Стівен Скринька (, січень 1962, Лондон, Велика Британія) — сучасний шотландський митець українського походження. Скульптор, майстер інсталяцій та перформансів, вітражист та мебляр. Найбільш відомий завдяки створенню об'єкта під назвою «Провидець» () — єдиної в Шотландії стіни смерті. Вона була створена виключно ручною працею самого Стівена Скриньки та кількох його добровільних помічників за технологією з'єднання дерев'яних деталей без використання метвиробів. «Провидець» переважно використовується як вільний артпростір для організації виставок, творчих вечорів, кінопереглядів і концертів, а також за прямим призначенням — як мотоциклетний трюковий атракціон.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Стівен Скринька активно долучився до благодійних акцій та зборів на допомогу Україні. Серед іншого навесні 2022 року він особисто виступав на мотоциклі на стіні ще не до кінця збудованого «Провидця» з метою збору коштів через платформу для фонду «Повернись живим» на закупівлю нелетальної допомоги українському війську.
Життєпис Батько Стівена Володимир Скринька проживав в Україні неподалік Львова. Під час Другої світової війни він був інтернований німецькою армією і перевезений до Берліна. Згодом, здійснивши втечу, він опинився в таборі для переміщених осіб антигітлерівської коаліції в Бельгії, а ще пізніше вступив до лав і з ними потрапив до Абердінширу. Після завершення війни оселився в Лондоні, де в січні 1962 року у нього народився син, якого назвали Стівеном.
Освіта 1983 року Стівен Скринька здобув ступінь бакалавра за напрямком архітектури в Манчестерському університеті. Згодом 1991 року здобув ступінь магістра в Школі мистецтв Глазго. Окрім цього він має «золоту медаль» з меблярського ремесла. Також він був учнем і асистентом відомого майстра скульптур зі скла та сталі . Навчався у столяра, дизайнера і майстра з виготовлення меблів .
Робота Кар'єрний шлях Стівена Скриньки був строкатим і мінливим. З 1983 по 1986 рік Стівен був власником і керівником «Студії скла» в Камдені, Лондон. 1994 року він працював координатором проєкту обміну художниками «Breathe» між Глазго та Мюнхеном, а також співпрацював з міської ради Челсі. У 1995-1996 роках був позаштатним оцінювачем магістра мистецтв на кафедрі скла . Працював викладачем у незалежній мистецькій школі Партікхілл, школі мистецтв Глазго та на кафедрі архітектури університету Стратклайда. Також Стівен є засновником і директором компанії Glasgow Sculpture Studios ltd та невеликої приватної школи вітражного мистецтва Glassgow School of Art (не варто плутати з The Glasgow School of Art, де Стівен здобував освіту та працював запрошеним викладачем).
Творчість Образотворче мистецтво При створенні живопису Стівен не обмежується стандартними матеріалами. Дуже часто він виконує свої роботи на склі, фаянсі, металі тощо. Іноді це спеціальні окремі шматки матеріалу, а іноді тлом для малюнка може стати якийсь побутовий предмет. В його доробку є картини, створені на тарілках, битому склі та тріснутих екранах від телефонів. Він використовує у своїх витворах незвичні поєднання матеріалів, наприклад, цемент і скло, струни для скрипки, дерево та ручну ножівку. Виставки Стівена не обмежуються лише живописом — вони наповнені скляними мозаїками, виробами з дерева й металу, кінетичними скульптурами, а також різними вінтажними предметами (наприклад, старим мотоциклом чи грамофоном). Під час виставок застосовуються світлові та звукові ефекти.
Стівен також відомий як скульптор. Найбільш відома його робота — Calvay Milestone, розташована в Глазго на узбіччі вулиці Barlanark Road, навпроти будинку з номером 44. Це одна з семи скульптур серії Glasgow Milestones, замовлених 1990 року на честь отримання містом звання «Культурна столиця Європи». Свою назву скульптура запозичила в житлового об'єднання «Калвей», на території якого вона розміщена. Встановили скульптуру 1995 року. Візуально це велика мідна фігура у формі цибулини заввишки 6,7 метра і 2,2 метра в діаметрі. За задумом митця, вона символізує , що своєю чергою пов'язано з історією острова в регіоні Зовнішні Гебриди, на честь якого й назвали цей житловий район Глазго.
На ювілейній, 200-ій виставці Королівської шотландської академії Стівен представив свою нову скульптуру під назвою «Невідповідність» . Він взяв дерев'яний каркас задньої частини універсалу Morris Traveller і замінив усе скло і панелі в каркасі вітражами власної роботи (загалом 11 окремих вітражних робіт). Серед цих вітражів декілька присвячені українській тематиці: «Невідповідність (Донбас)» () — робота зі скла і бетону в чорному кольорі; «Невідповідність (Алла Горська)» () — вітраж зі скла і дьогтю, присвячений Аллі Горській — відомій українській мисткині та дисидентці, представниці руху шістдесятників, убитій 1970 року; «Писанки» () — вітраж з перероблених і пофарбованих шматків скляних пляшок; «Діти» () — найбільший з вітражів у скульптурі, який замінив дах автомобіля і є викладеним з перероблених фрагментів скляних пляшок українським словом «Діти», оберненого вгору. Схожий напис став символом трагедії Донецького драматичного театру в Маріуполі, розбомбленого російськими війьсками.
Виставки Роботи Стівена виставлялися в Дубліні, Барселоні, у , у Turbulence Gallery в Нью-Йорку та в багатьох відомих галереях Шотландії, зокрема в , художній галереї Келвінгроув, , , тощо. З 9 травня до 14 червня 2026 року в Едінбурзі триває ювілейна 200 виставка Королівської шотландської академії, Стівен Скринька є одним із п'яти спеціально запрошених митців для участі в цьому заході.
Інсталяції та перформанси Спектр жанрів робіт Стівена Скриньки доволі різноманітний: від звичайних картин та вітражів до великих мистецьких об'єктів і епатажних перформансів. Джерелом натхнення для роботи митця може слугувати будь-яка подія, локація чи предмет. До прикладу, 2000 року за фінансової підтримки , фонду тисячоліття мистецької ради та у співпраці з фундацією Pearce Institute in Govan Стівен перетворив занедбану східну пішохідну гілку тунелю Клайд на величезний витвір мистецтва, відкритий для вільного відвідування. До початку робіт тунель перебував в жахливому стані: вкритий брудом і шарами старих графіті, що накопичувалися тут упродовж десятиліть від моменту відкриття тунелю 1963 року. Перед тим як розпочати трансформацію, Стівен детально відфотографував усі написи й графіті на стінах майже кілометрового тунелю. Згодом тунель пофарбували в білий колір, встановили яскраве освітлення, а тексти графіті та написів зі стін озвучили дитячими голосами. Додатково було зібрано велику колекцію звукових записів з самого тунелю, з центрального вокзалу міста, з та інших місць Глазго. Потім усі ці звуки поєднали у велику бібліотеку та транслювали через 64 динаміки, встановлені вздовж тунелю, створюючи всередині постійний звуковий ландшафт. Окрім цього, було створено клієнтський застосунок, за допомогою якого до 16 користувачів одночасно могли обирати колекцію звуків і контролювати їхній рух тунелем. Тунель як мистецький простір функціонував з 28 травня до 18 червня 2000 року. Вхід для відвідувачів був вільним з 10 ранку до 10 вечора. В останній день роботи в тунелі було влаштовано художню виставку, на якій були представлені роботи Піта Доулінга, Нікі Гінд, Алістера Макдональда, Пітера Нельсона, Джона Пантера, Білла Суїні, Джо Томаса, Грегга Вагстаффа, Джудіт Вір, Гільдергарда Вестеркампа та самого Стівена Скриньки. Після завершення виставки обладнання демонтували, а тунель перетворився на буденну пішохідну зону, що поєднувала південний і північний береги річки Клайд.
Часто проєкти Стівена передбачають навчання ремесла інших людей (наприклад, водія таксі, шофера катафалка, каскадера «Стіни смерті» тощо). Його мистецькі твори народжуються в процесі експлуатації цих ремесел і професій. Його діяльність є розвитком ідей Джона Бальдессарі згідно з якими мистецтво народжується з невдач: люди повинні спробувати щось нове, осмислити це і через невдачі й випробування досягти власних результатів. До прикладу, 2001 року Стівен Скринька реалізував проєкт «Поїздка за обміном» (). Він особисто сів за кермо автомобіля таксі і пропонував своїм пасажирам здійснити безкоштовну поїздку за умови, що пасажир реалізує якусь мистецьку чи професійну дію в його автомобілі під запис відеокамери. Спочатку він планував стати справжнім водієм , який працює на вулиці, але після декількох спроб так і не зміг отримати ліцензію, тож мусив задовольнитися роботою за попереднім викликом. Далеко не всі люди погоджувалися на участь в перформансі. Зі слів Стівена, багато його клієнтів не бажали виступати перед камерою. Вони надавали перевагу розрахунку грошима, замість того щоб виступати публічно. Серед тих, хто погоджувався брати участь, були дуже різні люди і за їх участі було створено різноманітні сюжети: від короткої поїздки, під час якої батько з донькою співали популярну пісеньку «», до більш тривалих подорожей, оплата за які була нетривіальною. Наприклад лікарка Ізабель Каллен видалила бородавку зі стопи, а шеф-кухар індійського ресторану демонстрував процес приготування ідеального каррі. Іншого разу Стівен мандрував Європою катафалком, переобладнаним всередині в мобільний солярій, пропонуючи людям безплатний сеанс в солярії в обмін на розповідь про їхнє сприйняття смерті та потойбічного життя. Цей проєкт отримав назву «Моя ідея раю» ().
На початку 2010 року Стівен спільно з «» та трупою британського каскадера Кена Фокса підготував мультимедійну виставу-перформанс «Стіна смерті: спосіб життя» (), яка мала на меті продемонструвати глядачам історію та спосіб життя мандрівної родини артистів карнавального атракціону. Вистава складалася з живого спілкування з родиною Кена Фокса, їхніх виступів на стіні та спроб самого митця піднятися на стіну, наслідуючи приклад основних героїв вистави. Спеціально для вистави Стівен провів багато часу з родиною Фоксів і за їхнього наставництва опановував небезпечне ремесло каскадера стіни смерті. На той час Стівен вже був немолодим і ніколи до цього не керував мотоциклом, тож навчання давалося йому нелегко. Його наставник і вчитель згадував, що Стівен падав з мотоциклу щоночі. На прем'єрі вистави в Глазго Стівен навіть не сів на мотоцикл, що викликало певне розчарування публіки. У наступних виставах він намагався, але в більшості випадків підіймався лише на перехідну зону під кутом 45°. Попри невдачі, паралельно з виставами він продовжував тренування з Кеном Фоксом і врешті-решт навчився керувати мотоциклом на стіні смерті. Після цього протягом вистав він особисто сідав на мотоцикл і підіймався на стіну.
Створення власної стіни смерті Перша спроба