Могилів-Подільське гетто — єврейське гетто в період Другої світової війни, створене нацистською Німеччиною у місті Могилів-Подільський, яке було включене до складу Трансністрії, підконтрольній румунській нацистській владі.

Історія Місто Могилів-Подільський було окуповано 19 липня 1941 року, євреї намагались евакуюватися, мало кому це вдалось, в цей день було вбито понад 60 євреїв. Коли в перші ж дні почали утворювати єврейське гетто, до міста прибув Антонеску, ознайомитись із новою територією, яка згодом, на початку вересня, приєднається до Трансністрії. Тоді ж, в перші дні, єврейському населенню було наказано носити відмітний знак: білі пов'язки з поздовжніми блакитними смугами вгорі і внизу із шестикутною зіркою між ними. Перед закриттям євреїв на території гетто, підготовка якого тривала майже до кінця літа, в місто почали доправляти євреїв з Румунії, зокрема був утворений юденрат.

15 серпня 1941 року були завершені підготовки гетто для переміщення туди євреїв, та почався процес його заселення. Гетто було утворено на території вулиць Грецької, Пушкінської, Радянської, Стависської та площі Базарної. Наприкінці літа Дністер вийшов із берегів, затопив частину території гетто. Осінню того ж року до Могилів-Подільська було депортовано більш ніж 15 тисяч (ін.дж. близько 25 тисяч) євреїв з Бессарабії та Буковини, їх спочатку розмістили у казармах колишнього піхотного полку, а потім перевели до самого гетто. В'язні були розміщені просто неба, їх не забезпеечували продуктами харчування. Велика кількість людей вмирала щодня. Наприкінці 1941 року в гетто перебувало понад 3700 євреїв, тодіж у гетто почалась епідемія тифу. З офіційно зареєстрованих хворих померло 1254 особи єврейської національності (етносу). Спочатку загиблих від хвороби ховали на єврейському цвинтарі, а потім закопували в ровах та ярах в районі вулиці Пушкінської. 21 листопада 1941 року в районі гетто було створено центральний єврейський комітет юдинрат на чолі з інженером Зігфрідом Ягендорфом, йому та його знайомим фахівцям було надано дозвіл на відновлення фабрик у місті, в тому числі завод з ливарного виробництва, з часом ці робочі осередки в гетто стали найбезпечнішими місцями для євреїв, яким так чи інакше вдалося інтегруватися. Зокрема нацистська влада надала єврейському комітету певний ступінь автономії, таким чином комітет отримав змогу збирати податки (ін.дж. благодійність) з багатих євреїв, задля фінансування допомоги потерпілим, безкоштовної їдальні, поштової служби, а також займався охороною здоров'я та організацією поховань. Юденрат створив у будівлі колишньої лікарні на вулиці Лікарняній єврейський шпиталь.

Згідно з офіційною статистикою, між 15 вересня 1941 року та 15 лютого 1942 року через (гетто) місто Могилів-Подільський пройшло майже 56 000 євреїв. Депортовані ув'язнені знаходились в жорстоких умовах гетто, серед зруйнованих бараків на околиці міста. Тим, хто мав при собі якісь цінності або інше майно, подекуди вдавалося знайти притулок серед цілих будинків гетто, підкупивши румунських жандармів, які утримували та контролювали територію. З осені 1942 року ув'язнених Могилів-Подільського гетто, за наказом румунської влади, почали депортувати в розташований за 100 км у Печерський табір смерті, в селі Печера Вінницької області, велика частина євреїв загинула у дорозі.

У 1942 році євреї що були депортовані з Бессарабії та Буковини до Могилів-Подільського гетто, стали отримувати деяку допомогу від єврейської громади Румунії. За свідоцтвами вцілілих відомо, що у гетто був створений дитячий будинок для сиріт, під назвою Азіл, на його утримання з-за кордону кошти передавали члени румунської єврейської громади, які уникнули переслідувань, за документами відкриття дитячого будинку відбулось 4 квітня 1942 року за рішенням єврейського комітету гетто.

Відомо, що деякі євреї, що тікали з концтаборів, де умови утримання були набагато гірші і завжди була загроза смерті, задля мінімізування ризику втрати життя, самовільно потрапляли до цього гетто, в надії врятуватися. Ще наприкінці 1942 Антонеску почав змінювати свою політику щодо євреїв, пом'якшуючи перебування деяких груп ув'язнених. Тоді ж деякі групи румунських євреїв отримали дозвіл на повернення до Румунії. У 1943 році румунський уряд ухвалив рішення про повернення в Румунію всіх вцілілих євреїв, що були депортовані. На початку 1944 року депортовані з Бессарабії та Буковини євреї також відправилися до Румунії.

Вцілілу частину місцевих українських євреїв було звільнено при деокупації танковою частиною 2-го Українського фронту червоної армії 19 березня 1944 року.

В Могилів-Подільському гетто розстріляно близько 5 тисяч євреїв, про що вказано на пам'ятнику жертвам нацистських концтаборів та гетто, встановленому в Могильові-Подільському у роки незалежності України.

Література

מוגילב פודולסקי (Mogilev Podolskiy) // Могилів Подільський // Память и Памятники: № 2 (19). Юрий Левитанский: Харків, Україна: Харківський музей Голокосту, 2001

Посилання та джерела

Спогади Валентини Кофман (Спивак) (рос.) Catalog of JEWISH burials.: Ghetto in Mogilev-Podolsky, Ukraine Опис та фото робітників ливарного заводу. Зберігаються в Меморіальному Музеї Голокосту США.

Див. також

Печерський концентраційний табір

Меморіали

Пам'ятник євреям, загиблим в гетто (вул. Стависька, біля супермаркета "Грош". Координати 48.4449775, 27.7954987)

Примітки