Володимир Іванович Архипенко (21 липня 1925, Харків — 5 жовтня 1989, Дніпропетровськ) — лікар. Доктор медичних наук (1966), професор (1966).
Життєпис Народився в Харкові. Батько працював інженером-лісівником, мати була вчителькою. У шкільні роки багато читав, займався спортом.
З початком Другої світової війни добровільно пішов на фронт. У 1943 році був курсантом артилерійського училища. У 1944 році у складі військ Другого Білоруського фронту командував кулеметним взводом. Отримав бойові нагороди. У 1944 році був поранений і тривалий час перебував на лікуванні в шпиталі.
Після закінчення війни у 1945 році екстерном склав іспити та завершив середню освіту. Того ж року вступив на лікувальний факультет Харківського медичного інституту. Під час навчання брав участь у роботі студентського наукового гуртка. У 1950 році в матеріалах Першого Всесоюзного з'їзду студентів-гуртківців була опублікована його перша наукова праця «Взаємодія лімфоцитів та епітелію зобної залози та мигдалин в умовах імплантації за методом професора Лазаренка».
Після закінчення інституту у 1951 році вступив до аспірантури кафедри гістології Харківського медичного інституту. У 1951—1954 роках був аспірантом цієї кафедри. У 1956 році захистив кандидатську дисертацію «Щитовидна залоза при експериментальному наркозі» під керівництвом професора Б. В. Альошина. У 1954—1958 роках працював викладачем, у 1958—1962 роках — доцентом кафедри гістології ХМІ.
З лютого 1962 року по 1989 рік очолював кафедру гістології Дніпропетровського медичного інституту. Читав курси «Ембріологія», «Цитологія», «Гістологія».
У 1966 році захистив докторську дисертацію «Стан щитовидної залози та систем її регуляції при пухлинному процесі».
Наукова діяльність Під його керівництвом було розроблено методику рідинної дезінтеграції тканин і створено рідинний дезінтегратор. Дослідження стосувалися стану ендокринної системи при пухлинному процесі, механізмів дії гормонів та впливу гормонів на клітинну поверхню. Було створено радіоізотопну лабораторію та лабораторію культури тканин. Запропонував унітарну теорію дії гормонів, яка обґрунтовувала універсальний принцип їх дії незалежно від хімічної природи. Для підтвердження цієї концепції використовувалися результати експериментальних досліджень in vivo та in vitro.
Під його керівництвом виконано 4 докторські та 27 кандидатських дисертацій. Керував лабораторією ЦНДЛ, у якій продовжувалися дослідження в галузі гістології та електронної мікроскопії.
Брав участь у міжнародних конгресах, головував на всесоюзних і республіканських з'їздах морфологів, очолював Дніпропетровське товариство анатомів, гістологів та ембріологів. Був почесним членом Президії товариства анатомів, гістологів та ембріологів України. У 1971—1975 роках працював деканом педіатричного факультету, був членом правління республіканського товариства ендокринологів та генетиків.
Його ім'ям названо лекційну аудиторію № 2 морфологічного навчального корпусу ДДМУ.
Основні праці
Состояние щитовидной железы и систем ее регуляции при росте злокачественных опухолей. Х., 1966. Унитарная гипотеза механизма действия гормонов // Мат. III съезда генетиков Украины. Т. 1. К., 1976. Структура и функция межклеточных контактов. К., 1982 (співавтор).
Джерела
До 100-річчя від дня народження професора В. І. Архипенка (1925—1989) — Скарбниця історії ДДМУ