Італізація ( ; ; ; ; ; ; ; ) — політичне просування і впровадження італійської мови, культури та ідентичності шляхом інтеграції або асиміляції."Processo di assimilazione alla cultura italiana." «1) Trans.: Rendere italiano; comunicare, trasfondere la cultura, i sentimenti, gli ideali, le abitudini, le leggi e il linguaggio propri degli Italiani. 2) Far assumere una forma italiana a un nome, a un vocabolo, a una struttura letteraria; adattare secondo le leggi fonetiche, morfologiche, grammaticali della lingua italiana; tradurre in italiano. 3) Intr. con la particella pronom.: Diventare italiano; uniformarsi ai modi, alle tradizioni, alle abitudini, alle leggi degli Italiani; assimilarne i sentimenti, le aspirazioni, gli ideali.» Battaglia, Salvatore (1961). Grande dizionario della lingua italiana, UTET, Torino, V. VIII, p.625. Також відома як процес, організований Королівством Італія з метою примусової асиміляції корінного населення, яке проживало, насамперед, на колишніх австро-угорських землях, переданих Італії після Першої світової війни взамін за приєднання Італії до Антанти у 1915 році. Процес переважно проводився в період фашистського правління з 1922 до 1943 року.
Охоплені території та народи У проміжку з 1922 року до початку Другої світової війни італізація поширилася на німецькомовне і ладинськомовне населення Трентіно-Альто-Адідже, фріулів та словенців і хорватів у Юлійській Країні. Пізніше процес торкнувся земель, анексованих протягом Другої світової війни, охопивши словенців у новоутвореній провінції Любляна, хорватів у Горському Котарі та прибережній Далмації, греків на Іонічних островах та, меншою мірою, франкомовних і арпітанськомовних областей західних Альп (як-от долина Аоста). З іншого боку, інші корінні етнічні групи (у Ломбардії, Венето та на Сардинії) вже зазнали культурної та мовної італізації раніше.
Істрія, Юлійська Країна і Далмація
Колишнє Австрійське Примор'я італійська армія зайняла після перемир'я з Австро-Угорщиною. Услід за анексією цієї території Італія заборонила 400Cresciani, Gianfranco (2004) Clash of civilisations , Italian Historical Society Journal, Vol. 12, No. 2, p. 4 культурних, спортивних (наприклад, «Сокіл»), молодіжних, суспільних і професійних слов'янських організацій, бібліотеки («читальні»), три політичні партії, 31 газету і журнал та 300 кооперативів і фінансових установ, а пізніше з ухваленням Закону про спілки (1925), Закону про публічні демонстрації (1926) та Закону про громадський порядок (1926) закрила класичний ліцей у Пазині та 488 словенських і хорватських початкових шкіл.
Період жорстоких переслідувань словенців у Трієсті розпочався із заворушень 13 квітня 1920 року, влаштованих у помсту за напад місцевого хорватського населення на італійські окупаційні війська у Спліті. Під час заворушень знищено багато крамниць і будинків, які належали словенцям, кульмінацією чого став підпал Народного дому (місця громадських зібрань трієстських словенців), скоєний групою італійських фашистів на чолі з Франческо Джунтою. Беніто Муссоліні розхвалив цю акцію як «шедевр трієстського фашизму». Двома роками пізніше він став прем'єр-міністром Італії.
У вересні 1920 року Муссоліні сказав:
Це виражало поширену фашистську думку проти хорватської та словенської меншини в Юлійській Країні.
У школи призначали італійських учителів, обмежували вживання хорватської та словенської мов в адміністративних і судових установах. Після березня 1923 року ці мови заборонили в адміністративній сфері, а після жовтня 1925 року — і в судах. 1923 року, в контексті підготовленої фашистським міністром Джованні Джентіле органічної шкільної реформи, скасовано викладання мовами, відмінними від італійської. У Юлійській Країні це означало кінець викладання хорватською і словенською мовами. Близько 500 словенських вчителів, майже половину всіх словенських вчителів у Примор'ї, італійці перемістили з цієї області вглиб Італії, а навчати словенських дітей присилали італійських учителів, які їх навчали італійською мовою. Однак у Шушнєвиці після 1923 року було дозволено вживання істрорумунської мови.PUŞCARIU, Sextil. Studii istroromâne. Vol. II, București: 1926
У 1926 році, стверджуючи, що він відновлює прізвища до їхньої первісної італійської форми, італійський уряд оголосив про італізацію німецьких, словенських і хорватських прізвищ.Regio decreto legge 10 Gennaio 1926, n. 17: Restituzione in forma italiana dei cognomi delle famiglie della provincia di TrentoMezulić, Hrvoje; R. Jelić (2005) Fascism, baptiser and scorcher (O Talijanskoj upravi u Istri i Dalmaciji 1918–1943.: nasilno potalijančivanje prezimena, imena i mjesta), Dom i svijet, Zagreb, У самій тільки провінції Трієст було змінено 3000 прізвищ, а 60 000 осіб переробили свої прізвища на італійський лад. Також італізувалися імена.
Словенські та хорватські товариства та спортивні і культурні об'єднання мали припинити будь-яку діяльність відповідно до рішення провінційних фашистських секретарів від 12 червня 1927 року. За окремим наказом префекта Трієста від 19 листопада 1928 року, розпустили і політичне товариство «Едіност». Хорватські та словенські фінансові кооперативи в Істрії, що їх спочатку поглинули ощадні каси Пули або Трієста, поступово ліквідували.A Historical Outline Of Istria
У 1927 році міністр громадських робіт фашистської Італії Джузеппе Коболлі Джільї написав у фашистському виданні журналі Gerarchia, що «Істрійська муза назвала фойбами ті місця, що придатні для поховання ворогів національних [італійських] особливостей Істрії».Gerarchia, vol. IX, 1927: "La musa istriana ha chiamato Foiba degno posto di sepoltura per chi nella provincia d'Istria minaccia le caratteristiche nazionali dell'Istria" http://www.danas.rs/20050217/dijalog1.html http://www.lavocedifiore.org/SPIP/article.php3?id_article=1692 http://www.osservatoriobalcani.org/article/articleview/3901/1/176/
1927 року виникла словенська бойова антифашистська організація ТІГР. Вона координувала словенський опір фашистській Італії до її розформування фашистською таємною поліцією в 1941 році. У той час деякі колишні члени ТІГР приєдналися до словенських партизанів. У результаті репресій понад 100 000 словенців і хорватів між першою і другою світовими війнами емігрували з італійської території, переважна більшість — у Югославію. Серед відомих словенських емігрантів із Трієста були письменники Владімір Бартол та Йосип Рибичич, теоретик права Борис Фурлан і архітектор Віктор Сулчич.
Під час італійської анексії Далмації у Другій світовій війні далматинський губернатор Джузеппе Бастіаніні відразу започаткував масову і насильницьку італізацію анексованих провінцій: туди на посади відправляли політичних секретарів фашистської партії, клубів дозвілля, сільськогосподарських консорціумів, а також лікарів, учителів, муніципальних службовців, яких одразу зненавиділи ті, чиї робочі місця вони забрали.G. Zanussi, Guerra e catastrofe d'Italia,volume I, pagina 233 Італійська насаджувалася як обов'язкова мова для урядовців і вчителів, хоча сербохорватська допускалася у спілкуванні серед працівників цивільних адміністрацій.Marina Cattaruzza, L'Italia e il confine orientale, 1866-2006, Bologna, Il Mulino, 2007, pagina 213 У великих центрах різні вивіски, написані хорватською мовою, були замінені написами італійською, хорватські прапори, газети і плакати були заборонені, за винятком двомовних, виданих італійськими цивільними та військовими органами влади; культурні та спортивні товариства розпущено, запроваджено римське вітання, відновлено деякі італійські прізвища.Giorgio Bocca, Storia d'Italia nella guerra fascista 1940-1943, Mondadori; pag. 404 Так само, як і в Юлійській Країні та Південному Тіролі, було проведено італізацію географічних назв, вулиць та площ. Спеціальне управління для адріатичних земель пропонувало позики і пільги тим, хто бажав денаціоналізуватися, а придбану тим часом землю перерозподілити між колишніми італійськими учасниками бойових дій.Giorgio Bocca, Storia d'Italia nella guerra fascista 1940-1943, Mondadori; pagg. 404-405 Для далматинців, які хотіли продовжити навчання в Італії, було засновано стипендії, якими скористалися 52 далматинські італійці та 211 хорватів і сербів.Burgwy, Empire on the Adriatic, pag. 116
Південний Тіроль
У 1919 році, на момент анексії, населення Південного Тіролю майже на 90% складалося з носіїв німецької мови.Oscar Benvenuto (ed.): "South Tyrol in Figures 2008", Provincial Statistics Institute of the Autonomous Province of South Tyrol , Bozen/Bolzano 2007, p. 19, Table 11 А вже в жовтні 1923 року використання італійської мови стало обов'язковим (хоча й не виключним) на всіх рівнях федерального, провінційного та місцевого врядування.Steininger, Rolf (2003) South Tyrol: A Minority Conflict of the Twentieth Century , Routledge, pp. 23-24
Правові норми органів фашистської влади вимагали, щоб усі види вивісок та публічних оголошень були лише італійською мовою. Карти, листівки та інші графічні матеріали повинні були містити італійські назви місць. У вересні 1925 року італійська стала єдиною дозволеною мовою в судах. Місцева німецькомовна більшість для навчання дітей німецької мови організувала нелегальні «катакомбні школи» (). Уряд створював стимули для заохочення імміграції корінних італійців до Південного Тіролю. Кілька чинників обмежували впливи італійської політики, а саме: несприятливий характер території (головним чином гори та долини з важким доступом), труднощі для італійськомовних осіб у пристосуванні до зовсім іншого середовища і згодом союз між Німеччиною та Італією: згідно з Південно-Тірольською опційною угодою 1939 року, Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні визначили статус німців, які проживали в провінції. Вони повинні були або обрати еміграцію до Німеччини, або залишитися в Італії та повністю італізуватися. Через початок Другої світової війни ця угода так і не була повністю виконана, і більшість етнічних німців залишилися або повернулися наприкінці війни.
Після Другої світової війни Південний Тіроль був однією з перших областей, якій надали автономію через її особливу мовну ситуацію; будь-які подальші спроби італізації припинилися офіційно.
У XXI столітті, трохи більше ніж через 100 років після італійської анексії краю, 64% населення Південного Тіролю розмовляють німецькою як своєю першою та повсякденною мовою.
Валле-д'Аоста
Фашизм намагався італізувати Валле-д'Аоста, утискаючи франкомовні школи (), встановлюючи виключне використання італійської мови в судових установах (королівський указ № 1796 від 15 жовтня 1925 року), придушуючи викладання французької мови (королівський указ № 2191 від 22 листопада 1925 року), італізуючи топоніми (постанова від 22 липня 1939 року) та придушуючи газети французькою мовою, такі як Le Duché d'Aoste, Le Pays d'Aoste та La Patrie valdôtaine. Крім того, королівським указом № 1 від 2 січня 1927 року утворено італійську провінцію Валле-д'Аоста, до якої включили і частину італійськомовного району Канавезе.
Для захисту самобутності Валле-д'Аоста та права вживати французьку мову в області виникло таємне товариство під назвою «Вальдотенська ліга», засновником якої був Ансельм Реан (). 19 грудня 1943 року в Ківассо на таємній зустрічі представники італійського руху Опору з альпійських долин підписали однойменну декларацію на захист їхнього партикуляризму. В ніч із 18 на 19 травня 1944 року у в'язниці вбили заарештованого фашистською міліцією учасника опору Еміля Шану ().
Сардинія