Евеліна Равіс (; 27 жовтня 1888, Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 5 червня 1977, Трієст, Італія) — італійська педіатриня та психіатриня, головна лікарка психіатричної лікарні Трієста, засновниця та медико-педагогічна директорка Медико-педагогічного інституту «Бароне Паоло де Раллі» в Трієсті.

Біографія

Народилася під ім'ям Евеліна Равіч у родині єврейського походження, яка займалася торгівлею цитрусовими. Разом із батьком Масиміліано Равічем і матір'ю Терезою Фельдштайн у 1890 році вона прибула до Трієста. Рано втратила батька (у 1910 році) та брата, який служив добровольцем в австрійській армії, у 1915 році.

Навчалася в школах із німецькою мовою викладання, а згодом — в Імператорсько-королівській гімназії та Міському жіночому ліцеї, де склала іспит на атестат зрілості у 1905 роціCfr. il documento PDF in . У 1907 році вступила на факультет медицини й хірургії Віденського університету, який уже з 1904 року дозволяв жінкам відвідувати заняття. Після смерті батька сім'я опинилася у скрутному фінансовому становищі, і Евеліна отримала стипендію від міста для завершення навчання у Відні. 21 грудня 1912 року вона закінчила університет з відзнакою та спеціалізувалася з педіатрії в Берліні, отримавши дозвіл на медичну практику у 1914 році.

Вона стала першою жінкою-лікаркою в Трієсті і, коли у 1922 році було створено Орден лікарів, увійшла до числа перших чотирьох італійок, зарахованих до нього. Її прийняли на роботу до міської лікарні, а як позаштатна лікарка вона також працювала в новому психіатричному закладі — у жіночому відділенні Павільйону Раллі. У 1929 році змінила прізвище з Равіч на Равіс. Під час нацистської окупації втекла з Трієста та знайшла притулок в Ераклеа, де була найнята міланською родиною для догляду за родичем із психічними розладами.

Професійна діяльність

У 1928 році її призначено головною лікаркою II класу психіатричної лікарні, і того ж року вона заснувала там Медико-педагогічний інститут — новаторську установу, одну з перших в Італії, спрямовану на лікування та виховання проблемних неповнолітніх.

В Інституті вона спеціалізувалася на лікуванні маленьких пацієнтів віком від 5 до 12 років, які мали інтелектуальні порушення, поведінкові та навчальні розлади. Як психіатриня з підготовкою в галузі внутрішньої медицини та педіатрії, Евеліна Равіс опікувалася дітьми не лише з медичного погляду, а й сприяла їхній освіті та професійній орієнтації; організовувала для них дозвілля та літні оздоровчі табори. Заклад залишався активним до свого остаточного закриття в 1980 році.

У період 1938—1945 років її було усунено з посади відповідно до . Хоча вона продовжувала медичну практику, про що свідчать листи до директора лікарні від національної фашистської партії, у яких її звинувачували в порушенні заборони на професійну діяльність за те, що вона «призначала інсулінотерапію госпіталізованому арійцю». Після Визволення вона відновила свою професійну діяльність.

З лютого 1947 року вона працювала шкільним лікарем у єврейських школах Трієста. У 1953 році отримала підвищення до посади примарія І класу. Її активна професійна діяльність включала також участь у численних конгресах і підготовку публікацій аж до жовтня 1958 року, коли вона залишила службу у віці 70 років. Померла 5 червня 1977 року.

У «Soroptimist»

У 1951 році вона була серед засновниць клубу і його першою президенткою, обіймаючи цю посаду впродовж 1951—1953 років. Через діяльність Клубу вона й надалі опікувалася питаннями дітей, які все ще зазнавали труднощів після війни, становищем жінок та проблемами людей похилого віку, які після завершення трудової діяльності залишалися без соціальних гарантій і пенсійного забезпечення. Вона організовувала ініціативи спільно з державними установами, школами, центрами та судами, спрямовані на дослідження причин інвалідності в медичній, соціальній і освітній сферах, а також на створення наглядових комітетів щодо обов'язкової освіти для дітей з інвалідністю та програм підтримки й реабілітації дітей у складних життєвих обставинах. Вона також займалася проблемою воєнних біженців — питанням, яке розглядалося в межах «» та інших європейських організацій. На завершення свого мандату у 1953 році вона сприяла розвитку жіночої публіцистики, заснувавши журналістську премію «Colore di Trieste».

Публікації

Emigigantismo in un lattante, in Atti del IV Congresso di Nipiologia, 1935

. Ricordo di scienziato e neurologo di fama mondiale. «», 3 febbraio 1971

Бібліографія

D. Barbina, L'Istituto medico pedagogico dell'Ospedale psichiatrico provinciale di Trieste (1928—1938), in «Studi di psicologia dell'educazione», 1991, n. 123, pp. 16-43 Donne a Trieste 1951—2001. Trieste, Soroptimist Club, 2002. A cura di Edda Serra.

https://slideplayer.it/slide/3214917/

Примітки

Посилання