжджати до Америки, де бракувало робочої сили, підтримуючи систему кабальної залежності, щоб зробити міграцію за кордон доступною.
Хоча Британія забезпечила вільний потік капіталу зі Старого Світу до Нового, успіх американського підприємництва після Американської революції є хорошим прикладом ролі інституційних та правових рамок у сприянні безперервному потоку капіталу. Прихильність Конституції США до прав приватної власності, прав особистої свободи та сильне договірне право дозволили інвестиціям з Британії до Америки продовжуватися навіть без стимулів колоніальних відносин.Ferguson, Niall. "The British Empire and Globalization". Retrieved 28 February 2011. Таким чином, ранній економічний розвиток Америки, як до, так і після революції, є прикладом умов, за яких парадокс Лукаса змінюється на протилежний. Навіть після того, як середній рівень доходів в Америці перевищив британський, інститути, експортовані в рамках імперіалізму, та правові рамки, встановлені після здобуття незалежності, забезпечили довгостроковий потік капіталу з Європи до Америки.
Примітки