«Галілей» — британський біографічний фільм 1975 року режисера Джозефа Лоузі про науковця XVII століття Галілео Галілея, чиї астрономічні спостереження за допомогою нещодавно винайденого телескопа призвели до глибокого конфлікту з католицькою церквою. У фільмі знімається акторський склад на чолі з Хаїмом Тополем, , Едвардом Фоксом, Джоном Гілгудом та Маргарет Лейтон.

Екранізація п'єси Бертольта Брехта 1943 року «Життя Галілея» була створена продюсером для проєкту , який у 1973—1975 роках представив у США тринадцять кіноверсій театральних постановок. Лоузі ставив ще перші вистави цієї п'єси у США 1947 року — за активної участі самого Брехта. Фільм значною мірою відтворює ті постановки, що надає йому історичної ваги.

Сюжет

Фільм близько дотримується «американської» версії п'єси Брехта «Життя Галілея». У 1609 році Галілей викладає математику в Падуї. Його платня невисока, проте він має свободу під захистом Венеційської республіки проводити наукові дослідження, суперечливі з точки зору тогочасної католицької церкви. Частиною його роботи є використання телескопа — нового наукового інструмента, щойно винайденого в Нідерландах. За допомогою телескопа Галілей прагне перевірити теорію Миколая Коперника, яка стверджує, що в центрі Всесвіту перебуває Сонце, а не Земля. Згодом Галілей приймає престижнішу посаду у Флоренції. Однак нова посада вже не забезпечує йому державного захисту, яким він користувався у Венеції, а друзі з вищих кіл Римсько-католицької церкви відмовляються допомогти, коли його викликає Інквізиція.

Виробництво

Розробка та сценарій Співпраця Лоузі з Брехтом розпочалася у 1930-х роках і досягла кульмінації під час постановок «Галілея» 1947 року. Після цього Лоузі переважно працював як кінорежисер. На початку 1950-х років через свої політичні погляди він потрапив до чорного списку Голлівуду, що фактично припинило його кар'єру в американській кіноіндустрії. Він емігрував до Англії, де зумів відновити професійну діяльність. У наступні роки він неодноразово намагався екранізувати п'єсу Брехта. Реалізувати цей задум вдалося, коли Лоузі запросили поставити «Галілея» для у сезоні 1974—1975 років. Упродовж двох сезонів проєкт представив 13 екранізацій відомих п'єс. За задумом організаторів, це були не засняті театральні вистави, а твори, «перекладені мовою кіно з повним дотримуванням оригінального тексту». Хоча фільми призначалися для американського кінопрокату, «Галілея» зняли в Англії.

Сценарій «Галілея» написали та Лоузі. Брей, коханка Нобелівського лауреата Семюела Беккета, до цього тривалий час працювала редакторкою, перекладачкою й критикинею. Окрім «Галілея», вона створила з Лоузі ще два сценарії. Їхній сценарій спирався передусім на «американську» версію п'єси, вперше поставлену 1947 року. Цю англомовну версію Брехт написав у 1944—1947 роках разом з Чарльзом Лотоном. П'єсу поставили в Лос-Анджелесі, а згодом у Нью-Йорку, де роль Галілея виконав Лотон, відомий кіноактор. Уперше текст опублікували 1952 рокуThe American version of Galileo is included as one chapter of a collection. See . У сценарії Брей і Лоузі врахували також зміни з остаточної німецькомовної «берлінської версії» 1956 року, її англійського перекладу й додаткових матеріалів, опублікованих і 1972 року Цей том містить переклад берлінської версії «Життя Галілея», а також повний текст американської версії «Галілей».. Сцену 14 з версії 1947 року у фільмі опустили.

Акторський склад Підбір акторів для фільмів AFT був незвичним. Як зазначав , «учасникам проєкту (режисерам, акторам, художникам, технічному персоналу) запропонували працювати зі зниженою оплатою або мінімальною ставкою. Ніхто не відмовився, адже всі вважали цю справу вартою зусиль». Наприклад, Лі Марвін жартував, що «втратив 225 000 доларів», погодившись знятися у фільмі «Продавець льоду гряде» (тобто отримав 25 000 доларів замість звичних 250 000).

Для «Галілея» Лоузі та продюсер Елі Ландау залучили низку відомих акторів як на головні, так і на другорядні ролі: Хаїм Тополь — Галілео Галілей. Широку популярність він здобув після головної ролі у фільмі «Скрипаль на даху» (1971). Едвард Фокс — кардинал-інквізитор. За роль у фільмі Лоузі «Посередник» (1971) він отримав премію BAFTA. Сер Джон Гілгуд — старий кардинал. 1953 року його посвятили в лицарі за визначні заслуги в акторському мистецтві. Маргарет Лейтон — літня придворна дама. За роль у «Посереднику» (1971) вона здобула премію BAFTA й була номінована на «Оскар». Том Конті — дорослий Андреа Сарті. У перших сценах Сарті — дитина, син економки Галілея; згодом він стає його учнем і послідовником. Патрік Мегі — кардинал Роберто Белларміно, історична постать у процесі Галілея. Белларміно співчував науковим дослідженням Галілея, але застерігав його від відкритого конфлікту з церковною доктриною. Він також був одним із суддів у процесі над Джордано Бруно, якого Римська інквізиція звинуватила в єресі. Серед пунктів обвинувачення була й підтримка ним «космічного плюралізму», тобто ідеї про те, що Земля є лише однією з багатьох планет. Після засудження Бруно спалили 1600 року. У фільмі також згадана ця подія.  — Федерцоні. Був номінований на премію BAFTA за роль у фільмі «Ромео і Джульєтта» (1968). Майкл Лонсдейл — кардинал Маффео Барберіні, який 1623 року став папою Урбаном VIII. У фільмі Барберіні, будучи кардиналом, захищає Галілея, але ставши папою, санкціонує його суд Римською інквізицією.  — співак балади. Раніше він уже працював із Лоузі над фільмом «Модесті Блейз» (1966).  — дружина співака балади. Вона прославилася завдяки роботі в музичному театрі, була номінована на премії «Тоні» та BAFTA.  — учений-монах.

Музика

Для сценічної постановки 1947 року написав музику до серії пісень, які на початку кожної з чотирнадцяти сцен виконувало тріо хлопців. Дев'ята сцена — це музичне дійство, що відбувається 1 квітня 1632 року. Історично 1632 рік передував засудженню Галілея Римською інквізицією за єресь. Співак балади та його дружина виконують пісню про вплив Галілея на громадський порядок перед галасливим натовпом. Айслер створив музику до балади з оркеструванням для сімнадцяти інструментів. Від 1930 року Айслер був близьким другом і соратником Брехта. Їхня співпраця тривала й після того, як обидва залишили Голлівуд і переїхали до Східного Берліна.

У фільмі збережено як пісні для голосів хлопчиків, так і баладу. Під час виробництва з'ясувалося, що більшість партитур оркестрування балади, написаного Айслером, втрачено. Тому Лоузі доручив заново завершити оркестрування. Роль Співака балади виконав , а його дружини — . Оркестр у титрах не зазначено.

Зйомки та постпродакшн Лоузі керував театральними постановками 1947 року; саме Бертольт Брехт обрав його режисером. Він ґрунтовно ознайомився з творчими намірами Брехта. Згадуючи першу постановку в Лос-Анджелесі, пізніше зазначав: «Джо мав бути режисером цієї вистави, що насправді означало … що Брехт фактично сам продюсував і режисував її за участю Чарльза Лоутона». Джеймс Лайон коментує: «Оскільки він був готовий навчатися, Лоузі відповідав брехтівському типу режисера. Здається, він був одним із небагатьох діячів театру й кіно в Америці, хто одразу розпізнав геній Брехта і принаймні частково його зрозумів». Після від'їзду Брехта з США Лоузі став продюсером і режисером нью-йоркської постановки. Тоді він писав: «Це така велика п'єса, така чиста, ясна й архітектонічна … саме заради цього я працював і готувався все своє життя»As quoted in .

У кіноверсії Лоузі зберіг кілька театральних прийомів, використаних у постановці 1947 року. Зокрема, у фільмі діє тріо хлопчиків, чиї пісні передують окремим епізодам сюжету, а сцену зречення Галілея поставлено на тлі білого екрана, укритого тінями (). Початковий кадр Лоузі — знятий згори вигляд знімального павільйону — також підкреслює театральність постановки. Подекуди персонажі звертаються безпосередньо в камеру, апелюючи до глядача.

Постійний співпрацівник Лоузі виконав монтаж фільму. Критик зауважив, що «плавна театральна безперервність має тенденцію притуплювати гострі грані брехтівського ефекту відчуження».

Вихід і сприйняття «Галілей» став першим фільмом другого сезону «Американського кінотеатру», що розпочався в січні 1975 року. Стрічку показали на Каннському кінофестивалі 1975 року, однак до основного конкурсу її не включили.

Декілька критиків високо оцінили те, як фільм адаптує важливу п'єсу Брехта для кінематографа. Роджер Еберт писав 1975 року: «„Галілей“ Брехта лише епізодично нагадує факти з життя великого вченого. Але це не має значення: Брехта цікавила, і нова версія його п'єси від American Film Theater доволі успішно це передає, драма ідей, а не біографія». Вінсент Кенбі особливо відзначив «надзвичайно театральну сцену, в якій Папу (Майкл Лонсдейл) облачають перед аудієнцією, і він намагається не піддатися аргументам інквізитора щодо необхідності вжити заходів проти Галілея». 2012 року зауважила: «Екранізований за розумною й сміливою п'єсою Бертольта Брехта, цей фільм пропонує проникливий погляд на життя Галілея».

Водночас чимало критиків негативно оцінили виконання ролі Галілея Тополеом. , рецензуючи фільм для «Time» у 1975 році, писав: «Тополь не передає сили цієї ролі — ані характеру, ані інтелекту. Втім, більшість акторів поруч із ним — чудові: Джон Гілгуд, Маргарет Лейтон, Едвард Фокс, Патрік Мегі, Джон Мак-Енері». Кенбі у «Нью-Йорк таймс» 1975 року зазначав: «У фільмі є одна проблема, і вона суттєва: вибір Тополя на головну роль … хоча він і статурний чоловік, але не створює відчуття інтелектуальної ваги … проте решта постановки вирізняється винятковим стилем і розумом — саме тим, чого варто очікувати від American Film Theater».

Схожі зауваги лунали і щодо оригінальної театральної постановки 1947 року, лише тоді роль Галілея виконував Чарльз Лоутон. покладає цю проблему на режисуру Лоузі, зазначаючи, що «Тополеві зійшло з рук представлення Галілея героєм, що нівелює брехтівське засудження його як боягуза за зраду науки». Деякі новіші оглядачі значно прихильніше оцінили гру Тополя, зокрема фон Тунцельманн і Роберт Бенсон.

Мартін Волш запропонував іншу перспективу, написавши 1975 року: «Можливо, Лоузі й не є тим радикальним режисером, на якого заслуговує Брехт. Проте його постановка послідовно стримана й дає змогу неперевершеному інтелекту брехтівського тексту промовляти до нас».

Вихід на DVD Перше видання на фізичних носіях відбулося лише 2003 року, коли випустила DVD з усіма чотирнадцятьма фільмами American Film Theatre. DVD «Галілей» містить інтерв'ю з Тополем і продюсером Отто Плашке. На обкладинці DVD зазначені інші актори, ніж ті, кого виділили на оригінальному театральному постері 1975 року. Видання на DVD рецензував Ноел Мегагі 2004 року.

Вихід DVD спричинив нову хвилю рецензій — як критичних, так і схвальних.

Див. також

«Галілей» (1968) — італійський фільм про процес Галілея, знятий режисеркою Ліліаною Кавані. Порівняння фільмів 1968 та 1975 років представлене у статті Крістіни Олівотто та Антонелли Теста.

Примітки

Посилання

Галілей на TCM Movie Database