Діва-богиня (або вічна діва) — у міфології різних народів богиня, яка зберігає вічну цноту (дівоцтво), відмовляється від шлюбу, романтичних зв'язків та материнства, символізуючи чистоту, незалежність, самодостатність і часто — неприступну жіночу силу. Найвідомішим і найкласичнішим прикладом такого архетипу в античній традиції є три великі олімпійські богині Давньої Греції: Гестія (богиня домашнього вогнища), Афіна (богиня мудрості та стратегічної війни, що носила епітет Парфенос — «Діва») та Артеміда (богиня полювання, дикої природи й молодих дівчат), а також їхні римські відповідники — Веста, Мінерва та Діана. Віковічне дівоцтво цих богинь не просто фізична ознака, а прояв їхньої абсолютної автономії та неприналежності жодному чоловічому божеству, що протиставляло їх Афродіті — богині еротичної любові та шлюбу. Поняття «діва-богиня» трапляється також у багатьох інших традиціях, але саме греко-римський комплекс трьох вічних дів є найбільш канонічним і системно описаним у світовій міфології.

У деяких випадках недоторканність цих богинь була просто деталлю їхньої міфології, тоді як в інших випадках цнота також асоціювалася з їхнім поклонінням та релігійними обрядами.

Гестія та Веста

У грецькому міфі Гестія була однією з шести дітей Кроноса та Реї, першою з їхніх трьох дочок, і таким чином старшою з дванадцяти олімпійців.Hesiod, Theogony, 453 ff. Вона була старшою сестрою Зевса, Посейдона, Аїда, Гери та Деметри, і шанувалася як богиня домашнього вогнища та домашнього життя.«Hestia», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. II, pp. 444, 445. До неї залицялися Посейдон та Аполлон, але вона відкинула їх і дала обітницю вічної цноти своєму братові Зевсу, який дарував їй частку честі всіх храмів.«Hymn to Aphrodite», 21–30.

Римляни ототожнювали Гестію з Вестою, яку також вважали богинею домашнього вогнища та гостинності. Кажуть, що її поклоніння передувало заснуванню Риму,Livy, History of Rome, i. 20. а її храм стояв на форумі, між Капітолійським та Палатинським пагорбами.«Vesta», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. III, p. 1249. Його обслуговували весталки, колегія жриць, яку, як кажуть, заснував Нума Помпілій, другий цар Риму. Як і сама богиня, весталки складали клятву безшлюбності, яку вони були зобов'язані дотримуватися протягом усього терміну своєї служби, строком на тридцять років, хоча згодом могли вільно одружуватися. Порушення цієї обітниці вважалося більшим проступком, ніж просто невиконання обов'язку; весталку, яка з необережності дозволила згаснути священному полум'ю, карали бичуванням, але ту, хто порушував її обітницю безшлюбності, карали смертю, зазвичай похованням живцем у підземній камері всередині Коллінських воріт.Plutarch, «The Life of Numa», 10.

Афіна та Мінерва

Афіну загалом вважали дочкою Зевса від його першої дружини Метіди, богині розсудливості.Hesiod, Theogony, 886 ff.«Athena», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. I, pp. 397—400. Вона була богинею мудрості та війни, землеробства, домашньої діяльності, промисловості, права та справедливості. Більшість традицій роблять її богинею-дівою, несприйнятливою до чарів кохання чи шлюбу; одним з її найпоширеніших епітетів є Парфенос, «діва», а її найвідомішим храмом з античності, який частково зберігся досі, є Парфенон в Афінах. В одній традиції Афіна відбила спробу Гефеста нав'язати їй себе та змусила його втекти. Каллімах та Псевдо-Аполлодор розповідають міф про те, що Тіресій був осліплений після того, як побачив Афіну оголеною у її ванні; подібна традиція була пов'язана з Артемідою та мисливцем Актеоном.Callimachus, «The Baths of Pallas», 57–133.Pseudo-Apollodorus, Bibliotheca, iii. 6. § 7. Афіна завжди зображується в грецькій скульптурі одягненою, а в Афінах її статуя була повністю вкрита, коли її несли на публічних святах. У деяких традиціях Афіні приносили в жертву биків, баранів або корів,Homer, Iliad, ii. 550. але в інших — лише самок, за винятком ягнят.Eustathius, Commentary on Homer. За «Судою», після повторного захоплення Трої, щоб спокутувати зґвалтування Кассандри Аяксом Меншим у храмі Афіни, щороку аж до 346 р. до н. е. локрійські діви відправляли в жертву Афіні.Suda, s.v. ποινή.

У римській міфології Афіну ототожнювали з Мінервою, яка мала багато спільних рис та характеристик зі своєю грецькою аналогією.«Minerva», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. II, p. 1090. Розповідаючи про Суд Паріса для римської аудиторії, Овідій відхиляється від грецьких традицій щодо Афіни, описуючи Юнону, Мінерву та Венеру, роздягнених догола для оцінки троянським принцом.Ovid, Heroides, v. 36. Хоча її все ще вважають богинею-дівою, єдиний спосіб, яким це, здається, відображалося в поклонінні Мінерві, полягає в тому, що її жертвами мали бути телята, яких не били батогом і не запрягали в ярмо.Arnobius, Adversus Gentes, vii. 22.

Артеміда та Діана

За більшістю традицій, Артеміда була дочкою Зевса та Лето, а також сестрою-близнючкою Аполлона.Hesiod, Theogony, 918.«Artemis», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. I, pp. 375, 376. Вона була тісно пов'язана зі своїм братом, деякі з чиїх якостей вона мала, і, за одним міфом, також була його дружиною.Eustathius, Commentary on Homer, p. 1197. Однак, у всіх традиціях Артеміда була богинею-дівою і люто захищала свою цнотливість; від її жерців та жриць також очікувалося, що вони вестимуть чисте та бездоганне життя.Pausanias, Description of Greece, vii. 19. § 1, viii. 13. § 1. В одному відомому міфі Артеміда перетворила мисливця Актеона на оленя після того, як він побачив її, як вона купається в лісі, щоб жоден чоловік не міг похвалитися тим, що бачив її голою; потім його розірвали на шматки його гончі.Ovid, Metamorphoses, iii. 155 ff.«Actaeon», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. I, p. 16.

Римська богиня Діана, з якою ототожнювали Артеміду, безсумнівно, мала давнє поклоніння, але первісна природа її культу залишається загадкою.«Diana», in Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, vol. I, p. 1000. З найдавніших часів її шанували у священному гаю поблизу Аріції в Лації. У Римі Діану вважали особливою покровителькою плебеїв, а її храм на Авентинському пагорбі був побудований Сервієм Тулієм, шостим римським царем.Dionysius, Roman Antiquities, iv. 26.Livy, History of Rome, i. 45. Кажуть, що Діана відкидала всіх чоловіків, які прагнули її руки, щоб назавжди залишитися незайманою. Чоловіки утримувалися від входу до храму Діани, що стояв у Вікусі Патріціусі, хоча, за словами Плутарха, це було результатом забобонів, а не якихось явних заборон; чоловіки вільно входили до інших храмів, присвячених Діані. У своїй праці «Римські питання» Плутарх розповідає, що одного чоловіка розірвали на шматки собаки після того, як він напав на жінку, яка молилася в храмі.Plutarch, Quaestiones Romanae, 3.

Див. також Діва Марія

Нотатки

Примітки

Бібліографія Гомер, Гомерівські гімни (приписується). Гесіод, Теогонія. Діонісій Галікарнаський, Romaike Archaiologia (Римські старожитності). Тит Лівій (Лівій), Історія Риму. Публій Овідій Назон (Овідій), Героїди, Метаморфози. Луцій Местрій Плутарх (Плутарх), Життя знатних греків і римлян; Quaestiones Romanae (Римські питання). Павсаній, Опис Греції. Арнобій, Adversus Gentes (Проти язичників). Суда. Євстафій Солунський, Коментар до «Іліади» та «Одіссеї» Гомера. Словник грецької та римської біографії та міфології, ред. Вільям Сміт, Little, Brown and Company, Бостон (1849).