Південно-ліванський конфлікт — збройний конфлікт, що відбувався на окупованій Ізраїлем території південного Лівану з 1982 або 1985 року до виведення Ізраїлю у 2000 році. «Хезболла» разом з іншими шиїтськими мусульманами та лівими партизанами воювала проти Ізраїлю та його союзника, католицько-християнської Армії Південного Лівану (АПЛ). Online NewsHour: Final Pullout – May 24, 2000 (Transcript). ОАС підтримувалася військово та логістично Армією оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) і діяла під юрисдикцією тимчасової адміністрації Південного Лівану, що підтримувалася Ізраїлем, яка прийшла на зміну раніше підтримуваній Ізраїлем Вільній Ліванській державі. Ізраїль офіційно називає конфлікт кампанією «Зона безпеки в Лівані» та вважає, що він розпочався 30 вересня 1982 року, після завершення своєї «Операції «Мир для Галілеї». Це також можна розглядати як продовження громадянської війни в Лівані (1975–1990).

Ізраїль вторгся до Лівану в 1978 та 1982 роках, щоб припинити палестинський повстанський рух у Південному Лівані та підтримати ліванських християн-маронітів у громадянській війні в Лівані. Вторгнення 1982 року призвело до виходу Організації визволення Палестини (ООП) з Лівану та ознаменувало початок ізраїльської окупації. У вересні 1982 року бойові угруповання почали атакувати ізраїльські війська на півдні Лівану. Через зростання втрат від партизанських атак, Армія оборони Ізраїлю відступила на південь від річки Авалі 3 вересня 1983 року. Армія оборони Ізраїлю розпочала поетапне виведення військ з Лівану в лютому 1985 року. 29 квітня війська Армії оборони Ізраїлю відійшли до «зони безпеки» вздовж кордону, а більшість військ Армії оборони Ізраїлю вийшли з «зони безпеки» 10 червня. Невелика кількість солдатів Армії оборони Ізраїлю залишилася в зоні для підтримки Османської Армії. Протягом усього її існування в «зоні безпеки» одночасно перебувало близько 1500 військовослужбовців Армії оборони Ізраїлю та 2500 військовослужбовців ОАР.

Окупація призвела до створення шиїтського ісламістського воєнізованого угруповання «Хезболла». Воно почало вести партизанську війну проти Армії оборони Ізраїлю та Армії османської національної армії за підтримки Ірану та Сирії. Армія оборони Ізраїлю та Армія османської національної армії брали участь у боротьбі з повстанцями, але Ізраїль не мав довгострокової стратегії. Оскільки "Хезболла" все частіше обстрілювала Галілею ракетами, офіційна мета Зони безпеки — захистити північні громади Ізраїлю — здавалася суперечливою. «Хезболла» також чудово володіла психологічною війною, часто записуючи свої напади на ізраїльські війська. Ізраїль розпочав дві великі операції на півдні Лівану протягом 1990-х років: операцію «Підзвітність» у 1993 році та операцію «Грона гніву» у 1996 році. Після катастрофи ізраїльського гелікоптера 1997 року ізраїльська громадськість почала серйозно сумніватися в тому, чи варто було підтримувати окупацію південного Лівану. Рух «Чотири матері» вийшов на перший план публічного дискурсу та відіграв провідну роль у схиленні громадськості до повного виведення військ.

Ізраїльський уряд сподівався, що виведення військ із зони безпеки може бути здійснене в контексті ширшої угоди з Сирією та, як наслідок, з Ліваном. Переговори з Сирією провалилися. До 2000 року, виконавши свою обіцянку, дану під час загальних виборів в Ізраїлі 1999 року, новий прем'єр-міністр Ізраїлю Егуд Барак 25 травня 2000 року в односторонньому порядку вивів ізраїльські війська з південного Лівану відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН 425 від 1978 року. Виведення Ізраїлю призвело до негайного та повного розпаду ОАС, багато її членів втекли до Ізраїлю. Ліванський уряд та «Хезболла» вважають виведення військ неповним, доки Ізраїль не виведе війська з ферм Шебаа . У 2020 році Ізраїль визнав конфлікт військовою кампанією Армії оборони Ізраїлю.

Примітки