Підлітковий бунтаризм є складовою соціального розвитку юнацтва, адже саме через нього формується ідентичність, незалежна від батьків чи родини, а також здатність ухвалювати самостійні рішення. Зазвичай він починається приблизно у 13 років, хоча в декого може проявлятися на 1–2 роки раніше за період статевого дозрівання. Завершується цей етап орієнтовно у віці 18–24 років. У процесі становлення особистості підлітки часто експериментують із різними ролями, моделями поведінки та ідеологіями.
У психології підлітковий бунт розглядають як сукупність поведінкових рис, що не залежать від соціального класу, культури чи раси; водночас деякі психологи ставлять під сумнів універсальність цього явища. Згідно з теорією менеджементу терору, прихильність дитини до батьківського авторитету та світогляду може слабшати після усвідомлення того, що батьки, як і вона сама та всі інші люди, є смертними. Це відкриття породжує несвідому потребу в ширшому відчутті безпеки, ніж те, яке можуть дати лише батьки. У результаті може з'являтися тяжіння до нових культурних орієнтирів у пошуках більш тривалого й глибшого сенсу життя. Підлітки прагнуть бачити себе цінними учасниками культурних процесів, які переконливіше переживають або перевершують обмежений людський вік. Однак оскільки саме батьки прищеплюють дитині свої культурні переконання, якщо дитина не пов'язує смертність батьків із цими переконаннями, імовірність бунту зменшується.
Природа Досі триває дискусія щодо того, чи є причини підліткового бунту цілком природними або необхідними. Дехто вважає, що нездатність підлітка сформувати відчуття власної ідентичності може призводити до рольової плутанини та неможливості обрати професійний шлях, а також що ці труднощі можуть посилюватися через те, що до нього ставляться як до дорослого. Справді, у західному світі вік, у якому людину вважають дорослою (як у культурному, так і в юридичному сенсі), зсунувся від ранніх підліткових років у минулих століттях до пізніх підліткових — а в сучасному суспільстві навіть до початку двадцятих років. Однак зосередження лише на сучасних західних або західно орієнтованих культурах не дає відповіді на питання «універсальності». Адже якщо наші предки-мисливці та збирачі або історичні аграрні суспільства мали інші моделі поведінки, це свідчило б, що «підлітковий бунт» не є «цілком природним» явищем.
Водночас у журналі Scientific American гарвардський психолог Роберт Епштейн різко критикує уявлення про «незрілий мозок», який нібито спричиняє проблеми підлітків, називаючи його здебільшого міфом. Він пише, що турбулентність, яку часто вважають типовою для цього віку, не є «універсальним явищем розвитку». Натомість Епштейн стверджує, що відповідальнішими є зовнішні чинники — зокрема «ставлення до дедалі старших людей як до дітей, їхня ізоляція від дорослих і ухвалення законів, що обмежують їхню поведінку». Саме це, на його думку, радше й породжує тривогу, яку спостерігають у багатьох американських підлітків. Подібну позицію висловлює і дослідниця Сінтія Лайтфут у статті Робін Ластіґ для BBC: вона зазначає, що те, що нині вважають молодіжною культурою, сформувалося з появою обов'язкової формальної освіти у США, яка безпрецедентно розділила молодших і старших людей. Ластіґ зауважує, що сплеск бунтівних настроїв серед підлітків в інших країнах збігся в часі з поширенням західної культури в цих суспільствах.
Бунтаризм проти норм однолітків Хоча підлітковий бунтаризм може включати порушення закону чи інших правил, він часто обмежується відхиленням від суспільних норм, зокрема й тих, які встановлюють самі підлітки. За словами Ребекки Шраффенбергер, її однолітки сприймали її любов до читання і сором'язливість «як вразливість і … перетворили це на гру — полювати на неї. Я змарнувала кілька років, намагаючись пристосуватися і вписатися: носити одяг від Benetton і купувати ультрамодні джинси Guess. Коли мені виповнилося п'ятнадцять, я здалася»Schraffenberger, Rebecca. (2007) «This Modern Goth (Explains Herself)», Goth Undead Subculture. New York: Duke UP, 2007.. Таким чином Шраффенбергер відмовилася від загальноприйнятих норм на користь альтернативної, меншості — готичної субкультури. Значна частина гот-культури йде всупереч домінантним підлітковим уявленням завдяки інтересу до тем смерті, похмурої музики, депресії та відкритого виявлення емоцій.
Соціально-емоційна мережа Психолог із Темпльського університету Лоренс Стейнберґ припускає, що «гальмівні системи в мозку роблять підлітків більш схильними до ризикованої або небезпечної поведінки». Водночас він зазначає, що «дослідження не підтверджують стереотип про підлітків як про ірраціональних осіб, які вважають себе невразливими й не усвідомлюють, не помічають або не переймаються потенційною шкодою ризикованих дій»Temple University (2007). Risk Taking in Adolescence: New Perspectives From Brain and Behavioral Science. Current Directions in Psychological Science pg. 55-59. Стейнберґ стверджує, що схильність до ризику зменшується в міру переходу від підліткового віку до дорослості завдяки дозріванню системи когнітивного контролю, яка посилює здатність стримувати імпульсивну поведінкуSteinberg L. (2008). «A Social Neuroscience Perspective on Adolescent Risk-Taking». Developmental review.. Підлітковий ризик є результатом взаємодії соціально-емоційної мережі та мережі когнітивного контролюDrevets W, Raichle M. (1998) «Reciprocal suppression of regional cerebral blood flow during emotional versus higher cognitive processes: implications for interactions between emotion and cognition». Cognition and Emotion. 12:353–385. У підлітковому віці перша активізується з настанням пубертату, тоді як друга зміцнюється поступово протягом тривалішого часу. Проте більшу частину часу ця мережа не є надто активноюLambert, A. E., Simons-Morton, B. G., Cain, S. A., Weisz, S., & Cox, D. J. (2014). «Considerations of a Dual-systems Model of Cognitive Development and Risky Driving». Journal of research on adolescence.. Тому, коли соціально-емоційна система не сильно збуджена (наприклад, коли людина не перебуває в емоційному піднесенні або є наодинці), мережа когнітивного контролю достатньо сильна, щоб регулювати імпульсивну й ризиковану поведінку. Однак у присутності однолітків або за умов емоційного збудження соціально-емоційна система активується настільки, що знижує ефективність регуляції з боку когнітивного контролю. У процесі дорослішання ця система дозріває, і в зрілому віці навіть за умов підвищеного емоційного збудження схильність до ризику може краще контролюватися.
Дослідження Корнелльського університету 2006 року показало, що підлітки під час ухвалення рішень довше й інтенсивніше зважують ризики, ніж дорослі. Ба більше, вони схильні їх переоцінювати. Підлітки також ідуть на ризик, бо вважають винагороду — наприклад, миттєве задоволення або прийняття однолітками — більш цінною. Розвиваючи цю ідею, Кован встановив, що академічні здібності майбутніх студентів і реалістичність їхніх уявлень про власний досвід навчання у виші мають негативну кореляцію. Багато підлітків мають ідеалізовані й перебільшені очікування від студентського життя, уявляючи його безперервним періодом щастя, захоплення та самореалізації. Тому вони схильні ризикувати, надаючи великого значення таким речам, як популярні медіа та схвалення ровесників. Кейсі говорить про дисбаланс між соціально-емоційною та лімбічною системами в підлітковому віці порівняно з дитинством і дорослістю. За її словами, підлітки часто роблять неоптимальні вибори й учинки через нездатність повною мірою враховувати «нелінійні зміни» та віддалені наслідки. Це пов'язують із тим, що когнітивна система контролю, зокрема префронтальна кора, розвивається із запізненням, через що підліткам складно всебічно зважувати можливі наслідки своїх дій. Водночас лімбічна система, яка відіграє ключову роль в емоціях, пам'яті та збудженні, дозріває швидше. У результаті люди цього віку частіше діють під впливом емоцій, а не холодного критичного мислення.
Популярна культура Цей феномен був узятий на озброєння мейнстримними медіа та масовою культурою і став надзвичайно поширеною темою в музиці й кіноHarris, Darryl. B. (1998). «The Logic of Black Urban Rebellions». Journal of Black Studies. 28 (3): 368—385.. Популярна культура дає змогу великим і різноманітним групам людей без упереджень ототожнювати себе з певними образами та відчувати свою представленість. Вона не лише слугує способом включення в суспільство, поєднуючи маси навколо уявлень про прийнятні форми поведінки, а й формує відчуття ідентичності, сенсу й мети, які поєднують окремих людей у спільнотуDelaney, T. (2007). «Pop Culture: An Overview». Retrieved from https://philosophynow.org/issues/64/Pop_Culture_An_Overview.
Багато істориків аналізували, як кіно вплинуло на підліткове покоління та культуру. Томас Догерті зазначав, що саме кінематограф був однією з перших форм медіа, які еволюціонували від масової культури до «підліткової», і що саме завдяки фільмам розпочалася лихоманка навколо «підліткових кумирів». Прикладом стрічки, яка створила новий образ молоді, є Бунтівник без причини — надзвичайно впливовий на свій час фільмEbert, R. (2005). «The young and the restless». Retrieved from https://www.rogerebert.com/reviews/great-movie-rebel-without-a-cause-1955. Він відображає підліткову злочинність, а також розгубленість, невизначеність і страх як самих підлітків, так і дорослих. Подібно до цього, Шкільні джунглі зосереджуються на юнацькій делінквентності та пояснюють, чому підлітки поводяться саме так, а також показують педагогічні проблеми, що вражають і вчителів, і учнів у дуже крихкій освітній системіGoostree, Michele Leigh (2011). « In Revolt. How Suburban Youth of the 1950s Rejected the Contradictions of an Affluent Society in Favor of Apocalyptic Zombies and Chicken Runs». Theses. Paper 658.
Окрім кіноіндустрії, величезний вплив на соціальні й культурні зміни мали The Beatles. Гурт розвивав ідею особистої свободи, вираженої через зовнішній вигляд та експерименти з наркотиками, що сприяло більш інтроспективній і пасивній поведінці на противагу алкоголю. Їхня музика кидала виклик поколінню застарілих батьківських цінностей і заохочувала серед підлітків прагнення до розваг та пригод. The Beatles стали визвольною силою для мільйонів юнаків і дівчат, які згодом перетворилися на активістів, хіпі та учасників протестів за соціальні й культурні зміниCorry, J. (2010). «The Beatles and the Counterculture». TCNJ Journal of Student Scholarship, Volume XII.. Багато психологів розглядали бітломанію як форму бунту й реакцію проти консервативних старшихHirsch, A. (2018). «How BeatleMania Came Exactly When the Teenage Generation Needed It Most». Retrieved from https://uwarchive.wordpress.com/2018/04/22/how-beatlemania-came-exactly-when-the-teenage-generation-needed-it-most/.
Ще один музичний приклад — пісня Rock Around the Clock, яка була не лише одним із перших американських рок-н-рольних записів, а й вважалася своєрідним «національним гімном підлітків». Розглядаючи кіно- та музичну індустрії, дослідник Джон Сторі визначає популярну культуру як щось, що виникає знизу — від самих людей, а не нав'язується їм згори. Інакше кажучи, популярну культуру формують і конструюють її споживачі, саме тому вона завжди, без винятку, пронизана підлітковим бунтом.
Історична довідка Слово «teenager» майже не вживали до 1939 року, коли воно з'явилося в заголовку в Journal of Education у рецензії на книжкове дослідження під назвою Adolescence: A Study in the Teen Age — щоправда, тоді його писали через дефіс: Teen-Agers. Хоч у 1950-х роках з'явилося чимало публікацій, які намагалися пояснити зміни, пов'язані з підлітковим віком, лише у ХХ столітті історики почали системно аналізувати це явище.