Швейцарський похід Суворова або Гельветійська кампанія — військова операція, що відбувалася між вереснем і жовтнем 1799 року на території Швейцарії (тоді Гельветійська республіка). Експедиція проходила під час війни Другої коаліції, у межах Італійсько-швейцарської кампанії 1799 року.

Російсько-австрійські війська, які щойно розгромили французів в Італії, перейшли Сен-Готард під командуванням фельдмаршала Олександр Суворов з наказом виступити проти генерала Массени, щоб вигнати його з Гельветійської республіки. Після блискучих перемог коаліції в Італії між квітнем і серпнем Суворов прагнув завдати вирішального удару французьким силам і прорватися на французьку територію через Альпи. Проте, побоюючись, що Росія стане визволителем в очах швейцарців, союзники вирішили передати ініціативу австрійцям. Суворову наказали рухатися на північ, щоб об'єднатися з армією свого співвітчизника генерала Римського-Корсакова, який стояв за річкою Ліммат. Для цього він перейшов масив Сен-Готарда й долину Ройс, зазнаючи значних втрат під постійними атаками генерала-республіканця Лекурба та його людей. Прибувши до Альтдорфа, він був змушений зробити обхід, оскільки французи зайняли шлях. Массена направив генералів Газана, Мортьє та Сульта для блокування просування росіян між Швіц і Гларус; сам Суворов рушив до Лінт. Російського полководця рішуче зупинили біля Нефельса солдати генерала Молітора, де відбулася тривала й запекла битва. Опинившись ізольованими в горах, без постачання та оточені французькими військами, сили Суворова опинилися на межі виживання. Зрештою він вирішив відступити на схід, щоб урятувати залишки своєї виснаженої армії.

Цей відступ коштував нових значних втрат, артилерію було повністю знищено. Росіяни досягли Рейну біля Іланца і залишили територію Швейцарії, завершивши операцію, яка стала тяжкою поразкою для Суворова та Росії. Фельдмаршал потрапив у немилість при царському дворі: Павло I навіть відмовився прийняти його на аудієнції. Ослаблений і хворий Суворов помер у Москві.

Контекст Між квітнем і серединою серпня Олександр Суворов розгромив революційні війська на півночі Італії та спричинив падіння кількох республік-сестер регіону. Фактично він повернув під контроль Ломбардію і Венецію. Він був близький до знищення останніх французьких військ перед вторгненням у Лігурійську Рив'єру. Суворов навіть планував марш на Париж, як пообіцяв Серюр'є під час його полонуКількома місяцями раніше Суворов переміг Серюр'є в Італії та нібито сказав йому: під час звільнення французького офіцера.. Однак між британцями, австрійцями та росіянами виникли серйозні суперечності; ці розбіжності дали французам час перегрупуватися. Британці побоювалися надмірного посилення російського впливу в Італії та ШвейцаріїЙмовірно, ці побоювання були небезпідставними: імператор Павло прагнув здобути середземноморські порти для забезпечення інтересів у Греції., а австрійці бачили у російських успіхах загрозу своїй гегемонії в Північній Італії.

Паралельно британці та росіяни готували вторгнення до Нідерландів — залежної від Франції держави. Лондон побоювався використання батавського флоту проти Британських островів.

Суворова направили до Швейцарії для з'єднання з іншим російським корпусом під командуванням генерала Михайловича, який прибув із Галичини з 30 000 вояків. Разом вони мали поставити Гельветійську республіку на коліна, тоді як австрійці повинні були через Швейцарію вийти до Німеччини.

Суворов виступав проти цієї тактики й віддавав перевагу швидкому наступу на Геную; однак лист від самого ерцгерцога Карла змусив його виконати союзницькі накази. Окрім вузької політики британців, спрямованої на недопущення небажаної російської присутності в Італії, сучасна історіографія вбачає і певні реальні стратегічні переваги цих операцій. Австрійці розглядали Швейцарію як останній бар'єр між своєю державою та Францією і прагнули якнайшвидше її зайняти, щоб убезпечити столицю від французького наступу. Тому їх значно більше турбували французькі війська за Рейном, ніж сили республіканців в Італії. Британці ж вважали Швейцарію найзручнішим плацдармом для вторгнення у Францію.

Французам, зі свого боку, було життєво необхідно зберегти природний бар'єр Альп, здобутий під час Італійської кампанії Бонапарта. Втрата гір відкривала шлях австрійському вторгненню на французьку територію. Отже, для внутрішньої безпеки Франції було критично відкинути австро-російські сили зі Швейцарії та Італії.

Російський наступ

Пересування до Швейцарії 4 вересня Суворов повідомив царя, що залишає Італію й вирушає до Швейцарії. Він також зазначив, що Австрія з початку війни діяла повільно, не забезпечувала постачання та затримувала відповіді на його листи. На його думку, союзники навмисно затягували доставку провіанту, щоб змусити його швидше залишити Італію.

11 вересня Суворов рушив у напрямку Кура в Граубюндені з 27 000 вояків. Першою ціллю була Беллінцона, яку він планував захопити за підтримки козаків. 15 вересня російський авангард увійшов до Швейцарії біля Понте-Треза, а згодом вся армія зосередилася біля Torricella-Taverne. Невдовзі з'ясувалося, що обіцяний австрійцями обоз із провіантом так і не прибув. Суворов звинуватив Відень у зраді яку цар покарає. Через нестачу транспорту він наказав реквізувати коней для перевезення запасів, зібраних у місцевого населення. Затримку він використав для навчання солдатів основам гірського бою, з яким вони майже не були знайомі.

Перехід через перевал Сен-Готард 21 вересня Суворов наказав відновити наступ. Просування було повільним через дощ, туман і складний гірський рельєф. Наступного дня війська стали табором у Джорніко. Згодом до них приєднався австрійський полк полковника Готфріда Штрауха.

26 вересня почалося сходження на перевал Сен-Готард після затримки, спричиненої французькою дивізією генерала Лекурба. Протягом трьох днів боїв росіяни втратили близько 600 осіб, французи — приблизно 200. Відступаючи, французи частково зруйнували Чортів міст біля Андерматта. Під час ремонту мосту засідка коштувала росіянам ще близько 900 загиблих. Попри це, Суворову вдалося прорватися через перевал.

Французькі війська були значно краще підготовлені до гірської війни й мали досвід боїв у складній місцевості. Вони були звиклі спати в снігу під відкритим небом і пересувалися без провідників над прірвами.

Однак у цей самий момент Массена розгромив війська Корсакова у другій битві під Цюрихом, а Сульт завдав поразки австрійцям Готце, який загинув у бою.

Перша спроба обходу Французи зайняли позиції на лівому березі Люцернського озера, перекривши шлях через перевал Суренен, а озеро контролювала флотилія. Російська армія була виснажена, спорядження намокло й іржавіло, бракувало їжі. Не знаючи ще про поразки союзників, Суворов зробив паузу для відпочинку. Наступного дня він рушив до перевалу Чинциг, щоб обійти французів і вийти до Швіца.

Лекурб швидко повідомив Массену, який змінив план і направив Мортьє до Швіца з солдатів, а Газана до Везена з .

У Муотатальі виснажені війська Суворова без боєприпасів і провіанту зіткнулися з чисельно переважаючими французами. 29 вересня він скликав військову раду.

Після цього офіцери вирішили відступати на схід у напрямку Гларуса для з'єднання з австрійцями.

Друга спроба обходу Авангард, сформований солдатами капітанів Ауффенберга та Багратіона, просувався доволі швидко попри складні умови. Біля перевалу Прагель австрійців атакували війська Молітора, які не дозволили їм пройти. Французи змусили Ауффенберга відступити. Коли підійшли російські підкріплення, Багратіон обурився, побачивши, як австрійці відступають перед жменькою людей, і зумів стримати французів. Він навіть запропонував французам здатися.

Переконавшись у поразці союзників, Багратіон продовжив бій і змусив французів відступити з настанням ночі. Спроба переслідування закінчилася великими втратами через приховану французьку артилерію. Війська зупинилися на бівуак без вогню, під снігопадом і без достатнього харчування.

1 жовтня 1799 року бої відновилися атакою австрійської піхоти й козаків. Після запеклого опору Молітор відступив, укріпивши позиції вздовж Лінту та зруйнувавши мости біля Нетсталь, Нефельса і Молліса. Росіяни атакували Нетсталь, але французи встигли знищити останні переправи.

Тим часом ар'єргард Суворова атакував Массена. Розенберг із солдатів мав утримувати позиції, поки авангард шукав шлях у горах. Французи намагалися замкнути оточення, розмістивши Лекурба в долині Ройс, Мортьє в Альтдорфі, а Сульта у Везені. Попри це, російські багнетні атаки відкинули французів.

Суворов відремонтував мости й рушив на Нефельс. Місто кілька разів переходило з рук у руки.

Багратіон кілька разів атакував, але з прибуттям підкріплень Газана був остаточно відбитий. За наказом Суворова бої припинили близько 21:00 після майже 16 годин безперервного бою.

4 жовтня 1799 року армія зосередилася біля Гларуса, де Суворов скликав нову військову раду.

Відступ Суворов прагнув прорватися через Нефельс і дійти до Везена, щоб з'єднатися з австрійцями й отримати постачання. Австрійські офіцери підтримували цей план, однак російські виступили за рух на Шванден і далі до півдня Ліхтенштейну. Після голосування переміг російський варіант. Суворов був незадоволений: рух у ворожій місцевості без постачання здавався надто ризикованим.

Перехід через Панікс У ніч 5 жовтня 1799 року під крижаним дощем почався марш через перевал Панікс. Ар'єргардом командував Багратіон. Через швидкість відступу довелося залишити близько тяжкопоранених. Суворов написав Массені лист із проханням подбати про них.

Дізнавшись про відступ, Массена спробував перехопити росіян, направивши Луазона до Швандена, Мортьє до Гларуса, а Газана до Золя. Вранці 5 жовтня 1799 року французи атакували ар'єргард. Багнетна атака росіян дозволила основним силам відірватися, хоча близько 800 солдатів потрапили в полон.

6 жовтня 1799 року почалося сходження на Панікс (). Артилерію та коней залишили, багато солдатів загинули від холоду й виснаження. Суворов, попри 69-річний вік, ішов разом із солдатами, підбадьорюючи їх і навіть готував чай на вершині, щоб зігріти людей.

Прибуття до Кура 7 жовтня 1799 року війська дісталися Піньйю, а потім Іланца. 10 жовтня 1799 року Суворов прибув до Кура лише з боєздатними солдатами. Близько були непридатні до бою; більшість коней і зброї втрачено, форма перетворилася на лахміття. Звідти армія рушила до Вадуца й остаточно залишила Швейцарію.

Наслідки 22 жовтня 1799 року цар Павло I вивів Росію з Другої коаліції та відкликав Суворова до Росії, тоді як уцілілі війська вирушили до російського табору в Богемії. Фельдмаршал публічно звинуватив австрійців у зраді та навмисному зриві Гельветійської кампанії, яка так успішно розпочалася перемогами в Італії. У підсумку Франція зберегла контроль над Швейцарією й позбулася одного зі своїх найнебезпечніших противників — це стало великим стратегічним успіхом Массени, попри відсутність Бонапарта, який перебував у Єгипті.

Втрати Російські реєстри, залишені в Муотаталі, дозволяють точно визначити склад армії Суворова станом на 30 вересня 1799 року:

66 штабних офіцерів; 493 стройові офіцери; унтер-офіцери; 403 музиканти; піхотинці, з яких 410 були хворими, 216 кульгали, а 21 перебував під арештом.

За десять днів російська армія втратила приблизно солдатів. Втрати зростали через холод і виснаження, а багато хворих потрапили в полон. Із військових, що вирушили у вересні 1799 року, лише повернулися до Австрії, причому частина з них згодом померла від ран.

Французькі втрати визначити складніше, але відомо, що приблизно французьких солдатів були захоплені противником.

Причини російської поразки