Ігор Леонтійович Лапінський (29 червня 1944 р., Угринів — 7 лютого 2023 р.) — український поет і музикознавець. Поезію писав переважно російською мовою, рідко — українською і польською, а також макаронічну поезію (зі змішуванням мов)http://schokn.ru/igor_lapinski.
Біографія Закінчив Київську консерваторію (1969) за класом диригування І. Розумного. У 1969—1973 рр. викладав на музично-педагогічному факультеті Вінницького педагогічного інституту, потім навчався в аспірантурі Київського педагогічного інституту. До 1985 р. працював музичним редактором та журналістом на радіо та телебаченні, у 1985—1989 рр. диригент вокально-хореографічного ансамблю Київського палацу піонерів. У 1989—1991 pp. завідував відділом музики в газеті «Кур'єр муз», у 1991—1993 роках. викладав у музичній школі. У 1996—2012 pp. завідувач сектору в Українському центрі культурних досліджень.
Творчість У вінницький період життя Лапинський був близький до філософа Аркадія Драгомощенка, який у вірші 1976 звертався до нього «Лапінський, брат мій» ; завдяки Драгомощенку вірші Лапінського з'явилися в 1979 році в ленінградському самвидавничому журналі «Часы», а в 1992 р. у додатку до «Мітіного журналу» вийшла його перша книга віршів «Вогні святого Ельма», в передмові до якої Василь Кондратьєв зауважив, що пластика та риторика Лапінського походять «від епічної сили стародавніх пісень, латинської вченості вертоградів Симеона Полоцького». До 2000 р. публікувався рідко (переважно переклади), але час від часу виступав на творчих вечорах у Києві.
Надалі у київському Видавничому домі Дмитра Бураго вийшли книги Лапинського «Ludi» (2000), «Ранок безсонних дахів» (2002), «Вибране» (2009) та «Діти індиго» (2017); сам Дмитро Бураго писав про Лапінського, що той «не заграє з часом, а, вживаючись до нього, вичавлює звучання. Симфонічна звучність його творів заворожує».
Вірші Лапінського друкувалися в журналах «Звезда Востока», «Знамя», «Воздух», включені в «Антологію російського верлібру» та антологію «Звільнений Улісс».
Примітки
Посилання