Ашшур (, , , , ) — стародавнє місто, що існувало з IV тис. до н.е. до 614 до н. е. на території сучасного Іраку. З середини ІІ тис. до н. е. Ашшур політичним центром країни Ассирія. Перш за все, Ашшур був місцем розташування храму бога Ашшура, головного божества Ассирії, за яким названо і місто, і країну. Сьогодні на території давнього міста залишились руїни Кал'ат-Ширкат (Qal‛at Širqāț). Місто розташоване за 110 км на південь від Мосула на правому березі ТигруFrahm, E. (2012). Ashur. The Encyclopedia of Ancient History. та на відстані 260 км на північний захід від Багдаду.Завоювання міста було предбачене в книзі пророка Ісаї.

Історія Про історію Ашшура протягом ІІІ тис. до н. е. відомо небагато. На початку ІІІ тис. до н. е. семітське плем'я аккадського походження, що поклонялося своєму племінному богові Ашшуру, заснувало однойменне місто на місці старішого субарійського поселення. Це місто та територія навколо нього дуже довго було аккадським (семітським) острівцем посеред субарійського та хуритського населення північного Межиріччя. У XXI ст. до н. е. місто знаходилося під владою царів Третьої династії Уру, які присилали до нього своїх намісників-енсі. У перших століттях ІІ тис. до н. е. Ашшур став центром розгалуженої комерційної мережі, купці якої були особливо активні в Анатолії і влада у місті перейшла до власних правителів — ішшіакумів. Це були верховні жерці Ашшура які відали будівництвом та храмовим господарством, але одночасно були й міськими головами. Ішшіакуми очолювали громаду Ашшура «алем Ашшур», але не стояли над нею. Хоч їх влада була спадковою, вона обмежувалася державною радою. Щоправда, до цієї ради схоже входили лише представники знаті та старійшини, бо відомостей про збори громади в ассирійських джерелах нема. Перші з відомих історії ішшіаккумів мали ще не ассирійські, а ймовірно субарійські імена — Ушпія та Кіккія. Останнього ассирійська традиція вважала будівником міста. Після періоду занепаду в середині ІІ тис. до н. е. Ашшур знову виник за царя Ашшур-убалліта I (бл. 1363 – 1328 рр. до н. е.) як політична столиця Ассирії, яка тепер є величезною територіальною державою. Зазнавши викликів від арамейських вторгнень після міжнародного розпаду, пов'язаного з кінцем бронзової доби, Ассирія пережила чергову кризу в XI та X ст. до н. е., але знову відновилася та стала імперією, яка домінувала над усією Західною Азією. Ашшур залишався релігійним центром Ассирії, але вже не був політичною та адміністративною столицею під час розквіту ассирійської могутності у VIII та VII ст. до н. е., втративши цей статус, коли цар Ашшурназірапал II (бл. 883 – 859 рр. до н. е.) переніс свою резиденцію до міста Німруд. Ашшур був зруйнований мідійською армією в 614 р. до н. е., але не припинив свого існування. Протягом І та ІІ ст. н. е., коли місто служило резиденцією парфянських адміністраторів, культ бога Ашшура все ще процвітав. Однак сасанідське завоювання 241 р. н. е. ознаменувало остаточну загибель Ашшура. Місто Ашшур згадується в книзі пророка Ісаї та можливо згадується в «Анабазису» КсенофонтаXen. Anab. 2.4.28, де воно може фігурувати як Каїнай (Kainai)) у грецьких та римських джерелах.

Дослідження Від стародавнього міста збереглися залишки укріплень, храмів, зикурати, житлові і торгові квартали, бібліотека клинописних текстів. Руїни відкриті у 1821, вперше досліджені англійським ученим О. Г. Леярдом в 1845 - 1847 роках.

З 1903 по 1914 рік німецькі вчені Роберт Кольдевей і Вальтер Андре проводили розкопки від імені Німецького східного товариства (Deutsche Orient-Gesellschaft) та відкрили дві лінії оборонних споруд з монументальними воротами і бастіонами. Знайдена бібліотека (давніша ніж бібліотека Ашшурбаніпала) с клинописними текстами (в тому числі хеттськими).

Руїни міста входять до «Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО».

Примітки

Джерела Ашшур Walter Andrae: Das wiedererstandene Assur. Hinrichs, Leipzig 1938 (2. Aufl. Beck, München 1977). ISBN 3-406-02947-7 Walter Andrae: Babylon. Die versunkene Weltstadt und ihr Ausgräber Robert Koldewey. de Gruyter, Berlin 1952. Eva Cancik-Kirschbaum: Die Assyrer. Geschichte, Gesellschaft, Kultur. C.H.Beck Wissen, München 2003. ISBN 3-406-50828-6 Olaf Matthes: Zur Vorgeschichte der Ausgrabungen in Assur 1898–1903/05. MDOG Berlin 129, 1997, 9-27. ISSN 0342-118X Gries, H. (2017). Der Assur-Tempel in Assur. Wiesbaden. Marzahn, J. and Salje, B., eds. (2003). Wiedererstehendes Assur. Mainz. Maul, S. M. (1998). “1903–1914: Assur – Das Herz eines Weltreiches.” In G. Wilhelm, ed., Zwischen Tigris und Nil: 46–65. Mainz. Miglus, P. (2006). “Qal‛at Širqāț (Assur).” Reallexikon der Assyriologie 11: 146–52. Pedersén, O. (1985/86). Archives and libraries in the city of Assur, 2 vols. Uppsala. Frahm, E. (2012). Ashur. The Encyclopedia of Ancient History.