Грейді Курпасі () — американський доброволець, військовослужбовець Збройних Сил України, солдат Інтернаціонального легіону ЗСУ, ветеран Корпусу морської піхоти США — (капітан у відставці), учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув під час відбиття російського вторгнення в Україну.
Життєпис Ранні роки Грейді Курпасі народився у Південній Кореї і невдовзі був усиновлений американською родиною2009 Tillman Scholar Grady Kurpasi. У статті Кевіна Маурера, опублікованій у виданні «Rolling Stone» 30 червня 2023 року, йдеться, що його прийомна родина – Грейді-старший та Розмарі Курпасі – чекала близько року, перш ніж 13-місячний малюк, який отримав ім’я на честь прийомного батька, прибув рейсом з Кореї разом з 20 іншими дітьми. Вони виховували сина в Айленд-Парку, що на південному березі Лонг-Айленда, штат Нью-Йорк, де він був одним з небагатьох азійсько-американських дітей у громаді.
Навчався в Університеті Хофстра, потім перевівся до Університету Стоуні-Брук, де здобув ступінь з інформатики та познайомився з Хісон Кім. Вона іммігрувала з родиною з Південної Кореї до Нью-Йорка, де вони знайшли спільну мову в корейському барабанному гурті. Разом пара деякий час жила на Заході, підробляючи наприкінці дев’яностих, перш ніж приблизно 2000 року повернутися до Нью-Йорка.
Курпасі працював комп’ютерним програмістом, а Хісон навчалася на бармена, коли 11 вересня 2001 року захоплені терористами літаки врізалися у Всесвітній торговий центр. У хаосі того дня Хісон застрягла у Нижньому Мангеттені, а Грейді, почувши жахливу новину, вирушив з Квінза, щоб знайти кохану. Цей досвід закарбувався в його пам'яті, під його враженням Грейді, як і багато американців, вирішив захищати країну із зброєю в руках і у досить поважному, як для новобранця, 29-річному віці вступив на службу до Корпусу морської піхоти США.
Служба у морській піхоті США 2002 року Грейді був розміщений на базі Кемп-Пендлтон, штат Каліфорнія. Перед першим відрядженням до Іраку Курпасі не планував робити кар’єру у морській піхоті. Але після повернення додому він сказав Хісон, що відчуває, що залишив щось незавершеним. Щоразу, коли наближалася дата закінчення контракту, він вирішував продовжити службу.
Після свого першого бойового відрядження Грейді пройшов сувору тримісячну школу розвідників-снайперів морської піхоти США. Він ще двічі виконував завдання в Іраку, 2007-го дістав поранення внаслідок атаки терориста-смертника, був нагороджений медаллю «Пурпурове серце».
2009 року, у званні сержанта, Грейді отримав академічну стипендію Фонду Пета Тіллмана, створеного родиною та друзями загиблого у Афганістані видатного гравця у американський футбол та військовослужбовця Армії США Патріка Тіллмана, що «надає освітні інструменти та підтримку» американським військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей.
Зрештою, Курпасі з відзнакою закінчив Університет Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA), здобувши ступінь бакалавра мистецтв з лінгвістики (B.A., Linguistics) та пройшов підготовку на Курсах кандидатів в офіцери морської піхоти (MECEP), після чого отримав первинне офіцерське звання другого лейтенанта і 2012 року був призначений командиром 3-го взводу роти G 2-го батальйону 4-го полку морської піхоти (4th Marines Regiment).
Двічі проходив службу у складі 31-го експедиційного підрозділу морської піхоти (The 31st Marine Expeditionary Unit) – єдиного повністю розгорнутого з подібних підрозділів КМП, дислокованого на японскому острові Окінава – обіймаючи посади командира взводу та виконавчого офіцера роти.
Друзі, Дон Тернер і Джордж Хіт, у яких Грейді був командиром взводу, характеризували його як чудового лідера і «зібраного», тобто, дисциплінованого та ефективного, офіцера. Водночас, за словами Хіта, який служив із Курпасі у 2014-2015 рр., «У нього все ще була ця різкість, властива хлопцю із рядових. Він знав, як із нами розмовляти…».
.
З 2015 по 2018 рік Курпасі із родиною перебував у Південній Кореї, де служив у ролі зв’язкового із місцевими військовими та досліджував свою батьківщину. Але рішення поїхати на три роки не сподобалося його дружині, бо вона не хотіла відривати від життя у США їхню доньку Кеті, тоді шестирічну.
У вересні 2021 року у військовому званні капітана Курпасі пішов у відставку з Корпусу морської піхоти, з посади командира штабної роти 2-го полку морської піхоти, військова база Кемп-Лежен, штат Північна Кароліна.
Після звільнення Невдовзі після звільнення Грейді дізнався про відхилення його заявки на здобуття ступеня доктора філософії у Стенфордському університеті. Пізніше він подавав документи на інші докторські програми.
Кевін Маурер на сторінках «Rolling Stone» наголошує на думці, що у цей період Грейді нібито переживав моральну кризу, характерну для багатьох американських ветеранів, які щойно звільнилися зі служби. Зокрема, він посилається на слова друзів і особливо – дружини: «У її чоловікові було щось неспокійне, каже вона. Здавалося, що він завжди шукав своє місце у світі. «Він постійно щось шукав», — каже вона. «Він відчував, нібито його душа загублена…».
Коли у лютому 2022 року Росія вторглася в Україну, і президент України Володимир Зеленський закликав «друзів України, миру та демократії» допомогти у боротьбі, Курпасі відповів на заклик.
Напередодні від’їзду Грейді зателефонував батькові та сказав, що їде у подорож до Європи – приблизно на три місяці, у деякі місця, де ще не бував, і сам, без родини. Дружину він попросив не розповідати батькові прямо, куди він їде, проте їй він теж усієї правди не сказав: вочевидь, щоб уберегти Хісон від хвилювань, Грейді запевнив її, що не братиме безпосередньої участі у бойових діях, а лише навчатиме та консультуватиме українців, тож дружина вважала, що «він сидітиме позаду і просто виконуватиме роль радника…».
На захисті України 7 березня 2022 року Курпасі вирушив до України з міста Вілмінгтона, де він жив. Він дістався польського міста Любліна, звідки автостопом доїхав до Києва, щоб вступити до Інтернаціонального легіону. «Він був там, щоб воювати» — наголошує Маурер у своїй статті. За кілька днів Грейді приєднався до взводу із близько 30 бійців-добровольців, переважно американських та британських, який очолював його колега, екс-офіцер морської піхоти США, майор у відставці Іссак Ольвера — він раніше служив в Іраку та Афганістані, прибув до України трохи раніше за Курпасі, із яким він раніше особисто не був знайомий.
22 березня Курпасі повідомив друзям, що воює в Ірпіні — з друзями він був набагато відвертішій, ніж з дружиною, спілкування з якою обмежувалося повідомленнями у WhatsApp і телефонними розмовами раз на тиждень на буденні теми. Приблизно у цей час Грейді почав набирати власний підрозділ, що згодом отримав назву «Team «Raven» (укр. «Команда «Ворон») і за концепцією майбутніх завдань нагадував про навички та досвід розвідника-снайпера, які Курпасі здобув ще на початку своєї служби. Його позивним стало зловісне слово «Deadman» (укр. «Мертвець»).
У квітні він писав Хісон про покращення харчування і про те, що після тривалої служби у жаркому кліматі важко переносить холодну погоду, тож дружина вважала, що він працює радником у тилу. Водночас Хіту та Ольвері він висловлює занепокоєння проблемами із комплектуванням легіону та методологією планування операцій. Дякуючи Хіту, який надсилав для його підрозділу необхідне спорядження, 11 квітня Курпасі просив друга дістати цифрові радіостанції із шифруванням зв’язку, написавши: «Це буквально перетвориться на мою здатність повертати людей додому живими…». Тернеру написав, що дуже давно востаннє приймав душ і запрошував його приїхати та стати сержантом взводу. У електронному листі, надісланому за тиждень до загибелі, він писав: «Я знову лейтенантЦілком зрозуміло, що йдеться не про присвоєння українського офіцерського звання, а про здобуття посади «лейтенантського рівня», за чинними на той час правилами іноземці приймалися на службу за контрактом у військовому званні «солдат».! Тепер я офіційно командир [взводу]… Виконував деякі місії, які нікого більше не цікавлять, а також маю одну з небагатьох команд, яка не руйнується/не розпадається (одна команда розформувалася, замість того, щоб виконати місію)».
У іншому електронному листі до Хіта Грейді писав про масові поховання в Бучі та про те, як російські війська катували та вбивали цивільних українців: «Росіяни чинили воєнні злочини проти цивільного населення… Досить погано. Я радий бути частиною сили, яка це зупиняє…», а закінчив листа словами «Slava Ukraini, Heroiam Slava».
Обставини загибелі Наприкінці квітня підрозділ «Raven» перебував на передовій на півдні України, на межі між Миколаївською та Херсонською областями. Внаслідок обстрілу спостережного пункту російською артилерією загинув британський доброволець Скотт Сіблі, який, наголошує Кевін Маурер, був одним із підлеглих Курпасі. У одному із матеріалів британських ЗМІ щодо загибелі Скотта Сіблі йшлося, дослівно: «Американський капітан з підрозділу пана Сіблі повідомив його батькові Мелвіну про його смерть…», що підтверджує – саме Курпасі командував добровольчим підрозділом, у якому служив Сіблі.
За два дні «Raven» отримав наказ утримувати той самий СП, облаштований у замаскованому рові на узбіччі дороги, що використовувався для спостереження за пересуванням росіян. Інший британский доброволець, Ендрю Хілл, розповідав, що бійці підрозділу Курпасі «не були раді йти» у це місце, бо усвідомлювали, наскільки небезпечно там було.
Незважаючи на це, 25 квітня Курпасі на чолі групи з шістьох бійців зайняв позицію. Окрім самого Грейді, Хілла та двох українських військовослужбовців, до складу групи входили колишній морский піхотинець США Віллі Кансел, колишній військовослужбовець Збройних сил Данії Ентоні Во та громадянин ФРН, ветеран Бундесверу Паскаль Фельдкамп.
Наступного ранку, 26 квітня, Курпасі попросив Хілла допомогти йому знайти позицію ворожого міномета, що обстрілював сусідній український підрозділ. Протягом деякого часу вони удвох, озброєні автоматичними гвинтівками CZ Bren 2, просувалися під прикриттям придорожньої лісопосадки (Маурер пише, що при цьому вони «були сповнені рішучості помститися за смерть Сіблі»), проте Грейді зупинився приблизно у 600 метрах від спостережного пункту і прислухаючись, очікував близько 20 хвилин, після чого двоє бійців спробували повернутися до решти групи, аж раптом і вони, і їхній СП опинилися під сильним обстрілом.
Відстрілюючись від ворожої піхоти, що наближалася, Курпасі та Хілл намагалися повзком повернутися до своїх, при цьому Грейді встигнув по рації доповісти про ситуацію і запросити допомогу. За мить до того, як куля розтрощила ліву руку Хілла, він побачив, що Курпасі поранений, потім до голови пораненого Хілла російський солдат приклав ствол... Коли Ендрю відвели назад, до бронемашини росіян, де йому наклали джгут, він усвідомив, що не знає, чи вижив Курпасі.
Водночас спостережний пункт команди «Raven» обстрілювався не лише зі стрілецької зброї, а й із 30-мм автоматичної гармати російського БТР, внаслідок чого Кансела та Во було вбито. Фельдкамп уцілів та повзком спромігся вибратися з-під обстрілу.
Того ж вечора дружині Курпасі Хісон зателефонував невідомий, що відрекомендувався представником Інтернаціонального легіону і повідомив, що її чоловік вбитий у бою на півдні України. Хісон відмовлялася у це вірити, проте зв’язатися із Грейді не змогла (водночас її повідомлення у WhatsApp хтось читав). Не відповідав Грейді і на повідомлення друзів… 28 квітня Хісон отримала повідомлення Державного департаменту про те, що її чоловік зник безвісті, того ж дня у ЗМІ США зявилися перші повідомлення про загибель Віллі Кансела.
Розшук і повернення останків