Хлопці з вулиці Панісперна () – прізвисько групи молодих італійських вчених на чолі з Енріко Фермі, які працювали в Королівському фізичному інституті Римського університету ла Сап'єнца. Вони зробили важливе відкриття повільних нейтронів у 1934 році, що пізніше дозволило розробити ядерний реактор та побудувати першу ядерну бомбу.

Членами групи були Енріко Фермі, Едоардо Амальді, , Етторе Майорана, Бруно Понтекорво, та Еміліо Сегре. Усі вони були фізиками, за винятком Д’Агостіно, який був хіміком. Колективне прізвисько групи походить від адреси Королівського інституту фізики, розташованого на вулиці Панісперна в районі Монті в історичному центрі Рима, яка, своєю чергою, отримала назву від розташованого неподалік монастиря .

Становлення групи

Група сформувалася під керівництвом фізика, міністра, сенатора і директора Інституту фізики . Корбіно високо оцінив здібності Енріко Фермі й очолив комісію, яка 1926 року призначила його на одну з перших трьох професорських посад з теоретичної фізики в Італії. Починаючи від 1929 року, Фермі та Корбіно зосередилися на перетворенні інституту на сучасний науково-дослідний центр.

та Фермі були ровесниками: вони познайомилися ще студентами в Пізі й працювали разом у Флоренції. Першим із «хлопців», хто приєднався до них, став Еміліо Сегре, який до того вивчав інженерію. Сегре познайомився з Разетті завдяки спільному захопленню альпінізмом, а до фізики його привела їхня спільна «вилазка» на 1927 року.

Ще школярем Едоардо Амальді знав Фермі через свого , математика; родини разом ходили в походи в Доломітах. Згодом директор Корбіно заохотив Амальді, тоді молодого студента-інженера, перейти до фізики. Етторе Майорана також спочатку навчався на інженера, а змінив фах на фізику після того, як Сегре розпізнав його математичний талант і допоміг організувати співбесіду з Фермі. долучився до групи як хімік: він був асистентом Джуліо Трабаккі, з яким група співпрацювала завдяки наявності в нього запасів радію. Понтекорво приєднався до групи пізніше, 1934 року; він приїхав до Рима як аспірант, щоб працювати з Разетті, другом своєї родини.

Дослідження Перший варіант їхньої дослідницької лабораторії переважно зосереджувався на атомній і молекулярній спектроскопії. Згодом вони перейшли до експериментальних досліджень атомного ядра. Роботи охоплювали бомбардування різних елементів нейтронами, які отримували шляхом опромінення берилію альфа-частинками, які випромінював радіоактивний газ радон, добутий з радію. Нейтрони спричиняли ядерні реакції в ядрах мішеней, унаслідок чого утворювалися інші елементи, часто у вигляді радіоактивних ізотопів. Дослідження індукованої нейтронами радіоактивності вимагали рівню співпраці, незвичного для того часу, і деякі статті мали аж п’ятьох авторів. Ролі не були суворо розмежовані, однак Д’Агостіно виступав фахівцем із хімії, Амальді відповідав за електроніку, а Сегре забезпечував отримання елементів для опромінення.

Ключовим відкриттям, частково випадковим, стало те, що атомні ядра значно частіше захоплювали нейтрони, сповільнені ядрами водню. П’ятеро «хлопців» запатентували цю ідею, яка виявилася вирішальною для практичного використання ядерної енергії. Їхня фінансова винагорода, отримана із тривалим запізненням, була скромною. У теоретичному плані праці Етторе Майорани та Фермі істотно поглибили розуміння будови атомного ядра й сил, що діють усередині нього. У 1933 і 1934 роках вони опублікували фундаментальну теорію бета-розпаду.

Робочу атмосферу вирізняли товариськість і грайливість, що проявлялися, зокрема, у взаємних прізвиськах. Фермі називали Папа () — за його безпомилковість. Разетті, його права рука, мав прізвисько Кардинал-Вікарій (). Ще вище в цій уявній церковній ієрархії стояв Корбіно, якого звали Всемогутній Бог () — за здатність майже чудесним чином знаходити фінансування й посади. Майорану прозвали Великий Інквізитор () через його критичну манеру. Схильність Сегре до суворих оцінок принесла йому прізвисько Василіск (). Амальді називали Хлопчина () за його янгольське обличчя. Понтекорво отримав прізвисько Цуценя (). Ще одним важливим складником спільної роботи були блискучі імпровізовані доповіді, які Фермі щодня після обіду читав на теми, пов’язані з їхніми дослідженнями.

Розпад групи До 1935 року група розпалася, і разом продовжували працювати лише Фермі та Амальді: Разетті на рік поїхав до США, Сегре отримав професорську посаду в Палермо, Д’Агостіно працював в іншій установі в Римі, а Понтекорво перебував у Парижі. Майорана замкнувся в собі й у 1938 році за нез’ясованих обставин зник.

Згодом , спрямовані проти осіб єврейського походження, спричинили подальшу еміграцію (Сегре й Понтекорво були євреями, як і дружина Фермі). 6 грудня 1938 року Фермі разом із родиною виїхав з Рима до Стокгольма, щоб отримати Нобелівську премію. Звідти вони остаточно емігрували до США. В Італії залишились тільки Д’Агостіно та Амальді.

Після війни участь Фермі та Сегре в розробці ядерної бомби могла спричинити певну напруженість у їхніх стосунках із Разетті, який відмовився брати в цьому участь. Вони мали обмежені можливості обговорювати ядерну фізику зі своїми колишніми колегами, оскільки нові відкриття часто залишалися засекреченими.

У медіа Кінорежисер Джанні Амеліо розповів історію наукової групи в телевізійному фільмі, який згодом було розширено до повнометражної стрічки (1989).

Будівля на вулиці Панісперна, розташована на пагорбі Вімінал, входить до комплексу Міністерства внутрішніх справ. Нині тут діє Музей Енріко Фермі (CREF), присвячений історії ядерної фізики.

Примітки

Література

La scienza. Molecole, atomi, particelle. Vol. 12. La biblioteca di Repubblica. Rome, La Repubblica-UTET, 2005.

Посилання

Enrico Fermi and the Via Panisperna Boys from the Museum of Physics of «La Sapienza» University in Rome