Паніка 1825 року — це крах фондового ринку, який розпочався у Банку Англії та частково виник через спекулятивні інвестиції в Латинську Америку, включаючи вигадану країну Пояї. Криза найбільш гостро проявилася у Великій Британії, де вона призвела до закриття дванадцяти банків. Крім того вплинула на ринки Європи, Латинської Америки та Сполучених Штатів. Вливання золотих резервів з Банку Франції врятувало Банк Англії від краху. Паніку називають першою сучасною економічною кризою, не пов'язаною із зовнішньою подією, такою як війна. Це ознаменувало початок сучасних економічних циклів. Наполеонівські війни були дуже прибутковими для всіх секторів британської фінансової системи, а експансіоністські монетарні дії, прийняті під час переходу від війни до миру, принесли сплеск процвітання та спекулятивних підприємств. Бум фондового ринку перетворився на бульбашку, і банки, захоплені ейфорією, видавали ризиковані позики.

Фінансова система Британії швидко розвивалася між 1770 роком і кінцем Наполеонівських війн, також це збіглося з індустріалізацією країни. У 1770 році на Лондонській біржі було доступно лише п'ять акцій, але до 1824 року інвестори могли вибирати з 624 акціонерних компаній.

Банківська криза Сімдесят банків збанкрутували. Вважається, що пріорітетна провина покладається на банки, які не збирали якісну інформацію, не здійснювали належний нагляд та не проводили просту комплексну перевірку підприємств. Звичайний перелік причин кризи такий:

Проблеми боргу Латинської Америки Легкість випуску банкнот банками країни призвела до того, що недобросовісні партнери інвестували у високоризиковані та високодохідні підприємства. Дії Банку Англії полягали в швидкому збільшенні грошової маси, потім у швидкому її скороченні, ініціюванні паніки з банків і, зрештою, відмові виступати кредитором останньої інстанції, поки не стало надто пізно.

В ті часи Банк Англії не був центральним банком, а був публічним комерційним банком з трьома лояльністю: акціонерами, британським урядом та комерційними банкірами-кореспондентами. Банк Англії підвищив кредитну ставку, щоб захистити своїх інвесторів, замість того, щоб знизити її для захисту населення. Таким чином, егоїстичні інтереси Банку Англії спричинили додаткові збої. Хоча банкір Генрі Торнтон у 1802 році описав належні дії кредитора останньої інстанції, яких має вжити центральний банк у такій кризі, лише під час кризи Оверенда Герні 1866 року Банк Англії вжив заходів для запобігання масовому панічному вилученню коштів . Бездіяльність Банку Англії призвела до системної зупинки банківської системи, за якою послідували масові банкрутства та безробіття.

Передумови Низка історичних подій відіграла значну роль у виникненні паніки 1825 року у Великій Британії. Разом із промисловою революцією відбувся швидкий розвиток фінансів та банківської справи. Також у період, що передував кризі, Британія залишалася активно залученою у надзвичайно витратні Французькі революційні та наполеонівські війни.

Крах стався після періоду фінансування воєн, коли Велика Британія тимчасово призупинила золотий стандарт. Експансіоністська монетарна політика виявилася вигідною для всього фінансового сектору. Але коли війна закінчилася, і уряд вжив заходів для відновлення золотого стандарту та готівкових платежів, економіка скоротилася.

Готуючись до відновлення конвертованості, Банк Англії підвищив процентні ставки, накопичив запас золота та вилучив банкноти з обігу. Це спричинило дефляцію, але дозволило Банку відновити повну конвертованість у 1821 році. І хоча економісти та історики загалом надають несуперечливі описи подій, які призвели до краху.

Теорії У дослідженні Вільяма Акворта 1925 року «Фінансова реконструкція в Англії, 1815–1822» зазначалося, що саме дефляційна політика уряду та Банку Англії загострила проблеми, пов'язані з переходом від економіки воєнного до мирного часу.

Такі відомі економісти, як Девід Рікардо, критикували дії Банку, вважаючи їх наслідком невігластва.

Однак, пізніше дослідники підтвердили, що Банк був розлючений спробами уряду обмежити його автономію та контроль над рівнем його зобов'язань.

Інші аналітики наголошували, що криза відбулася не через перехід від війни до миру, а через значну роль британських спекуляцій на латиноамериканських ринках в умовах експансіоністської монетарної політики .

Александр Дік також наголошував, що криза була унікальною тим, що її спричинили не лише зовнішні події, такі як війна чи спекуляції на іноземних ринках, хоча вони, безумовно, відіграли певну роль. Натомість він стверджує, що криза виникла внаслідок диверсифікації фінансової економіки.

У своєму відомому аналітичному дослідження, проведеному Ларрі Нілом, стверджується, що ні спекуляції, ні Банк Англії, ні банки країни не несуть відповідальності. Натомість він стверджує, що всі проблеми, що виникають унаслідок переходу від воєнної до мирної економіки, можна простежити до величезної та зростаючої «інформаційної невизначеності» в існуючих інституціях.

Примітки