«На камені» — імпресіоністична новела Михайла Коцюбинського, написана 1902 року. Твір входить до так званого «кримського циклу» письменника і відображає його зацікавлення життям кримських татар. У новелі поєднано модерністську психологічну настанову, імпресіоністичну поетику та міфологізм художнього мислення.

Історія створення Поштовхом до написання тексту стала поїздка Коцюбинського до Криму у складі філоксерної комісії наприкінці ХІХ століття. Перебування в «татарському царстві» (за висловом письменника в листах) спричинило появу низки творів на основі кримськотатарського матеріалу. Звернення до життя іншого народу на той час було сприйняте як новаторський крок в українській літературі.

За спостереженням В. Гуменюка, кримські новели Коцюбинського вирізняються самобутністю й новизною тематики та особливою художньою витонченістю; це підкреслювали також Н. Калениченко, З. Коцюбинська-Єфименко, О. Шева. У статті «Кримськотатарські реалії в художньому світі новели Михайла Коцюбинського “На камені”» В. Гуменюк наголошує на ґрунтовності етнографічного тла та художній переконливості змалювання кримськотатарського побуту.

Жанрові особливості Твір має авторське визначення – акварель, що вказує на його малярську, імпресіоністичну природу. За спостереженням В. І. Гуменюка, попри нетрадиційний підзаголовок, за структурою текст ближчий до новели: драматизм поступово наростає й завершується кризовою ситуацією та раптовою розв’язкою.

Чеський дослідник Ян Махал наголошував, що в кримських оповіданнях Коцюбинського зовнішня дія відступає перед мінливими враженнями й внутрішніми станами, які гармонійно поєднуються з описами природи. У новелах письменника пейзаж виконує складні ідейно-естетичні функції, допомагаючи розкрити настрій героя й налаштувати читача на сприйняття подій.

Імпресіоністична композиція твору зумовлює фрагментарність, мозаїчність деталей, «ущільненість» письма, використання внутрішнього монологу, символічної деталі, звукових і кольорових образів. Декоративність і мальовничість стилю дослідники пов’язують із перенесенням формотворчих засобів живопису в літературу (екфразис, світлотінь, кольорова перспектива, ритм ліній і плям).

Сюжет Події розгортаються в невеликому приморському кримськотатарському селі, розташованому на скелі («на камені»). Уже в експозиції село постає як «груда дикого каміння», а камінь стає наскрізним символом твору – знаком суворості середовища та непорушності патріархальних законів (Л. А. Чередник).

Головна героїня – молода татарка Фатьма, яку насильно видано заміж за кривоногого різника Мемета. Вона не кохає чоловіка і почувається «чужою» в новому середовищі. Під час прибуття човна з сіллю до села з’являється наймит-дангалак Алі. Між ним і Фатьмою виникає взаємне почуття, що розвивається на тлі морського пейзажу, гри на зурні та внутрішніх монологів героїні.

Закохані усвідомлюють небезпеку свого зв’язку. Після викриття вони намагаються втекти, але селяни, об’єднані почуттям родової образи, переслідують їх у горах. У фіналі Фатьма, рятуючись від розправи, зривається зі скелі в море; смертельно пораненого Алі також відпускають у море. Трагедія завершується символічним злиттям моря й сонця, що надає фіналу катарсичного звучання.

Персонажі

Фатьма – центральна постать новели. За спостереженням дослідників, її образ поєднує етнографічну конкретність із символічністю. Білий колір її обличчя контрастує зі смуглявістю інших жінок, що підкреслює її «інакшість». Алі – молодий наймит-дангалак, чия гра на зурні набуває символічного значення духовної свободи. Мемет – різник, уособлення патріархального закону сили й власницького ставлення до жінки. Другорядні персонажі (Нурла, Джепар та ін.) відтворюють атмосферу замкненої родової спільноти.

За спостереженням В. І. Гуменюка, конфлікт новели розгортається на тлі внутрішньосільської ворожнечі за воду, що підкреслює мотив боротьби за виживання в суворому середовищі.

Поетика й символіка

Колористика Колір відіграє смислотворчу роль. Дослідники відзначають перевагу сірого (камінь), чорного (смуток, трагедія), блакитного й синього (море, небо), червоного (кохання й жорстокість), зеленого (життя). Колористичні контрасти підсилюють драматизм і створюють імпресіоністичну цілісність.

Пейзаж і музика Море постає як мінлива стихія, що відбиває психологічні стани героїв. Зауважено зміну його кольору – від блакитного до темно-синього й зеленкуватого – у відповідності до розвитку конфлікту. Зорові образи поєднуються зі звуковими (гуркіт хвиль, монотонна мелодія зурни), що формує ефект «ритмічної прози».

Міфологізм О. М. Виноградова розглядає новелу як зразок міфологізації: конфлікт індивідуального кохання з родовим законом співвідноситься з архетипними моделями порушення табу. Ідея «родової свідомості», яку М. Кіяновська аналізує на матеріалі повісті Тіні забутих предків, співвідноситься і з текстом Коцюбинського: індивідуальна доля героїв підпорядковується законам роду, а порушення традиції трактується як гріх, що потребує розплати.

Критика Іван Франко назвав новелу «однією з найкоштовніших перлин нашої літератури», відзначаючи її пластичність характерів і мальовничість образів природи.

Ніна Калениченко, Зоя Коцюбинська-Єфименко, Олександр Шева, В. І. Гуменюк та інші дослідники підкреслюють художню витонченість кримських творів письменника та їхню тематичну новизну.

У сучасному літературознавстві «На камені» розглядають як зразок імпресіоністичної новели з виразною символікою, складною кольористикою та міфопоетичною структурою. Твір засвідчує перехід української прози від класичного реалізму до модерністської поетики з її зосередженням на внутрішньому світі особистості.

Виноски

Примітки