Книга морського консулату () — фундаментальний збірник морського права, який протягом століть регулював торговельне мореплавство в Середземному морі. Твір виник у межах Арагонської корони і був написаний каталонською мовою. Він став першим у світі кодексом, що систематизував розрізнені звичаї римського, грецького, візантійського, італійського та французького морського права, послуживши основою для сучасного міжнародного морського права.
Походження Витоки «Книги морського консулату» пов’язані з морськими звичаями Барселони (costums de mar). У 1258 році було видано «Прибережні ордонанси» (Ordinacions de Ribera), які встановлювали норми поліції портів. Згодом, за наказом короля Педро III, ці звичаї почали застосовуватися в першому Морському консулаті у Валенсії.
Правовою основою збірника став Usus Maris (Морський звичай) — сукупність юридичних практик Західного Середземномор’я, задокументованих у Каталонії ще у 1231 році. Текст поступово доповнювався юрисдикціями Барселони, Валенсії та Майорки. Дослідники вважають, що перша систематизація відбулася в Барселоні між 1258 та 1266 роками під впливом правових норм Пізи.
Вплив і значення Завдяки військовій та торговельній експансії каталонського флоту, норми «Книги» поширилися по всьому Середземномор’ю та Атлантиці. Вона залишалася чинним кодексом до появи французького Ordonnance de la Marine (1681), а в Іспанії використовувалася до введення Комерційного кодексу в 1829 році.
Навіть після втрати офіційного статусу «Книга морського консулату» зберігала авторитет:
У 1874 році сер Треверс Твісс переклав її англійською для потреб мореплавства. У ХХ столітті суди США та Александрії (Єгипет) посилалися на її розділи у своїх рішеннях. Збірник вплинув на формування законів Ганзейського союзу (Laws of Wisby) та «Олеронських сувоїв».
Видання
Ранні версії та рукописи
Перша компіляція (1320–1330): Складена у Валенсії. Майорканське видання (1345): Адаптація валенсійських звичаїв для консулату Майорки. Ілюстрований кодекс (1407): Один із найкрасивіших рукописів, що зберігається в Муніципальному архіві Валенсії, прикрашений мініатюрами Домінго Креспі.
Друковані видання
Перше друковане видання з'явилося у Валенсії між 1436 та 1484 роками. Барселонське видання (1502): Опубліковане з передмовою Франсіско Селельєса, воно стало найпоширенішим і спричинило дискусії щодо першості походження кодексу. Видання Моліне-і-Бразеса (1914): Найповніша сучасна редакція, що включає всі історичні нашарування та додатки (наприклад, норми морського страхування 1435 року).
Структура книги Зміст зазвичай поділяється на дві частини:
Частина I: Регулює обрання морських консулів та суддів, їхні повноваження та судові процедури. Частина II: Містить звичаї морської торгівлі, правила щодо каперства, піратства, страхування, озброєння суден та векселів.
Давні кодекси та джерела «Книга» не виникла у вакуумі. Її віддаленими попередниками були вавилонські закони, фінікійські звичаї та Родоське морське право. Безпосередній вплив мали:
Амальфійські таблиці (1010 р.) — італійський морський кодекс. Pisan Constitutum usus (1161 р.). Чорна книга Адміралтейства (Британія, XII ст.).
Попри конкуренцію між різними морськими традиціями, саме норми Середземномор’я, зафіксовані в «Книзі морського консулату», згодом стали домінантними через високу інтенсивність торгівлі в регіоні.
Див. також
Морське право Каталонський флот Арагонська корона
Бібліографія
Capmany, Antonio de. Codigo de las costumbres maritimas de Barcelona (1791). Moliné y Brasés, Ernest. Llibre del Consolat de Mar (1914). Chiner Gimeno, J. J. Del 'Consolat de Mar' al 'Llibre anomenat Consolat de Mar' (2003).