Луцьк

Луцьк (; ) — місто на заході України, адміністративний центр Волинської області, адміністративний центр Луцького району та Луцької міської громади. Історичний, релігійний, політичний, освітній, промисловий та економічний центр Волині.

Походження назви Найпоширеніша версія повідомляє, що місцевість, де тепер розташований Луцьк, мала вигідне оборонне розташування — на півдні протікав Глушець, схід оточували непрохідні болота, а з півночі та заходу межі визначалися вигином («коліном» або «луком») річки Стир. Звідси й назва міста — Лучеськ, а потім Луцьк. Сучасні мешканці міста Луцька лучани зберегли незмінною стародавню назву племені «лучан», що мешкало на цьому вигині та в околицях.

Інша легенда пов'язує назву «Лучеськ» з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів — Луки, який і започаткував стародавнє місто. Також існує версія начебто в давнину пастух Луцько знайшов у Стиру діжку, а в ній документ на право заснування міста, загублену перемилянами. Він віддав знахідку законним власникам, а ті назвали нове місто на честь пастуха Луцьком.

Історія

Давньоруський період Вперше згадка про Луцьк з'явилася в Іпатіївському літопису (датована 1085 роком), де вже тоді вказаний як досить істотно розвинене місто, що мало князівську резиденцію та віче. Близько 1000 року Володимир I Великий приєднав Волинь до Київської Русі й збудував у Луцьку дерев'яну фортецю, що згодом перетворилася на істотну перепону на шляху загарбників. Луцький замок витримав облоги військами Юрія Долгорукого в 1150 і потім галицького князя Володимира Володаровича спільно з Юрієм Долгоруким у 1155.

Місто тривалий час було нездоланною перепоною на шляху татаро-монгольської орди. Уже в ті часи Луцьк відігравав роль економічного та адміністративного центру Волинського князівства, що було в складі Галицько-Волинської держави (з 1253, після коронації великого князя Данила Романовича — Королівства Русі). У 1255 році околиці Луцька були спустошені походом литовського князя Міндовга, але нападників вдалося загнати в озеро, де вони потонули. Пізніше місто невдало брав штурмом хан Куремса. Проте в 1259 році укріплення Луцька було розібрано на вимогу монгольського воєводи Бурундая, що підтримали князі Лев і Василько. Місто, однак, лишилося у володінні волинських князів.

У 1340 році по смерті володимирського князя Юрія-Болеслава Тройденовича луцький князь Дмитро-Любарт отримує статус великого князя, а Луцьк здобуває статус столиці Галицько-Волинського князівства. Тоді ж зводиться резиденція князя Любарта — цегляний Луцький замок. Це одна з небагатьох давніх споруд готичного стилю, які збереглися в Україні. Замок має три вежі: В'їзну, Владичу та Стирову. Всередині замку розташовувався кафедральний собор Іоанна Богослова — храм класичного візантійського стилю. У XV ст. в ньому висвячували московських єпископів. З амвона церкви виголошував свої палкі проповіді Петро Могила. Розкопки стародавнього храму в середині 1980-х років виявили за апсидою церкви поховання титулованих осіб, зокрема — князя Ізяслава Інгваровича, син Інгвара Ярославича, який загинув під час битви на річці Калка. Історики припускають, що саме тут був похований і Великий князь Любарт.

ВКЛ та Польське Королівство Можливо, у листопаді 1386 рокуМихайло Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 164. після Кревської унії король Польщі Ягайло відібрав у князя Федора Любартовича частину його спадкового князівства (волость) з ЛуцькомStefan M. Kuczyński. Fedor Daniłowicz (†przed 1410) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1947—1948. — t. VI/4, VI/5, zeszyty 29, 30. — S. 384—385 . За відомостями, зокрема, Яна Длуґоша, Ягайло також призначив державцем Луцька польського шляхтича Кшеслава з Курозвенк, намагаючись перетворити Волинь у провінцію Польського Королівства. Михайло Грушевський припускав, що це надання шляхтичу відбулось перед наданням Луцька з волостю в управління Вітовта.

1388—1430 — роки князювання литовського князя Вітовта, сина Кейстута, який обрав Луцьк другою після Вільно своєю резиденцією й місто практично стало столицею Литовського князівства. Разом з Вітовтом до Луцька приїздять вірмени. Вони були чудовими будівничими — майже усі кам'яні споруди Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського зведені саме вірменами. Тогочасний Луцьк — місто напрочуд інтернаціональне. У мирі та злагоді тут мешкали українці, поляки, євреї, караїми. Кожна громада мала свою святиню (церкву, синагогу, кірху, кенасу), систему податей та особливі архітектуру й планування кварталів. у 1429 році в Луцьку відбувся з'їзд наймогутніших монархів Європи з метою обговорення проблем захисту Європи від османських завойовників.

До Луцька прибули німецький імператор Зигмунд, король Данії Ерік IV, польський володар Ягайло, очільники Тевтонського й Лівонського орденів, папський легат Андрій, великий князь московський Василій разом із митрополитом Фотієм та князями Тверським і Рязанським, посланець візантійського імператора Палеолога та інші представники знаті. Загалом місто прийняло понад 15 тисяч гостей, тоді як кількість його мешканців на той час ледве перевищувала п'ять тисяч.

28 липня 1497 року в таборі коло Заслава великий князь литовський Олександр видав грамоту на переведення Луцька з волинського на магдебурзьке правоАкты ЮЗР. — Ч. 5. — Т. 1. — С. 12–17. Луцьк пережив війну 1431 року. 4 вересня 1437 року князь Свидригайло уклав у Львові «провізоричну» угоду з «польськими панами», за якою олеський староста Ян з Сєнна і Олеська та каштелян мендзижецький Вінцентій з Шамотул зайняли Луцьк. За даними Яна Длуґоша, у січні 1438 року вони віддали місто князю Сигізмунду КейстутовичуSpieralski Z. Jan z Sienna i Oleska (2. poł. XV w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — Tom X/3. — Zeszyt 46. — S. 476 . Саме тут українська політична верхівка переховувалася від татарського війська наприкінці XV століття. Відомо, зокрема, що у 1506 році старостою луцьким був Федор (Федько) Янушкевич, а з 1507 року Острозький Костянтин Іванович. Звідси поширювалась культура на решту русинських земель, зокрема — Волинське право й Волинський статут. Тодішній Луцьк у колі інтересів не лише Великого Литовського князівства, а й могутніх Московської держави, Королівства Польща та Австрійської монархії Габсбургів. Тут свою резиденцію влаштовує й польський королівський канцлер Альбрехт Радзивілл.

Наприкінці XVI століття Луцький замок втрачає значення оборонної твердині, проте місто залишається світською та духовною столицею краю. З огляду на велику кількість сакральних споруд сучасники називають його «Римом Волині», а польський поет Себастіян Кленович так згадує про Луцьк: «Хто ж міг би минути Луцьк, місто пісні достойне?» (1584).

Активні торговельні зв'язки також певною мірою зумовили строкатий національний склад тогочасного Луцька. Окрім українців, тут проживали литовці, поляки, вірмени, кримські татари, євреї та караїми.

Річ Посполита У 1569 році внаслідок Люблінської унії волинські землі переходять під владу Польщі, а Луцьк стає столицею новоутвореного Волинського воєводства та резиденцією воєвод. Місто поступово полонізується, оскільки правові гарантії руської шляхти й руського духовенства залишились лише на папері.

Прибулі на конвокаційний сейм 1573 року посли князя Юрія Слуцького з Луцька передали коронним сенаторам лист, у якому Юрій Слуцький віддавав під опіку сенату своє князівство й просив місце в сенатіKowalska H., Wiśniewski J. Olelkowicz Jerzy (Jurij Jurjewicz) (ok. 1531—1578) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — t. XXIII/4, zeszyt 99. — S. 743 .

22 жовтня 1576 року Стефан Баторій затверджує грамоту Сигізмунда Августа, видану у Любліні 15 липня 1560 року, у якій підтверджуються та повторюються дві грамоти: 1. Великого литовського князя Олександра, видана у таборі біля Заславля 28 липня 1497 року, про переведення Луцька з руського чи волинського права на магдебурзьке і заснування в ньому війтівства. 2. Великого литовського князя Олександра, видана у Вільно 20 березня 1503 р., про підтвердження всіх привілеїв, вільностей і грамот, наданих його попередниками луцьким міщанам. У грамоті зазначено, що вона видана на генеральному сеймі, який відбувся в Торуні.

У 1578 році Королівський секретар Василь Красенський продає луцькому старості, ключнику і городничому Олександру Жоравницькому війтівство в м. Луцьку за 12 000 кіп грошів литовських.

У 1595 році місто здобувають козаки Северина Наливайка.

З метою опору спольщенню та Берестейській церковній унії (1596 р.) в Луцьку на початку XVII століття виникає православне братство.

У 1602 році луцьким старостою та ключником був Микола Семашко.

1 вересня 1619 року Луцьке православне братство отримало офіційне визнання короля з наданням привілею на будівництво церкви й притулку.

Волинська шляхта на Луцькому сеймику 1645 року протестувала проти рішення Любельського трибуналу, за яким в Кисилині мали бути закриті аріянські збір та школа, шляхтич-аріянин Юрій Чаплич-Шпанівський мав заплатити Луцькій католицькій капітулі 500 золотих червоних, 500 — суду у Володимирі, всі провідники-аріяни мали бути видалені з містаChodyński K. Czaplic Szpanowski Aleksander h. Kierdeja (†ok. 1660) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — t. IV/2, zeszyt 17. — S. 166 .

У 1648 році відбулося повстання проти гніту шляхти. В місті відбувалися сеймики Київського воєводства під час повстання Богдана Хмельницького: у березні 1649 року (вислав Стефана Немирича з Томашем Казимірським делегатами до короля з проханням військової допомогиNiemirycz (Niemierzyc) Stefan, h. Klamry (przed 1630—1684) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — Tom XXII/4, zeszyt 95. — S. 820 ), у 1650 році (доручив Юрію Немиричу оборону київського ПоліссяTazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Jerzy h. Klamry (1612—1659) // Polski Słownik Biograficzny… — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 814 ).

Наприкінці XVII—XVIII століть — час повільного занепаду Луцька. Часті пожежі, повені, епідемії спустошують його. Поступово згасає в місті культурне та релігійне руське (українське) життя. В канцеляріях й установах воєводства руську (українську) мову заміняє польська, а урядовцями стають поляки.

У 1706 року, внаслідок шведського загарбання, місто зазнає значних спустошень.

Російська імперія

1795 рік — III поділ Польщі. Луцьк разом з рештою Західної Волині анексовано Російською імперією. Центром новоутвореної Волинської губернії стає Житомир, а Луцьк залишався центром повіту.

У XIX столітті економічне та суспільне життя міста не пожвавилося. Лише з побудовою у 1890-х роках XIX століття Києво-Берестейської залізниці починається економічне піднесення Луцька. Станом на 1895 рік кількість мешканців становила 15125 осіб.

Влітку 1890 року російський імператор Олександр III, який перебував у місті під час військових маневрів, був здивований, що до повітового Луцька немає залізниці. Імператор наказав негайно виправити цей недолік. З Барановичів викликали спецбатальйон для будівництва залізниці. На земляні роботи було мобілізовано місцевих селян. 11 верст колії побудували в найкоротший термін і 10 вересня 1890 року перший поїзд прибув до Луцька.

До 1880-х років у Луцьку вже працювало нічне гасове освітлення вулиць. У 1909 році з ініціативи інженера Альфонса Яра збудовано теплоелектростанцію та встановлено електричні дугові ліхтарі.

Під час першої світової війни Волинь була тереном запеклих боїв. У серпні 1915 року Луцьк був захоплений австрійськими військами. Влітку 1916 року в околицях Луцька стався відомий Брусиловський прорив, що увійшов в історію Першої світової війни.

Українська революція