Владан Лукич (, 16 лютого 1970, Сопот) — югославський футболіст, що грав на позиції нападника.
Виступав, зокрема, за «Црвену Звезду», з яким став чотириразовим чемпіоном Югославії, а також володарем Кубка Югославії, Кубка чемпіонів УЄФА та Міжконтинентального кубка. Крім того грав за «Сьйон», у складі якого виграв чемпіонат і кубок Швейцарії, а також національну збірну Югославії. По завершенні ігрової кар'єри став футбольним функціонером і з 2009 по 2012 рік був президентом «Црвени Звезди».
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 1986 року виступами за команду «Црвена Звезда», в якій провів сім сезонів, взявши участь у 76 матчах чемпіонату. У складі «Црвени Звезди» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,41 гола за гру першості. За цей час чотири рази виборював титул чемпіона Югославії, ставав володарем Кубка Югославії, Кубка чемпіонів УЄФА та Міжконтинентального кубка. Всього він зіграв 139 матчів і забив 78 голів у червоно-білій майці в усіх турнірах.
У січні 1993 року він відправився в оренду до мадридського «Атлетіко», але вже влітку повернувся повернувся до Югославії і наступний рік грав за «Воєводину» та ОФК (Белград), перш ніж повернутися до Іспанії, де виступав за «Атлетіко Марбелья» у Сегунді.
У 1996 році він перейшов до швейцарського «Сьйона» і у сезоні 1996/97 він виграв з ними чемпіонат та Кубок Швейцарії. Після цього у 1997 році він перейшов до французького «Мец» і дебютував у Лізі 1 8 лютого 1997 року в переможному матчі проти «Ліона» (1:0), в якому він також забив гол. У сезоні 1997/98 Лукич привів «Метц» до другого місця в чемпіонаті Франції.
З початком бомбардування Югославії силами НАТО він розірвав чинний контракт з французами і повернувся до рідного Сопота, де вступив до лав збройних сил СРЮ. Пізніше повернувся до футболу і завершив ігрову кар'єру у грецькій команді «Паніліакос», за яку виступав протягом 1999—2000 років.
Виступи за збірні 8 серпня 1991 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії в грі проти Чехословаччини (0:0, 3:4) на турнірі пам'яті П'єра Чезаре Баретті. 30 жовтня 1991 року він забив свій перший гол за національну збірну в товариському матчі проти Бразилії, але його команда програла з рахунком 1:3. Всього він зіграв чотири матчі за СФРЮ, забивши два голи. У 1998 році він також двічі зіграв за збірну Союзної Республіки Югославії.
Кар'єра функціонера
Після завершення футбольної кар'єри він вирішив повернутися до рідного міста та спробувати відновити роботу місцевого клубу «ФК Сопот», який на той час (2001 рік) грав у муніципальній лізі. Йому це вдалося вивести команду до Сербської ліги Белград, третього дивізіону країни. Він обіймав посади президента, тренера та спортивного директора цього клубу. Окрім своїх обов'язків у «Сопоті», він обіймав посаду віцепрезидента Белградської футбольної асоціації. Він також був активним політичним діячем. На місцевих виборах у Сопоті «Група громадян Владана Лукича» здобула 12,12 відсотка голосів і отримала чотири мандати, а Лукич обійняв посаду віце-президента муніципалітету.
26 травня 2009 року правління «Црвена Звезди» проголосувало за Владана Лукича новим президентом клубу. Опозиція Лукичу на зборах «Црвени Звезди» була значною; із 75 загальних поданих голосів Лукич отримав лише 30. 3 червня 2009 року Владимир Петрович був призначений новим тренером Црвени Зірки перед сезоном 2009/10. Хоча «Црвена Звезда» розпочала сезон добре, осінь не пройшла без проблем. 30 жовтня 2009 року Державний прокурор Сербії Слободан Радованович висунув звинувачення проти Лукича за те, що він носив светр із текстом пісні про хуліганство, і рекомендував йому більше не виконувати обов'язки президента «Црвени Звезди». Лукич виправдовувався, стверджуючи, що він законно купив светр у магазині і що ціна, яку він заплатив за светр, включала державне мито.
На початку 2010 року фінансова ситуація «Црвени Зірки» була такою, що клуб почав приймати пожертвування через мобільні текстові повідомлення до фонду під назвою «За мою Звезду» (Za moju Zvezdu). Номер, на який користувачі мобільних телефонів могли надсилати текстові повідомлення про пожертви, було розміщено замість генерального спонсора на футболці команди. Попри фінансову кризу, «Црвена Звезда» все ще зберігала перше місце в турнірній таблиці протягом більшої частини сезону 2009/10. Вони все ще на два очки випереджали «Партизан» у турнірній таблиці, коли правління «Црвени Зірки» погодилося розірвати контракт Петровича та замінити його на Ратко Достанича через два дні після того, як «Црвена Звезда» програла з рахунком 1:2 у виїзному матчі проти «Металаца». Зрештою «Црвена Звезда» втратила перше місце після Вічного дербі 8 травня 2010 року, яке «Партизан» виграв на своєму стадіоні з рахунком 1:0Partizan na korak od titule prvaka;B92, 8 May 2010. Через це «Црвена Звезда» завершила сезон 2009/10 на другому місці в турнірній таблиці національного чемпіонату, але виграла кубок країни.
9 липня 2010 року «Црвена Звезда» підписала п'ятирічний контракт спонсорства з російською компанією «Газпром нефть», проте подробиці вартості контракту не розголошувалися. Одна з умов, на якій наполягав «Газпром», полягала в тому, що 23 % контрактів нових гравців мали належати молодіжній школі «Црвени Звезди».
На початку червня 2010 року було започатковано членство в клубі, а з 22 жовтня 2010 року новий Статут клубу дав можливість кожному члену, який сплатив членський внесок, брати участь у виборах нового президента . 9 грудня 2010 року тренером «Црвени Звезди» став Роберт Просинечки, гравець «золотого покоління» клубу. До того як очолити червоно-білих, Просинечки працював асистентом хорватського тренера Славена Билича. На початку було питання, чи зможе він працювати тренером у «Звезді», оскільки у нього не було необхідної тренерської ліцензії. Тієї зими, серед інших, червоно-білих підсилили: Евандро, Крістіан Мартінес Борха, Андрія Калуджерович, Лі Адді та ін. На той момент «Звезда» займала друге місце в турнірній таблиці й відставала від «Партизана» на п'ять очок. Просинечки не зумів змінити ситуацію і наприкінці сезону 2010/11 «Звезда» не змогла виграти титул і посіла друге місце в таблиці. В останньому турі вони перемогли «Воєводину» з рахунком 2:0 у 20-ту річницю європейського тріумфу в Барі. У сезоні 2011/12 «Црвена Звезда» знову посіла друге місце в Суперлізі, але зуміла виграти Кубок Сербії, обігравши у фіналі «Борац» з рахунком 2:0.
14 листопада 2012 року президент клубу Владан Лукич пішов у відставку після трьох з половиною років очолювання клубу, здобувши з командою лише два кубкиЏајић и радна група воде Звезду («Вечерње новости», 14. новембар 2012), Приступљено 27. 4. 2013..
Титули і досягнення Чемпіон Югославії (4): «Црвена Звезда»: 1987/88, 1989/90, 1990/91, 1991/92 Володар Кубка Югославії (1): «Црвена Звезда»: 1989/90 Чемпіон Швейцарії (1): «Сьйон»: 1996/97 Володар Кубка Швейцарії (1): «Сьйон»: 1996/97 Володар Кубка чемпіонів УЄФА (1): «Црвена Звезда»: 1990/91 Володар Міжконтинентального кубка (1): «Црвена Звезда»: 1991
Примітки
Посилання