Концентраційний табір на горі Думен (також відомий як табір інтернованих у Рахові) — тимчасове місце примусової ізоляції (інтернування) політичних опонентів та диверсантів, створене урядом автономної Карпатської України у листопаді 1938 року.
Табір був розташований на полонині Думен (висота 1376 м) поблизу міста Рахів. Об'єкт перебував під юрисдикцією Міністерства внутрішніх справ Карпатської України, а безпосередню охорону та нагляд здійснювали підрозділи Карпатської Січі за участі чехословацької жандармерії.
Табір функціонував протягом чотирьох місяців: з 20 листопада 1938 року до середини березня 1939 року, коли автономія була ліквідована внаслідок угорської окупації регіону. Основною метою створення закладу була нейтралізація проугорських і пропольських терористичних груп (зокрема «Рондьош гард»), а також ізоляція місцевих комуністичних агітаторів, які діяли в інтересах іноземних держав в умовах надзвичайного стану
Передісторія Підписання Мюнхенської угоди (30 вересня 1938 року) дестабілізувало ситуацію в Центральній Європі. Сусідні з Підкарпатською Руссю держави розпочали висувати територіальні претензії до Чехословаччини, намагаючись заручитися дипломатичною підтримкою Третього Рейху. У жовтні 1938 року Польща, скориставшись кризою, окупувала Тешинську область (Заолжя), приєднавши її як Західнотешинський повіт (Powiat cieszyński zachodni). Паралельно з цими подіями, 6 жовтня 1938 року в Жиліні представники словацьких партій проголосили автономію Словаччини. В умовах глибокої кризи уряд у Празі був змушений законодавчо затвердити цей статус, а президент Еміл Гаха призначив Йозефа Тисо прем'єр-міністром автономного уряду. Угорщина, своєю чергою, вимагала передачі територій з компактним проживанням угорського населення. Згідно з Мюнхенською угодою, сторони мали досягти мирного порозуміння протягом трьох місяців, проте знайти компроміс було фактично неможливо. У Підкарпатській Русі після арешту за підозрою у державній зраді Андрія Бродія було сформовано новий, проукраїнський уряд на чолі з Августином Волошином (26 жовтня 1938 року). Угорщина прагнула повної анексії Закарпаття задля відновлення спільного кордону з Польщею. Обидві держави діяли не лише дипломатичними методами, а й шляхом засилання на територію краю терористичних диверсійних груп. У відповідь на зовнішню агресію та активність внутрішньої опозиції Волошин був змушений запровадити суворі заходи безпеки. Не маючи інших союзників, він орієнтувався на Німеччину, від якої отримав формальні запевнення у недопущенні угорської окупації краю.
Заснування табору Думен
У листопаді та грудні 1938 року офіційне видання «Урядовий вісник» Підкарпатської Руси публікувало численні судові рішення щодо конфіскації тиражів та закриття періодичних видань, які виступали з критикою чинного уряду. Така політика цензури була поширеною практикою того часу, зокрема в тогочасній Словаччині. Однак невдовзі адміністративних заходів виявилося недостатньо для стабілізації внутрішньої ситуації. 20 листопада 1938 року голова уряду Августин Волошин підписав розпорядження про організацію на горі Думен поблизу Рахова місця примусового утримання, яке в документах отримало назву «концентраційний табір».
Першими в’язнями табору стали так звані мадярони, а саме співробітники севлюської газети «Тиса» на чолі з редактором Василем Сцитовським. Згодом до них приєдналися священники, вчителі та представники місцевої інтелігенції, опозиційно налаштовані до курсу уряду. На думку влади, часопис «Тиса» загрожував «публічному ладу та безпеці, а також іншим інтересам держави», зокрема через публікацію статей із критикою соціальної політики (наприклад, «Хлѣба и роботы, а не летучок») Разгулов В. Белая книга. С.14
Табір на Думені став місцем інтернування для осіб русинської та русофільської орієнтації, яких підозрювали у симпатіях до Угорщини чи Польщі. Охоронну службу на об’єкті забезпечували підрозділи Карпатської Січі та чехословацька жандармерія.
Окрім об'єкта на Рахівщині, ще один табір для інтернованих було створено поблизу Сваляви для ізоляції опозиційних елементів із західних округів краю. Збереглися свідчення про жорстку реакцію влади на будь-які прояви непокори: так, прокурор Великоберезнянського округу вимагав суворого покарання для місцевої жительки Елізабет Проскопф за публічну критику уряду, а саме слова: «Волошин дурний и ціла влада дурна».
Табірний режим Попри те, що в офіційних документах Августин Волошин вживав термін «концентраційний», за своїм внутрішнім розпорядком та функціями об'єкт на Думені значно відрізнявся від нацистських чи радянських аналогів того періоду. Дослідники класифікують його як імпровізоване місце інтернування, створене в умовах надзвичайної ситуації.Магочій П.Р., Поп І. Думен. // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород. Вид. В. Падяка, 2010.
На початковому етапі (листопад 1938 року) інтерновані перебували у великих військових наметах. Через суворі умови високогір'я та зимовий період уряд виділив 35 000 чеських крон на розбудову стаціонарної інфраструктури. За ці кошти було зведено три дерев'яні бараки, де розміщувалися в'язні та охорона.Пагіря О. Sources about the Voloshyn Regime’s Concentration Camp at Dumen Hill in 1938–1939 // Limes. — 2020. — Vol. 2. — Pp. 39–48..
Згідно з дослідженнями Пола Роберта Маґочі та Івана Попа, за весь час функціонування табору (грудень 1938 — березень 1939) кількість одночасно утримуваних осіб зазвичай не перевищувала 30–40 осіб (за іншими даними — до 100 за весь період). Режим утримання був відносно ліберальним: в'язні залучалися до господарських робіт (розчищення доріг від снігу, будівництво), а за потреби їм іноді дозволяли під наглядом охорони відвідувати Рахів для задоволення соціальних чи релігійних потреб Магочій П. Р., Поп І. Думен // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — С. 196..
Оцінки та спрйняття Угорський погляд В угорській історичній пам'яті та офіційних звітах 1930-х років табір на горі Думен фігурував як символ репресій режиму Августина Волошина. Угорська сторона використовувала факт існування табору для дискредитації української автономії на міжнародній арені. Угорська преса того часу (зокрема видання, підконтрольні уряду Міклоша Горті) описувала Думен як «український концтабір», де нібито катували угорських активістів та диверсантів. Після окупації краю в березні 1939 року угорська пропаганда активно збирала свідчення колишніх в'язнів, щоб обґрунтувати необхідність свого «визвольного походу» захистом прав угорської меншини. Szakály S. A Rongyos Gárda és a kárpátaljai akciók (1938–1939) // Limes. — 2020. — Vol. 2.
Згідно з угорськими джерелами, умови утримання описувалися як «нелюдські» через високогірне розташування. В'язні з-поміж членів «Рондьош гард» (угорських диверсантів) у своїх спогадах наголошували на: Суворості клімату: Утримання в наметах (до побудови бараків) при температурі нижче -20°C. Поводженні охорони: В угорських публікаціях часто згадується жорстокість січовиків.Keresztyén Balázs. Kárpátaljai magyar iskolatörténet. — Budapest, 2001
Сучасні угорські дослідники, визнають, що табір був створений для ізоляції угорських бойовиків, затриманих під час терористичних акцій. Проте вони акцентують на тому, що створення такого об'єкта було виходом за межі правового поля тогочасної Чехословаччини.Fedinec Csilla. A kárpátaljai magyarság történeti kronológiája 1918–1944. — Galánta–Dunaszerdahely, 2002. — Old. 142.
Чехословацькі інспекції та правова оцінка Оскільки у 1938 році Карпатська Україна офіційно залишалася частиною Чехословаччини, діяльність табору на Думені перебувала під наглядом чехословацької жандармерії та військового командування у Хусті. У чеських архівах збереглися звіти офіцерів, які інспектували об'єкт. У грудні 1938 року табір відвідала спеціальна комісія, до складу якої входили чеські офіцери (зокрема полковник Ярослав Віт та капітан Йозеф Яновський). Метою перевірки було з’ясування умов утримання в’язнів, оскільки до Праги надходили скарги на порушення прав людини та негуманне поводження. Vojenský historický archiv (VHA), Praha. — Fond: Zemské vojenské velitelství Užhorod. — Zprávy o inspekci koncentračního tábora v Rachově (1938).
Чехословацькі інспектори зафіксували низку критичних моментів: Непридатність умов: У звітах наголошувалося, що утримання людей у наметах на висоті понад 1300 метрів у зимовий період є неприпустимим. Саме після цієї інспекції чехословацьке командування виставило ультиматум уряду Волошина: або негайне будівництво капітальних бараків, або розпуск табору. Пагіря О. Sources about the Voloshyn Regime’s Concentration Camp at Dumen Hill in 1938–1939 // Limes. — 2020. — Vol. 2. — Pp. 41–43. Правовий статус: Чеські юристи вказували на сумнівну законність табору. Згідно з чехословацьким законодавством, інтернування без суду було можливим лише в умовах воєнного стану, який формально був оголошений, проте процедура направлення до табору «адміністративним рішенням» МВС Карпатської України конфліктувала із загальнодержавними нормами. Jan Rychlík. Podkarpatská Rus v dějinách Československa 1918–1946. — Praha: Vyšehrad, 2016.
Попри критику, чехословацька жандармерія фактично допомагала в організації табору на початковому етапі. Саме жандарми супроводжували перші групи в’язнів до Рахова та вели облік затриманих терористів з «Рондьош гард», оскільки Карпатська Січ на той момент ще не мала достатньо підготовлених кадрів для конвойної служби.
Сучасні чеські історики розглядають табір на Думені як приклад «авторитаризму, що народжувався» в умовах розпаду демократичної Чехословаччини. Вони зазначають, що уряд Волошина копіював методи, які на той час уже впроваджувалися в автономній Словаччині (табір в Ілаві), намагаючись встановити повний контроль над краєм. Petr P. J. Zánik Československa v roce 1939 a Podkarpatská Rus. — Praha, 1997.
Український погляд У тогочасних українських джерелах та пізніших працях істориків створення табору на Думені розглядається крізь призму захисту державної незалежності та боротьби з диверсійною діяльністю сусідніх держав. Офіційна газета уряду «Нова Свобода» та часописи, близькі до Карпатської Січі, подавали функціонування табору як необхідний крок для очищення краю від «чужих агентів» та «зрадників народу». В офіційній пропаганді наголошувалося, що Карпатська Україна є «островом свободи», якому загрожують терористи, заслані з Угорщини та Польщі. Вегеш М. Августин Волошин і державні змагання на Закарпатті у 20-х — 30-х рр. ХХ ст. — Ужгород, 2004.Газета «Нова Свобода» (Хуст). — Числа за листопад-грудень 1938 р. Дослідники, які самі були учасниками подій, у своїх працях виправдовували існування табору. Вони аргументували це тим, що: Держава перебувала в стані фактичної війни. Судова система Чехословаччини була надто повільною та громіздкою для умов воєнного часу. Інтернування було єдиним способом зупинити хвилю терактів та саботажу.Росоха С. Карпатська Січ. Спомини. — Торонто, 1949.Стерчо П. Карпато-Українська Держава: Державно-правовий аспект і відродження Карпатської України. — Торонто, 1965.
Сучасні історики підходять до питання більш критично, але з урахуванням контексту «гібридної війни». Олександр Пагіря, який провів найбільш детальне дослідження архівів, наголошує на імпровізованому характері об'єкта. Він класифікує його як «табір для інтернованих» і вказує, що більшість в'язнів були іноземними диверсантами, захопленими зі зброєю в руках, що згідно з міжнародним правом того часу давало підстави для їхньої ізоляції. Пагіря О. Карпатська Січ: військове формування Карпатської України. — К.: Темпора, 2010. — С. 134–142.
Табір після окупації Угорщиною