Флора Італії — це рослинний світ, представлений сукупністю різноманітних рослинних угруповань.Ліси і чагарники займають 25% території країни. Для рослинності Італії характерні такі види, як дуб, каштан, ясен, клен, кипарис, пальми, ялина, ялиця, сосна. У горах — альпійські луги. У Італії багато заповідних зон і національних парків — Стельвіо, Гран-Парадізо, Абруццо, Калабрійський, Чірчео і ін.
Флора Італії містить 7672 види, з них —7031 є автохтонними, а 641 – немісцевими видами, які широко натуралізувалися протягом понад трьох десятиліть. Крім того, ще 468 екзотичних видів були зареєстровані як прибулі або натуралізовані нещодавно.
Різноманітність Унікальний клімат та географія кожного регіону Італії сприяли формуванню багатої флористичної спадщини, що розквітає залежно від сезону.
Північна Італія
Альпи та Доломіти Високогірні зони цих регіонів славляться своєю стійкою та яскравою флорою. Завдяки унікальній геології, особливо в Доломітах, тут можна зустріти понад 2400 видів рослин.Найпоширеніші з них: Едельвейс (Leontopodium alpinum): Справжній символ альпінізму, що росте на висоті від 1800 до 3000 метрів на скелястих вапнякових ділянках. Альпійська сосонка або Сольданела (Soldanella alpina): Одна з перших квітів, що пробивається крізь сніг навесні. Тирлич (Gentiana): Глибоко-сині дзвоники тирличу (зокрема тирлич Клузія та весняний) створюють незабутні кольорові акценти на схилах; Альпійська троянда (Rhododendron ferrugineum): Влітку ці чагарники вкривають гори суцільним рожево-червоним килимом; Лілія вогняна (Lilium bulbiferum): Має яскраво-помаранчеві квіти, що виразно виділяються на тлі зелених альпійських лук у червні та липні.
Рідкісні види: Тут можна знайти Зозулині черевички (найекзотичніша орхідея Європи) та ендемічний Дзвоник Моретті(Campanula morettiana), який росте лише в тріщинах доломітових скель.
Паданська рівнина Мак дикий (Papaver rhoeas)— однорічна рослина з прямостоячим, густо вкритим жорсткими щетинками стеблом. Має перисті листки та великі поодинокі квітки з ніжними атласними пелюстками. Характеризується наявністю молочного соку в тканинах та плодом у формі пористої коробочки. Волошка синя (Centaurea cyanus) — однорічна рослина із тонким, розгалуженим стеблом, вкритим павутинистим опушенням. Суцвіття — кошики, де крайові квітки мають виразну лійкоподібну форму та насичений синій колір. Плід — сім'янка з характерним чубчиком. Півники болотяні (Iris pseudacorus) —багаторічна рослина з товстим кореневищем, що дозволяє їй рости у воді. Листя мечоподібне, довге (до 1-1,5 м). Квітки мають складну будову з трьома вигнутими донизу пелюстками (оцвітинами), на яких розташована жовта пляма та темні прожилки. Дослідники До найбільш значущих італійських дослідників рослинного світу належать: Андреа Чезальпіно (1524–1603)— вважається одним із засновників сучасної ботаніки. У своїй фундаментальній праці De Plantis Libri XVI він вперше запропонував наукову класифікацію рослин на основі будови їхніх плодів і насіння, що передувала системі Ліннея. П’єр Антоніо Мікелі (1679–1737): засновник мікології (науки про гриби). Він першим відкрив спори грибів та описав величезну кількість нових видів італійської флори у праці Nova Plantarum Genera; Уліссе Альдрованді (1522–1605) — засновник одного з найстаріших гербаріїв у світі. Його колекції (бл. 5000 зразків) до сьогодні допомагають вченим відстежувати кліматичні зміни в Італії протягом 500 років; Ренато Пампаніні (1875–1949) — видатний ботанік і міколог, який спеціалізувався на вивченні систематики та поширення італійських рослин; Сандро Піньятті — автор сучасної фундаментальної праці Flora d'Italia (вперше видана у 1982 році). Його дослідження є основним довідником для вивчення 7672 видів італійської флори, з яких понад 7000 є автохтонними (місцевими). Федеріко Дельпіно (1833–1905)— піонер біології запилення. Він вивчав взаємозв'язки між рослинами та комахами, що стало основою для екологічного підходу у вивченні флори.
Сьогодні розвиток ботаніки підтримується через мережу Ботанічних садів Італії, таких як найстаріший у світі Падуанський сад. Рослини-ендеміки В Італії налічується 1371 ендемічний вид і підвид рослин (18,9% від загальної судинної флори). Ендемічні види включають:Ялиця сицилійська, Allium agrigentinum , Anthemis cupaniana , Calendula maritima , Erysimum etnense , Galium litorale , Petagnaea , Sicilian Fir , Silene hicesiae , Viola ucriana , Zelkova sicula , Aquilegia barbaricina , Aquilegia nuragica , Centaurea gymnocarpa , Centranthus amazonum , Cerastium utriense , Dianthus rupicola , Gagea chrysantha , Galium baldense , Galium glaucophyllum , Genista aetnensis , Hieracium lucidum , Iris benacensis , Iris bicapitata , Iris marsica , Iris pseudopumila , Ophrys calliantha , Orchis brancifortii , Polygala sinisica , Ribes sardoum і Santolina pinnata, Nigritella rubra.
Охорона видів Італійська судинна флора перебуває під загрозою через зміни середовища існування внаслідок антропогенних порушень та, особливо, через сільське господарство, туризм та житлову забудову. Прибережні райони та низовини, де антропогенний вплив та руйнування екосистем є більш вираженими, містять найбільшу кількість вимерлих або зникаючих таксонів.
Згідно Червоного списку МСОП наступні види потребують захисту:
Види на межі зникнення:
Isoetes todaroana; Isoetes malinverniana; Isoetes sabatina Romulea insularis — Ромулея острівна. Epipactis hyblaea — Коручка іблейська (орхідея). Iris revoluta — Півники салентійські (ендемік Саленто). Bellevalia pelagica — Бельвалія пелагійська. Puccinellia gussonei — Полисниця Гуссоне.
Зникаючі види
Stipa veneta — Ковила венеційська; Allium agrigentinum — Цибуля агріджентська; Allium diomedeum — Цибуля островів Треміті; Scilla dimartinoi — Проліска Ді Мартіно; Leopoldia gussonei — Леопольдія Гуссоне;
Вразливі види:
Isoetes iapygia; Isoetes tiguliana. Allium nebrodense — Цибуля небродська; Arum apulum — Аронник апулійський; Gagea chrysantha — Зірочки золотисті; Festuca humifusa.
Галерея
Примітки