Завод добрив у Мултані – підприємство хімічної промисловості Пакистану.
Проєкт реалізувала компанія Pakarab Fertilizer Ltd., якою володіли державна National Fertilizer Corporation (NFC,52%), та нафтогазова компанія Abu Dhabi National Oil Corporation (ADNOC, 48%). В 2005-му унаслідок приватизації новим власником стала Fatima Fertilizer Company Limited, за якою стоять пакистанські Fatima Group та Arif Habib Group.
Завод почав роботу в 1979 році. Його базовим процесом є виробництво аміаку, що первісно мало потужність у 910 тонн на добу, а в 1986-му було модернізоване до рівня у 960 тонн на добу. Аміак далі використовують для продукування:
- сечовини (реакцією з діоксидом вуглецю);
- нітратної кислоти, для чого призначені три технологічні лінії – стара потужністю 180 тонн на добу та дві нові з показниками по 600 тонн на добу;
- нітрофосфату, шлях до якого починається з розкладення фосфоритів (імпортованих з Йорданії або Марокко) нітратною кислотою з отриманням фосфорної кислоти та кальцієвої селітри. Три чверті останньої конвертують в аміачну селітру та карбонат кальцію, після чого реакцією фосфорної кислоти з аміачною селітрою та аміаком отримують нітрофосфат;
- аміачної селітри через пряму реакцію аміаку та нітратної кислоти.
Станом на першу половину 2020-х річна потужність майданчику становила 317 тисяч тонн аміаку, 99 тисяч тонн сечовини, 455 тисяч тонн нітратної кислоти, 330 тисяч тонн нітрофосфату та 450 тисяч тонн кальцій-аміачної селітри.
Необхідний для виробництва аміаку природний газ надходить з газотранспортного коридору Суї – Файсалабад. Через дефіцит газу власного видобутку з 2011-го завод провадив обмежену діяльність. З 2015-го почали використовувати суміш місцевого та імпортованого ресурсу, проте здорожчання останнього призвело до зупинки виробництва в 2017 році.
Решення сировинної проблеми знайшли у виділенні Pakarab Fertilizer квоти в продукції газового родовища Марі, ресурс з якого за своїми характеристиками був непридатний для прямої подачі до газотранспортної системи через аномально високий вміст азоту та діоксиду вуглецю – саме тому від введного в експлуатацію ще в другій половині 1960-х Марі живились розташовані неподалік заводи сечовини в Дахаркі, Мірпур-Матело, Гот-Махчі та Садікабаді, що використовували персонифіковану систему подачі газу. Розташований суттєво далі майданчик у Мултані не став прокладати новий трубопровід, натомість в 2020-му Pakarab Fertilizer запустила поруч з Марі установку підготовки потужністю по прийому 2,1 млн м3 на добу, отриманий на якій товарний газ подали по перемичці завдовжки 24 кілометрів з діаметром 400 мм до газопроводу Саван – Кадірпур – Бхонг (з якого далі він потрапляє до Суї – Файсалабад). Це дозволило того ж 2020-го відновити роботу майданчику в Мултані.
Примітки