У демографії та медичній географії, епідеміологічний перехід — це теорія, яка «описує зміни в структурі населення з точки зору фертильності, тривалості життя, смертності та основних причин смерті». Наприклад, за фазою розвитку, що характеризується раптовим зростанням темпів приросту населення, спричиненим поліпшенням продовольчої безпеки, та інноваціями в галузі громадського здоров'я та медицини, може настати фаза вирівнювання темпів приросту населення внаслідок подальшого зниження рівня народжуваності. Такий перехід може пояснити заміщення інфекційних захворювань хронічними захворюваннями з часом через збільшення тривалості життя в результаті поліпшення охорони здоров'я та профілактики захворювань. Ця теорія була вперше висунута Абделем Омраном у 1971 році.. Reprinted from . Reprinted from

Теорія Омран розділив епідеміологічний перехід на три фази, в останній з яких хронічні захворювання витісняють інфекційні як основну причину смерті:

Епоха епідемій і голоду: Смертність висока і коливається, що унеможливлює стійке зростання населення, а середня тривалість життя низька і коливається від 20 до 40 років. Ця епоха характеризується зростанням інфекційних захворювань, недоїданням і голодом, що було типовим для неоліту. До першого переходу предки гомінідів були мисливцями-збирачами і збирачами, а такий спосіб життя був частково можливий завдяки невеликій і розсіяній популяції. Однак ненадійні та сезонні джерела їжі ставили громади перед загрозою періодів недоїдання. Епоха спаду пандемій: смертність поступово знижується, а темпи зниження прискорюються у міру зменшення частоти епідемічних піків. Середня тривалість життя стабільно зростає з приблизно 30 до 50 років. Зростання чисельності населення є стійким і починає набувати характеру експоненціального. Епоха дегенеративних і викликаних діяльністю людини захворювань: смертність продовжує знижуватися і зрештою наближається до стабільності на відносно низькому рівні. Смертність все більше пов'язана з дегенеративними захворюваннями, серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), раком, насильством, нещасними випадками та зловживанням психоактивними речовинами, деякі з яких зумовлені переважно моделями поведінки людини. Середня тривалість життя при народженні поступово зростає, поки не перевищує 50 років. Саме на цьому етапі народжуваність стає вирішальним фактором зростання населення.

У 1998 році Барретт та інші запропонували дві додаткові фази, в яких серцево-судинні захворювання стають менш поширеною причиною смертності завдяки змінам у культурі, способі життя та харчуванні, а захворювання, пов'язані зі старінням, стають дедалі більш поширеними. На останній фазі захворювання в основному контролюються у тих, хто має доступ до освіти та охорони здоров'я, але нерівності зберігаються.

Епоха зниження смертності від серцево-судинних захворювань, старіння та нові хвороби: Технологічний прогрес у медицині стабілізує смертність, а рівень народжуваності вирівнюється. Нові хвороби стають дедалі більш смертельними через резистентність до антибіотиків, появу нових збудників, таких як Ебола або Зіка, та мутацій, що дозволяють старим збудникам долати імунітет людини. Епоха прагнення до високої якості життя в умовах стійкої нерівності: народжуваність знижується, тривалість життя збільшується, що призводить до формування збалансованої за віком структури населення. Соціально-економічна, етнічна та гендерна нерівність продовжує проявлятися у відмінностях у смертності та народжуваності.

Епідеміологічний перехід відбувається, коли країна переходить від статусу країни з економікою, що розвивається, до статусу розвиненої країни. Розвиток сучасної охорони здоров'я та медицини, наприклад, антибіотиків різко знижує рівень дитячої смертності та збільшує середню тривалість життя, що в поєднанні з подальшим зниженням рівня народжуваності відображає перехід до хронічних та дегенеративних захворювань як більш значущих причин смертності.

Теорія епідеміологічного переходу використовує моделі здоров'я та захворювань, а також їхні демографічні, економічні та соціологічні детермінанти та наслідки.

Історія

У загальній історії людства перша фаза Омрана відбувається, коли людська популяція підтримує циклічні, повільнозростаючі та здебільшого лінійні, висхідно-спадні моделі, пов'язані з війнами, голодом, епідемічними спалахами, а також невеликими періодами золотої доби та локалізованими періодами «процвітання». У ранній досільськогосподарській історії рівень дитячої смертності був високим, а середня тривалість життя низькою. Сьогодні тривалість життя в країнах з економікою, що розвивається, залишається відносно низькою, як і в багатьох країнах Африки на південь від Сахари, де вона зазвичай не перевищує 60 років.

Друга фаза передбачає поліпшення харчування в результаті стабільного виробництва продуктів харчування, а також прогрес у медицині та розвиток систем охорони здоров'я. У 19 столітті смертність у Західній Європі та Північній Америці зменшилася вдвічі завдяки закритим каналізаційним системам та чистій воді, що постачалася комунальними службами, що особливо позитивно позначилося на дітях обох статей та жінках у підлітковому та репродуктивному віці, ймовірно через те, що ці групи населення є відносно вразливими до інфекційних захворювань та захворювань, спричинених дефіцитом поживних речовин.

Загальне зменшення недоїдання дозволило населенню краще протистояти інфекційним захворюванням. Важливими проривами в лікуванні стали початок вакцинації на початку XIX століття та відкриття пеніциліну в середині XX століття, що призвело до значного і різкого зниження смертності від таких раніше серйозних захворювань, як віспа та сепсис. Темпи приросту населення різко зросли в 1950-х, 1960-х і 1970-х роках до 1,8% на рік і вище, а населення світу збільшилося на 2 мільярди людей між 1950 і 1980 роками. Зниження смертності без відповідного зниження народжуваності призводить до того, що піраміда населення набуває форми кулі або бочки, оскільки групи молодого та середнього віку складають рівноцінні відсотки населення.

Третя фаза за Омраном настає, коли рівень народжуваності різко знижується з високих показників відтворення населення до стабільних показників. У деяких європейських країнах показники відтворення населення навіть стали негативними. Цей перехід, як правило, є результатом індивідуального вибору розміру сім'ї та можливості реалізувати цей вибір. Омран називає три можливі фактори, що сприяють зниженню рівня народжуваності

Біофізіологічні фактори, пов'язані зі зниженням дитячої смертності та очікуванням більш тривалого життя батьків; Соціально-економічні фактори, пов'язані з виживанням дітей та економічними проблемами великих сімей; та Психологічні або емоційні фактори, коли суспільство в цілому змінює своє ставлення та думку щодо розміру сім'ї, а енергія батьків перенаправляється на якісні аспекти виховання дітей.

Вплив на народжуваність Поліпшення показників виживаності жінок і дітей, що відбувається внаслідок змін у структурі здоров’я та захворюваності, про які йшлося вище, мають чіткі й на перший погляд суперечливі наслідки для народжуваності. Хоча поліпшення здоров’я та більша тривалість життя жінок репродуктивного віку зазвичай сприяють підвищенню народжуваності, зниження ризиків для немовлят і дітей раннього віку, характерне для пізніших етапів переходу, має протилежний ефект: триваліше грудне вигодовування, пов’язане зі зниженням смертності серед немовлят і дітей молодшого віку, а також усвідомлення батьками поліпшення виживаності дітей, як правило, подовжують інтервали між народженнями дітей та знижують загальні показники народжуваності.

Економічний вплив Перехід також може супроводжуватися міграцією населення до міських районів, а також переходом від сільського господарства й трудомісткого виробництва до економік, заснованих на технологіях і секторі послуг. Ця зміна демографічного профілю та профілю захворювань в даний час відбувається в більшості країн, що розвиваються, проте кожна країна є унікальною, і швидкість переходу залежить від численних географічних і соціально-політичних факторів. Незалежно від того, чи є перехід наслідком соціально-економічних покращень (як у розвинених країнах), чи сучасних програм охорони здоров'я (як у багатьох країнах з економікою, що розвивається), зниження смертності та інфекційних захворювань, як правило, сприяє підвищенню економічної продуктивності завдяки кращому функціонуванню дорослих членів робочої сили та збільшенню частки дітей, які виживають і стають продуктивними членами суспільства.

Моделі переходу

Омран розробив три моделі для пояснення епідеміологічного переходу.

Класична / Західна модель (Англія, Уельс і Швеція): Країни Західної Європи зазвичай переживали перехід, що розпочався наприкінці XVIII століття й тривав понад 150 років — до періоду після Другої світової війни. Тривалий характер переходу дав змогу рівню народжуваності знижуватися практично з тією ж швидкістю, що й рівню смертності. Німеччину також можна вважати прикладом цієї моделі. Модель прискореного переходу (Японія): Японія пережила швидкий перехід унаслідок кількох десятиліть інтенсивної індустріалізації, зумовленої війною, а згодом — післявоєнної окупації. Прискорений перехід відбувається за схемою, подібною до класичної / західної моделі, але за значно коротший період часу. Китай також можна розглядати як приклад цієї моделі. Сучасна / Модель відкладеного переходу (Чилі, Шрі-Ланка): Через повільний економічний розвиток Чилі та Шрі-Ланка пройшли відкладений перехід, який триває й у XXI столітті. Покращення у медицині та громадському здоров'ї призвели до зниження смертності, тоді як рівень народжуваності залишається високим. Культурні традиції в поєднанні з політичною й економічною нестабільністю та нестачею продовольства призводять до того, що смертність серед жінок і дітей коливається більше, ніж серед чоловіків. Маврикій також можна вважати прикладом цієї моделі.

Детермінанти захворювання

Екобіологічні: зміна моделей імунітету, переносників (таких як чорні пацюки, частково відповідальні за поширення бубонної чуми в Європі) та переміщення патогенних організмів. Це змінює частоту епідемічних інфекційних захворювань, а також хронічних інфекцій та інших захворювань, що впливають на фертильність та дитячу смертність. Соціально-економічні: політичні та культурні детермінанти, включно з рівнем життя, звичками щодо здоров'я, гігієною та харчуванням. Гігієна та харчування включені сюди, а не до медичних чинників, оскільки їхнє поліпшення в західних країнах було в основному побічним продуктом соціальних змін, а не результатом медичних розробок. Медицина/громадське здоров'я: конкретні профілактичні та лікувальні заходи, що застосовуються для боротьби з хворобами, включно з поліпшенням санітарних умов, імунізацією та розробкою ефективних методів лікування. Фактори, пов'язані з медициною та громадським здоров'ям, стали відігравати важливу роль на пізньому етапі західної моделі переходу, але мають вплив на ранніх етапах деяких моделей прискореного сучасного переходу.

Інші точки зору

МакМайкл, Престон і Мюррей пропонують більш глибокий погляд на епідеміологічний перехід, виділяючи макроекономічні тенденції та підкреслюючи, що відбувається перехід від інфекційних до неінфекційних захворювань, але стверджуючи, що в різних контекстах це відбувається по-різному.