Пожежа у готелі Вайнкофф в Атланті, штат Джорджія, сталася 7 грудня 1946 року. Ця катастрофа стала найсмертоноснішою пожежею в історії Америки, в якій загинуло 119 людей.

Готель

Готель «Вайнкофф» (тепер ) відкрився в 1913 році, ставши однією з найвищих будівель в Атланті. Сталеву каркасну споруду було збудовано на невеликій ділянці, обмеженій вулицями Пічтрі-стріт, Елліс-стріт та провулком, розміром 19 на 21 м, з площею 407,5 м² на поверх.

Коридори на гостьових поверхах розташовані у формі літери H, з двома ліфтами та сходовими прольотами, що ведуть у поперечні коридори, та протилежними низхідними сходами, що сходяться на одному сходовому майданчику від ніжок літери H. Готель мав єдині сходи — негорючої конструкції, не закриті вогнетривкими дверима. Хоча на той час входило у практику використання кількох сходів у високих будинках, діючий будівельний кодекс 1911 року дозволяв використовувати одні сходи у будівлях, споруджених на ділянках площею менше 460 м².

Сталева основа була захищена структурною глиняною черепицею та бетонним вогнезахисним покриттям. Готель рекламували як «абсолютно пожежостійкий». Але, хоча сталева конструкція готелю справді була захищена від впливу вогню, внутрішнє оздоблення було доволі легкозаймистим. Внутрішні перегородки, включаючи стіни між коридорами та гостьовими кімнатами, були виготовлені з порожнистої глиняної плитки, покритої штукатуркою. Двері між кімнатами були дерев'яними, з рухомими фрамугами над дверима для вентиляції, що закривалися дерев'яною панеллю. Стіни коридору були оздоблені пофарбованою мішковиною, що сягала висоти дерев'яних панелей, а гостьові кімнати були обклеєні сімома шарами шпалер.

Готель був обладнаний центральною пожежною сигналізацію, яку вмикали вручну зі стійки реєстрації, та водопровідною трубою зі стійками для шлангів на кожному поверсі. Автоматичної спринклерної системи не було. В радіусі двох кварталів від готелю знаходилися дві пожежні частини, одна з них — у тридцяти секундах їзди.

Пожежа

Пожежа з невідомих причин почалася у західному коридорі третього поверху. Відомо, що там були тимчасово розміщені матрац і стілець поруч зі сходами на четвертий поверх, і одна з теорій припускає, що кинутий недопалок міг підпалити цей матрац, від якого загорілися інші горючі предмети в коридорі.

Вперше пожежу помітив близько 3:15 ранку портьє, який пішов на п'ятий поверх, щоб допомогти гостю, і опинився в пастці. Однак перший виклик до пожежної служби надійшов лише о 3:42 ранку від нічного адміністратора, який, як повідомляється, намагався попередити гостей про пожежу телефоном. Пожежна сигналізація чомусь не спрацювала, хоча це на той час вже не мало сенсу, оскільки евакуація з верхніх поверхів все одно була неможливою. Один з тих, хто вижив, розповів, що дізнався про пожежу лише коли його розбудили крики людей.

Перша пожежна машина і драбина прибули протягом тридцяти секунд після виклику. На той час люди вже почали стрибати з вікон. Багатьох евакуювали пожежні драбини, але вони не діставали до верхніх поверхів по будівлі, тому частину людей врятували за допомогою драбин, розміщених горизонтально через провулок від сусідньої будівлі.

Спочатку поширенню вогню перешкоджало описане вище розташування сходів. Хоча сходи не були перекриті дверима, така конфігурація розміщувала висхідні та низхідні прольоти за рогом один від одного, що заважало вогню та гарячим газам швидко підійматися сходами. Також вогонь не поширювався через закриті шахти ліфтів, і через пральні та поштові жолоби. Але відкриті фрамуги між кімнатами та коридорами забезпечували надходження свіжого повітря для горіння, зрештою створивши ефект димоходу, внаслідок чого вогонь піднявся на всі поверхи, крім двох верхніх. У коридорах вогонь поширювався на мішковину, якою було обшито стіни, та підпалював двері і фрамуги номерів. Двері та фрамуги прогоріли на всіх поверхах, крім чотирнадцятого та п'ятнадцятого. Гості відчиняли вікна, шукаючи свіжого повітря та порятунку, що ще більше сприяло надходженню свіжого повітря до вогню. Розслідування пожежі показало, що відкрита фрамуга була тісно пов'язана із займанням кожного конкретного гостьового номера та його вмісту.

Пожежникам заважали (а деяких навіть поранили) люди, що падали з верхніх поверхів. Кілька гостей зв'язали простирадла разом і намагалися спуститися. Інші недооцінили ширину триметрового провулка між задньою частиною готелю «Вайнкофф» та будівлею іпотечного гарантування (нині Карнегі-Білдінг) та спробували перестрибнути.

Пожежна служба Атланти зібрала на місці події 385 пожежників, 22 пожежні команди та 11 автодрабин Другий сигнал тривоги пролунав о 3:44 ранку, третій — о 3:49, а загальний сигнал тривоги (на який має прибути весь доступний персонал, включаючи вихідних) — о 4:02. Разом з допомогою від сусідніх служб, було зібрано загалом 49 одиниць обладнання. Щоб боротися з вогнем та рятувати гостей, пожежники піднялися на сусідні будівлі, включаючи вищезгадану 12-поверхову будівлю іпотечного гарантування та шестиповерховий універмаг «Davison-Paxon» (пізніше Macy's) на протилежному боці Елліс-стріт.

Жертви

Тієї ночі готель був особливо переповнений з кількох причин. Люди з усього штату приїхали до Атланти за різдвяними покупками. Багато хто приїхав подивитися новий популярний фільм Disney «Пісня Півдня», який показували у кінотеатрі через дорогу.

З 304 гостей, які перебували в готелі тієї ночі, 119 загинули, близько 65 отримали поранення, а 120 було врятовано неушкодженими. Серед загиблих були і початкові власники готелю, подружжя Вайнкофф, які проживали в готельній квартирі. Тридцять дві людини загинули через те, що стрибнули з вікон або впали, намагаючись по мотузках, зроблених з простирадл чи дістатися землі або занадто коротких пожежних драбин. Тенти, які розтягували внизу пожежники, не були розраховані на те, щоб витримувати удар людини, що падала з верхніх поверхів будівлі.

Знаменита фотографія

Арнольд Гарді, 24-річний аспірант Технологічного інституту Джорджії, зробив кілька знімків пожежі, серед іншого сфотографувавши жінку, яка падала з 11 поверху (на момент знімка вона знаходилася на рівні 3 поверху). За цю світлину він отримав 1947 року, ставши першим фотографом-аматором, що отримав цю премію.

Гарді повертався додому з танців, маючи при собі фотоапарат. Почувши сирени, він зателефонував до пожежної служби, щоб знайти місце події, і вирушив на місце пожежі. Вранці він приніс фотографії до редакції Associated Press і продав їх за 300 доларів (що еквівалентно приблизно 4837 доларам у 2024 році).

Щодо жінки на світлині, спочатку припускали, що вона загинула, але врешті її упізнали, як 41-річну на той час секретарку Дейзі Маккамбер. Вона пережила стрибок з 11 поверху, хоча зламала обидві ноги, спину й таз. За 10 років вона перенесла сім операцій і втратила ногу, але продовжувала працювати до виходу на пенсію. Вона померла у 1993 році у віці 87 років, так і не розповівши навіть родині, що саме вона була жінкою на фотографії Гарді.

Вплив на протипожежні норми

Ця пожежа, що сталася невдовзі після пожежі в , мала значний вплив на будівельні норми. У 1947 році за вказівкою президента США Гаррі Трумена була скликана національна конференція з питань пожежної безпеки. Обидві ці пожежі висвітлили проблеми, пов'язані з незахищеними виходами на сходи, які забезпечували шляхи для поширення диму (у випадку «Ла Саль») та вогню (у «Вайнкоф»), водночас запобігаючи використанню сходів для евакуації.

Кодекс щодо виходів з будівель (Building Exits Code) від 1927 року вже викладав принципи, що вимагають використання кількох захищених шляхів евакуації і був додатково переглянутий, щоб включити ці рекомендації до законодавства.

Акцент у проєктуванні будівель змінився з захисту майна (заявлена готелем «Вайнкофф» «повна пожежостійкість» насправді стосувалася збереження самої будівлі) на захист людського життя. Термін «пожежостійка конструкція» виник у страховій галузі, яка головним чином займалася відшкодуваннями за збитки майна. «Пожежостійкою» називалася будівля, що могла витримати сильну пожежу та бути повернутою до експлуатації після заміни внутрішнього оздоблення без повних втрат через обвал або пошкодження суміжних конструкцій .

«Кодекс щодо виходів з будівель» був значно переглянутий у 1948 році, щоб вирішити питання горючості оздоблення, своєчасного виявлення пожежі та попередження про неї, а також положення, пов'язані з кількістю людей у будівлі. Щоб підкреслити його основний акцент, Кодекс виходів з будівель був у 1966 році перейменований на «Кодекс безпеки життя від вогню» (Code for Safety to Life from Fire), а згодом — доопрацьований і перейменований на (Life Safety Code).

Пожежа у «Вайнкоффі» призвела до включення досліджень воєнного часу щодо горючості будівельних матеріалів до вимог норм та проєктних стандартів, визнаючи існування як способу поширення вогню. «Вайнкофф» наводили як яскравий приклад, коли кілька таких спалахів поширювали пожежу по кожному наступному поверхуMaines, pp. 114—115, quoting from the 1948 NFPA Handbook of Fire Protection.

Пожежі в готелях «Ла-Саль» та «Вайнкофф», у яких основною небезпекою стали горючі оздоблювальні матеріали, спонукали до прийняття , який з 1958 року використовувався в Underwriters Laboratories для встановлення відносної пожежної небезпеки матеріалів відповідно до стандартів ASTM-E84 та NFPA-255.

Заборона на використання фрамуг у дверях готельних номерів була прямим наслідком пожежі у «Вайнкоффі».

Пожежа у «Вайнкоффі» також викликала дискусію щодо постфактумного забезпечення впровадження нових вимог пожежної безпеки у старих будівлях. До хвилі пожеж у готелях у 1946 році подібні дії вважалися неконституційним вилученням майна. Новіше законодавство дозволило запровадити ці стандарти і для нового будівництва, і для вже існуючих будівель.

Див. також Пожежа в готелі «Daeyeonggak» Пожежа в готелі на курорті Карталкая (2025)

Інші знамениті фотографії людей, що падають з будівлі під час пожежі: Fire Escape Collapse The Falling Man

Примітки

Бібліографія