Польське повстання у Дрогобицько-Бориславському нафтовому басейні — збройний виступ місцевих польських військових формувань у містах Дрогобич і Борислав, а також у навколишніх селах. Спочатку спрямований проти австрійської влади, згодом — проти української. Тривав з 1 по 10 листопада 1918 року. Завершився встановленням української влади в містах Дрогобич і Борислав та проривом залишків повстанців з оточення в напрямку основних польських сил.

Передумови

Етнічна ситуація Після промислового буму XIX століття, пов’язаного з початком промислового видобутку нафти в регіоні, питомо українські міста Дрогобич і Борислав значно розбавилися приїжджим польським населенням. Напередодні Першої світової війни в обох містах поляки або вже дорівнювали за чисельністю українцям, або лише злегка поступалися їм.

Політична ситуація У період з 1915 по 1918 роки нафтові промисли Борислава, які через масову мобілізацію працездатного населення гостро потребували нових робітників, стали притулком для тисяч ухилянтів. Вони офіційно оформлювалися стажерами на вишки та фабрики, щоб ухилитися від служби в австрійській армії.

У 1918 році ситуація лише погіршилася. Із загостренням розпадницьких процесів в Австро-Угорщині серед національних легіонів почала масово поширюватися апатія до війни та незалежницькі настрої. З січня–лютого 1918 року дезертирство серед польських легіонерів стало масовим явищем.

Перебуваючи в тилу, вони організовувались довкола різноманітних польських націоналістичних — як радикальних, так і поміркованих — організацій, що стрімко набирали популярності на тлі наростаючої кризи в імперії.

У цей час у Бориславі вже діяла мережа Польської військової організації. Крім неї, ще з 1916 року існувала організація «Рохольський ландштурмський загін», що складалася переважно з місцевих польських робітників та колишніх військових.

Паралельно діяли й українці. Відомо, що вже в липні 1918 року Українська соціал-демократична партія готувалася до українського повстання в Дрогобичі. Один із лідерів партії — Семен Вітик — проводив переговори з представниками місцевих українських промислових і залізничних робітників щодо організації повстання.

Окрім національно-визвольних ідей, у Галичині активно поширювалися й більшовицькі ідеї, які проникали завдяки екс-полоненим воякам, які повертались з російського полону. Так, уже в листопаді 1918 року в Дрогобичі постала підпільна більшовицька організація на чолі з Володимиром Коцком, Григорієм Михацем та Іваном Кушніром.

Зважаючи на вибухову революційну ситуацію в регіоні, з 1 лютого 1918 року коменданта крайової поліції зобов’язали подавати ретельну щотижневу доповідь генеральному командуванню у Відень щодо політичних настроїв на Дрогобиччині.

Хід подій Після Листопадового чину та встановлення української влади у Львові місцеві сили опинилися в певному розгубленні. Українські сили в повітових містах не були достатньо проінформовані щодо планів захоплення влади, тож не організували її перехоплення одразу після звістки про події у Львові. Польські сили ж, своєю чергою, також не очікували такого швидкого розвитку подій.

Хорунжий УСС Дмитро Микитюк писав, що причиною запізнілого захоплення влади українцями в повітових містах було те, що Генеральний військовий комісаріат зосередив усю увагу на підготовці перевороту у Львові, а до провінцій доходили лише дуже загальні інструкції. Це змушувало місцеві українські сили діяти ситуативно.

Станом на 1 листопада 1918 року в Дрогобичі та Бориславі продовжувала діяти австрійська адміністрація.

Проте вже в ніч з 1 на 2 листопада в Бориславі та навколишніх селах із добровольців організували польські воєнні залоги під командуванням Романа Махніцького та Кобака. За різними даними, кількість польських добровольців у всьому повіті сягала понад 3 тисячі осіб. Того ж дня створили польське командування оборони Борислава на чолі з підполковником Мечиславом Тишкевичем.

Поляки взялися захоплювати адміністративні та транспортні об’єкти в Бориславі та навколишніх селах. Паралельно дві залоги були створені й у Дрогобичі, де вони зайняли залізничну станцію «Дрогобич-місто» на вулиці Трускавецькій.

Вже 2 листопада українці змогли перебрати залишки влади в Дрогобичі від австрійської адміністрації. Паралельно на противагу полякам із місцевих українців самоорганізувалася міліція чисельністю в кілька сотень осіб.

Українська влада не розпоряджала в регіоні великими лояльними з’єднаннями, що поставило українців у скрутне становище. На той момент у Дрогобичі квартирувався лише угорський підрозділ австрійської армії, який не виявляв особливої прихильності українській владі, але й не протидіяв їй. Коменданту доводилося дозбирувати старшинський склад серед місцевих добровольців, вишукуючи серед них ветеранів Великої війни.

Проте, попри ці труднощі, українцям вдалося хитрістю вибити курінь поляків зі станції «Дрогобич-місто». Поручик Іван Вовк, маючи в своєму розпорядженні лише одну гармату, возив її взад-вперед між вулицями Адама Міцкевича та Горішньою Брамою, створюючи враження про передислокацію до міста цілої батареї. У підсумку польський курінь після невеликої перестрілки сам покинув станцію, побоюючись артилерійського вогню по непідготовлених позиціях.

Після відступу поляків з Дрогобича вони відійшли до села Губичі, де й організували оборону. Попри перевагу українців у кулеметах і гарматах, їм так і не вдалося прорвати лінію оборони поляків та увійти до самого Борислава. Оборона міста тривала 8 днів, доки осадженим полякам не надійшов наказ вириватися з оточення та прориватися до польських сил у районі Сянка.

10 листопада 1918 року українські сили повністю зайняли місто Борислав та навколишні села.

За даними полковника Григорія Коссака, у розпал повстання в Дрогобичі було зосереджено 500 українських стрільців із багнетами, 10 кулеметів і 1 гармата.

Наслідки У підсумку більшість повсталих зуміли вирватися з міста та дістатися до Сянка дорогою Борислав — Самбір — Хирів. Згодом із цих бійців сформували добровольчий батальйон сяноцьких стрільців. Пізніше до них приєдналася група польських військових під командуванням Станіслава Мачека, а також сяноцький відділ під проводом поручника Лешка Прагловського.

Коли українські сили зайняли місто, розпочалися репресії проти нелояльного польського населення. Арештованих відправили до найбільш віддаленого від фронту табору для інтернованих та військовополонених в Косачові.

Тоді ж й видано наказ про заборону використання в повіті сигнальних сирен (ревунів) нафтових вишок з метою запобігання дезорганізації під час воєнного стану.

Примітки