Монтерейський підводний каньйон — підводний каньйон у затоці Монтерей (Каліфорнія) зі стрімкими схилами заввишки до 1,6 км від дна до краю, що можна порівняти з глибиною Великого каньйону. Це найбільший підводний каньйон уздовж західного узбережжя Північної Америки. Він утворився внаслідок підводної ерозії, відомої як ерозія турбідитними потоками. Багато питань щодо точного походження каньйону залишаються відкритими, тому він є об’єктом численних геологічних і морських досліджень, які проводять науковці з , та інших океанографічних установ.

Каньйон Монтерей починається біля Мосс-Лендінг, розташованого в центральній частині узбережжя затоки Монтерей, і простягається приблизно на 153 км під водами Тихого океану, де завершується , досягаючи глибини 3,600 м нижче рівня моря в нижній частині. Він є частиною ширшої системи каньйонів затоки Монтерей, що включає каньйони Монтерей, Соквел і Кармел. Значна глибина та наявність поживних речовин (завдяки регулярному надходженню багатих на поживні речовини осадів) створюють сприятливі умови для існування численних форм морського життя.

охороняє бічну гілку підводного каньйону Монтерей. Як своєрідний підводний парк, ця морська природоохоронна територія сприяє збереженню океанічної фауни та морських екосистем.

Геоморфологія Хоча процес ерозії турбідитними потоками, який свого часу сформував підводний каньйон Монтерей, добре відомий, причини його великої глибини й довжини (сформованих мільйони років тому), а також надзвичайно великого осадового конусу біля його підводного гирла за 153 км на захід від Монтерея, залишаються предметом дискусій. Зазвичай підводні каньйони такої глибини й довжини, що прорізають континентальний шельф на значну відстань і мають великі осадові конуси, формуються там, де вони приймають стік дуже потужних річок, таких як Міссісіпі або Амазонка. Подібні каньйони зазвичай не пов’язані з річками з відносно невеликим стоком, як-от річка . Домінівна теорія полягає в тому, що каньйон є залишком гирла значно більшої річки, яка колись дренувала Центральну долину, можливо навіть через (з огляду на те, що каньйон поступово зміщувався на північний захід унаслідок тектонічних рухів уздовж розлому Сан-Андреас). Дослідження підтверджують цю гіпотезу: хімічний склад залізо-марганцевих відкладів на підводних горах поблизу каньйону свідчить про походження осадів із південної частини Сьєрра-Невади або західної частини провінції Басейнів та хребтів. Ймовірно річка Салінас була стоком доісторичного озера Коркоран, яке колись займало значну частину Центральної долини. Верхній турбідитовий підрозділ підводного конуса виносу Монтерей, імовірно, сформувався невдовзі після того, як озеро Коркоран отримало новий стік і було катастрофічно спущене через територію сучасної затоки Сан-Франциско, коли осади з колишнього дна озера були винесені через новий вихід і згодом перенесені до затоки Монтерей .

Реконструкції давніх конфігурацій суходолу на основі теорії тектоніки плит свідчать, що каньйон змістився на північ до свого сучасного положення внаслідок горизонтального зсуву вздовж розлому Сан-Андреас і під час формування як самого розлому Сан-Андреас, так і Каліфорнійської затоки розташовувався приблизно в районі сучасної Санта-Барбари. Подібні підводні каньйони сьогодні існують у гирлах інших великих річок світу, зокрема каньйон Гудзон. Оскільки нині жодна велика річка не впадає безпосередньо в головну частину каньйону Монтерей, припускають, що він сформувався в той час, коли така річка існувала в минулому.

Ключ до розгадки давнього походження цього каньйону, ймовірно, прихований у його нижній частині — на глибині близько 3,2 км у великому осадовому тілі, відомому як конус виносу Монтерей. Цей конус видається надто масивним, щоб утворитися лише за рахунок сучасних прибережних водотоків. Тривають дослідження, зокрема із застосуванням відбору кернів донних відкладів. Наразі отримано лише «відносно молоді» осадові керни; найдавніші зразки залягають значно глибше й ще потребують дослідження. Коли ці глибші керни буде належно проаналізовано та простежено до їхніх первинних джерел осадонакопичення, можна буде остаточно з’ясувати, яка саме річка забезпечувала потужні турбідитні потоки, що, ймовірно, були необхідні для формування такого глибокого й протяжного каньйону з таким великим осадовим тілом у його гирлі.

Примітки

Джерела

Moss Landing Marine Laboratories website