Директи́ва про встано́влення ра́мок для відно́влення платоспромо́жності і врегулюва́ння креди́тних устано́в та інвестиці́йних фірм (Bank Recovery and Resolution Directive, скорочено BRRD) — нормативно-правовий акт Європейської Унії щодо гармонізації інструментів відновлення та врегулювання для порятунку проблемних кредитних установ, яка була прийнята в рамках так званого Європейського банківського союзу.

Передумови Під час фінансової кризи, що розпочалася у 2007 році, проблемні кредитні установи неодноразово рятувалися за рахунок державних коштів. Щоб уникнути таких заходів у майбутньому та мати можливість відновлювати банки без державного фінансування, у ЄС були розроблені механізми врегулювання. Для їх реалізації було ініційовано два законодавчі проєкти: по-перше, Директива про врегулювання, що застосовується до всіх держав-членів ЄС, яка гармонізує інструменти відновлення та врегулювання по всій Європі, але залишає їх застосування в компетенції національних органів з врегулювання (у Німеччині - Федеральне управління фінансового нагляду, BaFin); та по-друге, регламент про створення Єдиного механізму вирішення (SRM). Останній базується на інструментах Директиви про врегулювання та доповнює Єдиний механізм нагляду (SSM), прийнятий ЄЦБ. Системно важливі банки єврозони, а також будь-які держави-члени поза єврозоною, які добровільно приєднуються, тобто всі банки, на які поширюється дія Єдиного механізму нагляду (SSM), також підпадають під дію SRM, інституційного механізму з органом з врегулювання на європейському рівні та Єдиним фондом врегулювання. Національні кошти, що надаються фонду врегулювання, будуть поступово об'єднуватися протягом перехідного періоду у вісім років.

Основні елементи Директива гармонізує порядок самостійного кредитними установами, що постраждали, та під наглядом компетентного наглядового органу. Тригерами для врегулювання кредитної ситуації згідно з директивою є:

Установа перебуває у стані дефолту або її дефолт є ймовірним. Цей критерій враховує не лише надмірну заборгованість та платоспроможність установи, але й порушення вимог щодо постійного дозволу, такі як збитки, що виснажують значну частину її власного капіталу. Якщо не застосовуються певні винятки, критерій «дефолту» або «ймовірного дефолту» також вважається виконаним, якщо установа отримує надзвичайну фінансову підтримку з державних коштів. Немає жодної розумної перспективи того, що альтернативні заходи з боку приватного сектору чи регуляторних органів можуть запобігти цьому провалу. Врегулювання відповідає суспільним інтересам. Цей критерій порівнюється з процедурою неплатоспроможності: Процедура врегулювання відповідає суспільним інтересам лише тоді, коли вона необхідна та пропорційна для досягнення однієї або кількох цілей врегулювання, і якщо ліквідація установи через процедуру неплатоспроможності не досягне цих цілей такою ж мірою. У кожній надзвичайній ситуації необхідно перевірити, чи є доцільним проведення процедури неплатоспроможності або врегулювання. У процедурах врегулювання жоден кредитор не може бути поставлений у гірше становище, ніж він був би у разі неплатоспроможності (принцип « »).

Інструменти врегулювання, визначені в директиві, це:

Продаж компанії Інститут мостів Виділення активів .

Див. також

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

Посилання

Директива 2014/59/ЄУ, Офіційний вісник Європейської Унії № L 173/190 від 12 червня 2014 року Deutsche Bundesbank: Die neuen europäischen Regeln zur Sanierung und Abwicklung von Kreditinstituten, Monatsbericht Juni 2014, S 31 ff (pdf) Freshfields: European bank recovery and resolution directive, Januar 2014 (englisch, pdf)