Чиста фотографія або пряма фотографія стосується фотографії, яка зображує сцену або об'єкт у різкому фокусі та деталях, відповідно до якостей, що відрізняють фотографію від інших візуальних медіа, зокрема живопису. Термін виник ще 1904 року. Він був використаний критиком Садакічі Гартманном у журналі Camera Work, а пізніше його редактор Альфред Штігліц популяризував як більш чисту форму фотографії, ніж пікторіалізм. Після того, як його популяризував Штігліц та інші відомі фотографи, такі як Пол Стренд, він пізніше став візитною карткою західних фотографів, таких як Едвард Вестон, Ансель Адамс та інші. В українській фотографії в такому стилі працював В'ячеслав Тарновецький.
Дехто сприймає цей стиль як такий, де відсутні будь-які маніпуляції з камерою. Проте фотографи, що працюють у стилі чистої фотографії, насправді застосовували багато поширених технік фотолабораторії для покращення зовнішнього вигляду своїх знімків. Цей термін став позначати специфічну естетику, що характеризується вищою контрастністю та насиченою тональністю, різким фокусом, небажанням кадрування та натхненним модернізмом акцентом на абстрактній геометричній структурі об'єктів.
Чиста фотографія Західного узбережжя США Із 1910 до початку 1930-х років переважним стилем був пікторіалізм Східного узбережжя США, в якому об'єкти знімалися з димкою та марлею, щоб навмисно розмити зображення для створення ефекту м'якого фокусу. Метою було імітувати імпресіоністичні картини. З появою руху Західного узбережжя фотографія перестала імітувати живопис і розвинулася як окремий вид мистецтва. Новий рух поширився в 1950-х роках, коли митці Західного узбережжя відстоювали використання природних форм навколишнього середовища та чіткість деталей, що були новаторськими концепціями на той час.
Фотографи Західного узбережжя, що працювали у стилі фотографічного руху, прийняли та розвинули пряму фотографію у 1930-х роках. У своїй автобіографії Ансель Адамс використовував терміни пряма фотографія та чиста фотографія. Він описує чисту фотографію як таку, що не має жодних якостей техніки, композиції чи ідеї, похідну від будь-якої іншої форми мистецтва. Практики цього підходу створювали чіткі фотографії природних об'єктів та пейзажів американського заходу, майстерно скомпоновані з тонкощами тону, світла та текстури, розкриваючи кожну можливу деталь у негативах. Цей підхід був цілком радикальним і викликав гнів багатьох у локальному світі фотографії. Відомі фотографи, включаючи Анселя Адамса, Едварда Вестона, його сина Бретта Вестона, Імоджен Каннінгем, Доді Вестон Томпсон та Береніс Ебботт, вважаються новаторами та практиками цього стилю.
Це була згуртована спільнота друзів та колег. Більшість із них були піонерами реалістичної фотографії, але були й сучасні художники, які також захоплювалися цим рухом та підтримували його. Серед відомих художників та фотографів були: Доді Вестон Томпсон, Ансель Адамс, Майнор Вайт, Чаріс Вілсон (друга дружина Едварда Вестона та відома модель його оголених фотографічних робіт), Пол Стренд, Доротея Ланге, Вінн Буллок, Дон Росс, Вільям Гарнетт, Рут Бернхард, Віллард Ван Дайк, Ната Пясковскі, Бомонт Ньюхолл та Ненсі Ньюхолл, а також художники Джорджія О'Кіф, Морріс Грейвз та Джин Шарло з дружиною Зомою Шарло. Багато інших фотохудожників того часу вважали себе практиками цієї контркультури Західного узбережжя та навіть створили групу, відому як Група f/64, щоб висвітлити свої зусилля та відокремитися від руху пікторіалізму Східного узбережжя.
Цей акцент на чітких та детальних срібних відбитках домінував у модерністській фотографічній естетиці аж до 1970-х років.
Покликання