Економічна антропологія — це галузь, яка намагається пояснити економічну поведінку людини в її найбільш широкому історичному, географічному та культурному контексті. Вона являє собою поєднання економіки та антропології. Практикується антропологами та має складні стосунки з дисципліною "економіка", для якої вона є надзвичайно важливою. Витоки економічної антропології як підгалузі розпочалися з роботи польського засновника антропології Броніслава Маліновського та француза Марселя Мосса, які писали про природу взаємності як альтернативи ринковому обміну. У більш ранньому німецькому контексті Генріха Шурца називали «засновником економічної антропології» за його новаторські дослідження грошей та обміну в різних культурних середовищах.
Після Другої світової війни економічна антропологія зазнала значного впливу праць історика економіки Карла Поланьї. Поланьї спирався на антропологічні дослідження, на основі яких стверджував, що справжній ринковий обмін обмежується обмеженою кількістю західних індустріальних суспільств. Застосування формальної економічної теорії (формалізму) до неіндустріальних суспільств був помилковим, стверджував він. У неіндустріальних суспільствах обмін був «вбудований» у такі неринкові інститути, як родинні зв'язки, релігія та політика (ідея, яку він запозичив у Мосса). Він назвав цей підхід субстантивізмом. Дебати формалістів і субстантивістів були дуже впливовими та визначили цілу епоху.
Коли глобалізація стала реальністю, а розкол між ринковою та неринковою економікою – між «Заходом та рештою» – став неприйнятним, антропологи почали досліджувати взаємозв'язок між різними типами обміну в ринкових суспільствах. Неосубстантивісти досліджують, як так званий чистий ринковий обмін у ринкових суспільствах не відповідає ринковій ідеології. Економічні антропологи відмовилися від примітивістської ніші, до якої їх відводили економісти. Тепер вони вивчають діяльність корпорацій, банків та світової фінансової системи з антропологічної точки зору.
Взаємність і дар
Маліновський та Маусс: Дебати щодо обміну Кула У своїй новаторській праці «Аргонавти західної частини Тихого океану» (1922) Броніслав Маліновський ставить питання: «Чому чоловіки ризикують життям і здоров'ям, подорожуючи величезними просторами небезпечного океану, щоб роздавати, на перший погляд, нікчемні дрібнички?» Ретельно простеживши мережу обміну браслетами та намистами на островах Тробріанд, Маліновський встановив, що вони були частиною системи обміну, відомої як «кільце Кула». Він стверджував, що ця система обміну була чітко пов'язана з політичною владою.Parry, Jonathan (1986). "The Gift, the Indian Gift and the 'Indian Gift'". Man. 21 (3): 453–73. doi:10.2307/2803096. JSTOR 2803096. S2CID 152071807.
У 1920-х роках і пізніше дослідження Маліновського стали предметом дискусії з французьким антропологом Марселем Моссом, автором книги «Дарунок» (Essai sur le don, 1925).Mauss, Marcel (1970). The Gift: Forms and Functions of Exchange in Archaic Societies. London: Cohen & West. На відміну від Мосса, Маліновський наголошував на обміні товарами між окремими особами та їхніх неальтруїстичних мотивах дарування: вони очікували на повернення рівноцінної або більшої вартості. Іншими словами, взаємність є неодмінною частиною дарування; жоден «безкоштовний дар» не дається без очікування взаємності.
Мосс, однак, стверджував, що дари були не просто між окремими особами, а між представниками більших колективів. Ці дари, як він стверджував, були «тотальним внеском». Вони не були простими, відчужуваними товарами, які можна було купити і продати, але, як і коронні коштовності, уособлювали репутацію, історію та ідентичність «корпоративної родинної групи».
З огляду на ставки, Мосс запитав: «Чому хтось їх віддає?» Його відповіддю була загадкова концепція hau, «дух дарування». Здебільшого плутанина (і подальша дискусія) була спричинена поганим перекладом. Мосс, здавалося, стверджував, що подарунок у відповідь дається для того, щоб підтримати відносини між дарувальниками; відмова від подарунка у відповідь припиняє ці відносини і обіцянку будь-яких майбутніх подарунків. На основі вдосконаленого перекладу Джонатан Перрі продемонстрував, що Мосс стверджував, що концепція «чистого подарунка», даного альтруїстично, виникає тільки в суспільствах з добре розвиненою ринковою ідеологією.
Концепція «тотальних престацій» Мосса була розвинена наприкінці 20 століття Аннет Вайнер, яка знову відвідала місце польових досліджень Маліновського на островах Тробріанд. У своїй публікації 1992 року вона висловила подвійну критику: по-перше, Вайнер зазначила, що суспільство островів Тробріанд має матрилінійну систему спорідненості. Як наслідок, жінки мають велику економічну та політичну владу, оскільки спадщина передається від матері до дочки по жіночій лінії. Маліновський пропустив це спостереження у своїй роботі 1922 року, ігноруючи обмін між жінками у своєму дослідженні. По-друге, Вайнер розвинула аргумент Мосса про взаємність і «дух дарування» з точки зору невідчужуваних володінь: «парадокс збереження під час дарування».Weiner, Annette (1992). Inalienable Possessions: The Paradox of Keeping-while-Giving. Berkeley: University of California Press. Вайнер протиставила «рухоме майно», яке можна обміняти, «нерухомому майну», яке служить для повернення дарів. У контексті дослідження Тробріанд чоловічі дари Кула були рухомими дарами порівняно з дарами жінок, які були земельною власністю. Вона стверджувала, що конкретні дари, такі як коронні коштовності, настільки ідентифікуються з певними групами, що навіть після дарування вони не є справді відчуженими. Однак не всі суспільства мають такі товари, які залежать від існування певних видів родинних груп. Французький антрополог Моріс ГодельєGodelier, Maurice (1999). The Enigma of the Gift. Cambridge: Polity Press. розвинув цей аналіз у книзі «Загадка дару» (1999).Schrauwers, Albert (2004). "H(h)ouses, E(e)states and Class: On the importance of capitals in central Sulawesi". Bijdragen tot de Taal-, Land- en Volkenkunde. 160 (1): 72–94. doi:10.1163/22134379-90003735. S2CID 128968473.
Альберт Шрауверс стверджував, що типи суспільств, які використовували як приклади Вайнер і Годельє, такі як кільце кула в Тробріандах, потлач корінних народів північно-західного узбережжя Тихого океану або тораджа в Південному Сулавесі, Індонезія, характеризуються ієрархічними аристократичними родинними групами, що відповідають моделі «домових суспільств» Клода Леві-Стросса, де «дім» означає як благородне походження, так і земельні володіння. Він стверджує, що загальні престижі надаються для збереження земельних володінь, що ідентифікуються з певними родинними групами, та для підтримання їхнього місця в ієрархічному суспільстві.
Подарунки та товари Неправильне розуміння того, що Мосс мав на увазі під «духом дарування», спонукало деяких антропологів протиставляти «економіку дарування» «ринковій економіці», представляючи їх як полярні протилежності і натякаючи, що неринковий обмін завжди був альтруїстичним. Маршалл Сахлінс, відомий американський культурний антрополог, у своїй книзі «Економіка кам'яного віку» (1972) виділив три основні типи взаємності.Sahlins, Marshall (1972). Stone Age Economics. Chicago: Aldine-Atherton. ISBN 0-202-01099-6. Дарування або узагальнена взаємність — це обмін товарами та послугами без відстеження їхньої точної вартості, але часто з очікуванням, що їхня вартість з часом зрівноважиться. Збалансована або симетрична взаємність виникає, коли хтось дає комусь іншому, очікуючи справедливої та відчутної віддачі — у визначеній кількості, в певний час і в певному місці. Ринкова або негативна взаємність — це обмін товарами та послугами, при якому кожна сторона має намір отримати вигоду від обміну, часто за рахунок іншої сторони. Економіка дарування, або узагальнена взаємність, існує в тісно пов'язаних родинних групах, і чим віддаленіший партнер по обміну, тим більш незбалансованим або негативним стає обмін.
Ця протилежність була класично висловлена Крісом Грегорі в його книзі «Дарунки та товари» (1982). Грегорі стверджував, що
Товарний обмін — це обмін відчужуваними предметами між людьми, які перебувають у стані взаємної незалежності, що встановлює кількісні відносини між обмінюваними предметами... Обмін дарунками — це обмін невідчужуваними предметами між людьми, які перебувають у стані взаємної залежності, що встановлює якісні відносини між учасниками транзакції» (підкреслення додано) Gregory, Chris (1982). Gifts and Commodities. London: Academic Press. pp. 100–101.
Товарна біржа Обмін подарунками негайний обмін затримка обміну відчужувані товари невідчужувані товари незалежні актори залежних акторів кількісне співвідношення якісні зв'язки між об'єктами між людьми Однак інші антропологи відмовилися розглядати ці різні «сфери обміну» як полярні протилежності. Мерілін Стратерн, пишучи про подібну область в Папуа-Новій Гвінеї, відкинула корисність протилежності в книзі «Гендер дару» (1988).Strathern, Marilyn (1988). The Gender of the Gift: Problems with Women and Problems with Society in Melanesia. Berkeley: University of California Press. pp. 143–7.
Сфери обміну Відносини між новими ринковими системами обміну та корінними неринковими системами обміну залишалися складним питанням для антропологів. Пол Боханнан (див. нижче, у розділі «субстантивізм») стверджував, що народ тів у Нігерії мав три сфери обміну, і що в кожній сфері можна було обмінювати лише певні види товарів; кожна сфера мала свою власну форму грошей.Bohannan, Paul (1959). "The Impact of money on an African subsistence economy". The Journal of Economic History. 19 (4): 491–503. doi:10.1017/S0022050700085946. S2CID 154892567. Подібним чином, модель «подвійної економіки» Кліффорда Гірца в ІндонезіїGeertz, Clifford (1963). Agricultural involution; the process of ecological change in Indonesia. Berkeley: University of California Press for the Association of Asian Studies. та модель «моральної економіки» Джеймса К. СкоттаScott, James C. (1976). The Moral Economy of the Peasant: Rebellion and Subsistence in Southeast Asia. New Haven, MA: Yale University Press. висунули гіпотезу про появу різних сфер обміну в суспільствах, що нещодавно інтегрувалися в ринок; обидва висунули гіпотезу про існування «традиційної» сфери обміну, що продовжує існувати в культурному порядку і є стійкою до ринку. Гірц використовував цю сферу для пояснення самозадоволеності селян перед обличчям експлуатації, а Скотт — для пояснення селянського повстання. Цю ідею підхопили Джонатан Перрі та Моріс Блох, які в праці «Гроші та мораль обміну» (1989) стверджували, що «транзакційний порядок», через який відбувається довгострокове соціальне відтворення сім'ї, має бути збережений окремо від короткострокових ринкових відносинMaurice Bloch (1989). Money and the Morality of Exchange. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 28–30..
Благодійність: «отрута дару»