Істрійсько-далматинський вихідОригінальна назва пов'язана зі словом «вихід» у релігійному значенні за аналогією з Виходом з Єгипту. (; ; ) — післявоєнний відхід і від'їзд місцевих етнічних італійців (жителів Істрії та Далмації), а також етнічних словенців і хорватів із Югославії.

Емігранти, які жили на пізніше переданій Югославії частині Юлійської Країни (Крас, Істрія) і у Кварнері та Далмації, здебільшого вирушили до Італії, але деякі приєдналися до італійської діаспори в Америці, Австралії та Південній Африці. Ці райони були етнічно змішаними, з давніми історичними хорватськими, італійськими та словенськими громадами. Після Першої світової війни Італійське королівство анексувало колишні австро-угорські Істрію, Кварнер, Юлійську Країну та частини Далмації, включаючи місто Задар. Наприкінці Другої світової війни, згідно з мирним договором союзників з Італією, колишні італійські території в Істрії, Кварнері, Юлійській Країні та Далмації були передані новоствореній комуністичній Федеративній Народній Республіці Югославії, за винятком провінції Трієст. Території, що влилися в Югославію, нині входять до незалежних Хорватії та Словенії.

Договір надавав право вибору громадянства людям з обох сторін, від яких, можливо, вимагалося емігрувати з рідної землі, якщо вони вирішили зберегти своє громадянство за правом крові (jus sanguinis). За різними джерелами, чисельність італійців, які полишили ці райони, оцінюється в 200—350 тис. (не рахуючи етнічних словенців і хорватів, які вирішили зберегти італійське громадянство) Відхід розпочався у 1943 році за часів нацистської Німеччини та повністю закінчився лише у 1954 році. Згідно з переписом населення, проведеним у Хорватії 2001 року та у Словенії 2002 року, кількість італійців, які залишилися в колишній Югославії, становила 21 894 особи (2258 у Словенії та 19 636 у Хорватії).

Від сотень до десятків тисяч місцевих етнічних італійців (істрійських і далматинських) вбили або стратили без суду і слідства югославські партизани під час Другої світової війни або ОЗНА у перші роки відходу, що стало відомим як «різанина у фойбах». Після війни, з 1947 року, югославська влада перейшла до менш жорстоких форм залякування істрійських і далматинських італійців, як-от націоналізація, експропріація і дискримінаційне оподаткування, що майже не залишало їм вибору, крім еміграції. З іншого боку, відповідає дійсності і той факт, що немає жодного документа, який би підтверджував, що влада Югославії проводила будь-які навмисні заходи з метою етнічних чисток, а також є джерела, які згадують, що югославська влада перешкоджала еміграції італійців та інших жителів Югославії. Що більше, серед емігрантів були не тільки етнічні італійці, а і югославські слов'яни.

Див. також Злочини югославських партизанів у Другій світовій війні Злочини югославських комуністів після Другої світової війни Гоніння на німців (1941–1950)

Примітки