«Вид з Вільямсбурга, Бруклін, на Мангеттен, 11 вересня» () — кольорова фотографія німецького фотографа . На ній зображено п'ятьох людей, які сидять на березі Іст-Рівер у районі у Нью-Йорку, на тлі хмари диму, що піднімається над Мангеттеном від руїн веж Всесвітнього торгового центру, які того дня стали мішенню терористичного нападу.

Спочатку Гепкер утримувався від публікації фотографії, оскільки люди на зображенні виглядали надто байдужими до такої події. Ввн вперше представив фотографію публіці у 2005 році на виставці своїх робіт у Мюнхенському міському музеї. У вересні 2006 року стаття в New York Times викликала у Сполучених Штатах суперечку щодо інтерпретації фотографії, до якої приєдналися двоє з зображених на ній людей та заявили, що під час зйомки вони обговорювали цей теракт. Згодом до фотографією також зацікавилися мистецтвознавці та медіазнавці.

Історія створення

Вранці 11 вересня 2001 року рейси AA11 та UA175 вилетіли з міжнародного аеропорту Логан у Бостоні до міжнародного аеропорту Лос-Анджелеса. Обидва літаки були захоплені членами ісламістської терористичної мережі Аль-Каїда та спрямовані у вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку о 8:46 та 9:03 ранку відповідно.

Томас Гепкер, німецький фотограф, який проживає в Нью-Йорку, дізнався про перший напад від колеги та невдовзі після цього вийшов зі своєї квартири на Верхньому Іст-Сайді, щоб поїхати на місце нападу. Оскільки метро після атаки не працювало, він спробував дістатися місця події автівкою. Через інтенсивний рух та перекриття доріг він скористався об'їздом через Квінс та Бруклін. Дорогою він зупинився поблизу мосту Вільямсбург біля італійського ресторану, на садовій терасі якого було зроблено знімок «Вид з Вільямсбурга» та два інші фото. Знімки було зроблено камерою Canon EOS та слайд-плівки Fujichrom. На цей час обидві вежі вже обвалилися. Потім фотограф продовжив рух до Мангеттенського мосту, щоб дістатися місця катастрофи, але через перекриття дороги зміг лише вийти на міст пішки. Тут він зробив ще кілька фотографій.

Опис

На передньому плані фотографії група з п'яти людей сидить на березі Іст-Рівер, залита яскравим сонячним світлом. Попереду ліворуч знаходяться дві жінки, одна з яких сидить на стільці, а інша присіла навпочіпки на землі. У центрі на лавці сидить чоловік, перед ним червоний велосипед. Поруч з ним жінка та чоловік сидять на дерев'яному парапеті. Чоловік на парапеті, очевидно, щось каже, інші уважно дивляться на нього. Пози всіх п'ятьох людей здаються розслабленими. Особливо невимушеною виглядає жінка на парапеті — складається враження, що вона засмагає.

Групу обрамляють два темно-зелених дерева — хвойні або кипариси. У центрі заднього плану видно силуети Мангеттенського та Бруклінського мостів. З південного краю Мангеттена підіймається велика хмара диму. Разом з рядом паль та дошками, що плавають у воді, вона утворює трикутник, який ніби вказує на джерело диму. На дим ніхто з зображених людей не дивиться.

Публікація та реакції

Через кілька днів після нападів Гепкер зустрівся з колегами зі свого агентства Magnum Photos, щоб переглянути їхні фотографії подій та обговорити, як з ними боротися. Вони вирішили випустити фотокнигу, і Гепкера призначили відповідальним редактором. Книга була опублікована того ж року. Гепкер надав три своїх фотографії, які зробив з Мангеттенського мосту. Фотографія «Вид з Вільямсбурга» до книги не увійшла. Пізніше Гепкер сказав, що причиною цієї самоцензури було те, що фотографія «не відповідала драматизму інших знімків», здавалася «занадто гарною» Cited in: і таким чином могла «спотворити реальність того, що ми відчували того історичного дня».

Фотографію вперше було представлено публіці у 2005 році в рамках виставки 50-річної творчості Гепкера в Міському музеї Мюнхена з 25 листопада по 28 травня 2006 року. Ця ретроспектива також була показана в та на виставці у 2006 та 2007 роках відповідно. У супровідному каталозі «Вид з Вільямсбурга» займає особливе місце: фотографія зображена на обкладинці та є першою у книзі. У широкому висвітленні виставки в німецькій пресі фотографія також чітко виділялася з-поміж близько 200 представлених зображень.

Зокрема, очевидна байдужість п'яти зображених людей стала об'єктом коментарів ЗМІ. Наприклад, Фредді Лангер з «Frankfurter Allgemeine Zeitung» замислився, «наскільки драматично має бути побудована фотографія сьогодні, якщо глядача подекуди не зворушує навіть жахлива реальність». Маттіас Райхельт «Die Tageszeitung» поділився враженнями, що фотографіч «пропонує привід для роздумів про дистанцію та близькість, байдужість та співчуття до насильства та катастроф у 21 столітті».

У 2006 році американські ЗМІ також звернули увагу на цю фотографію. Того року вона з'явилася в книзі Девіда Френда «Спостерігаючи, як змінюється світ» (Watching the World Change), яка висвітлює історії, що стоять за фотосвідоцтвами 11 вересня. У цій книзі Гепкер висловив думку, що люди на фотографії байдужі до події, свідками якої стали. Цю думку підхопив у редакційній статті для New York Times з нагоди п'ятої річниці терактів. Він скаржився, що його співвітчизники не зробили висновків з терактів і, як це зазвичай буває в США, занадто швидко рухаються далі. У цьому контексті він посилається на фотографію Гепкера, вважаючи її передбаченням такого розвитку подій. З його точки зору, люди на зображенні ніби базікають і насолоджуються сонцем. Вони не безсердечні, каже він, просто вони американці. Невдовзі після цього Девід Плотц спростував погляди Річа у своїй статті для онлайн-журналу . На його думку, люди на фотографії виглядають так, ніби обговорюють теракти. В кінці статті він попросив зображених на фото осіб зв'язатися з редактором, щоб висловити свою думку.

Волтер Сіпсер та Кріс Ск'яво змогли довести за допомогою інших знімків, що це саме вони ті двоє, що сиділи на парапеті праворуч. Вони пояснили, що були шоковані нападами та обговорювали цю подію з іншими людьми на знімку, незнайомими їм, і додали, що Гепкер сам почув би це, якби тоді підійшов до них та попросив дозволу зробити фотографію. Пізніше Гепкер зазначив, що навмисно не підходив до людей на знімку: «Як фотожурналіст, я роблю все можливе, щоб не впливати на події, свідком яких я є. Якщо почати розмову або попросити дозволу, природність сцени миттєво буде порушено»

Аналіз

Історик мистецтва відносить «Вид з Вільямсбурга» до жанру , який був особливо популярним в Англії 18 століття як форма сімейного та соціального портрета, і пізніше був витіснений фотографією. У центрі уваги таких картин часто була група людей, що розмовляють на фоні пейзажу, як у випадку з фотографією Гепкера. Крім того, фотографія нагадує за своєю тематикою та структурою стандартні мотиви імпресіоністичного пленарного живопису.

Як приклад Дірс наводить картину французького художника Клода Моне «Тераса в Сент-Адресс». На ній зображено дві пари, що сидять на передньому плані на сонячній терасі, відокремленій від моря парканом; на задньому плані видно клуби диму від пароплавів, що пропливають повз. Як каже Дірс, картина Моне випромінює своєю композицією рівновагу та спокій, тоді як фотографія Гепкера передає певний неспокій через легкий нахил парапету. На думку Дірса, це враження неспокою підтримується великим стовпом диму.

Сам Гепкер також порівняв свою фотографію з картиною. В інтерв'ю, опублікованому в книзі «Спостерігаючи, як змінюється світ» перед дебатами в американських ЗМІ, він відзначив подібність з картиною «Падіння ІкараПейзаж із падінням Ікара», яку приписують фламандському художнику Пітеру Брейгелю Старшому. На думку Гепкера, як ця картина, так і його фотографія зображують ідилічний пейзаж із чимось жахливим на задньому плані Cited in: .

Примітки

Бібліографія