Народна ікона на склі — різновид українського народного іконопису, поширений переважно у західних регіонах України у XVIII—початку XX століття. Такі ікони створювалися шляхом малювання на зворотному боці скла і були характерною формою народного сакрального мистецтва.
Історія виникнення і поширення Іконопис на склі сформувався у Карпатському регіоні та суміжних територіях Центрально-Східної Європи. В Україні основними осередками цього мистецтва були Гуцульщина, Покуття та Буковина. Найбільшого поширення народні ікони на склі набули у XIX столітті.
Техніка малювання на склі була запозичена з європейської традиції, однак в українському середовищі вона набула самобутнього характеру. Ікони на склі швидко стали популярними серед селянського населення, оскільки були дешевшими у виготовленні, ніж традиційні ікони на дерев’яних дошках. Вони продавалися на ярмарках, базарах і в іконних крамницях.
Деякі представники духовенства спочатку ставилися до таких ікон насторожено, вбачаючи у них відхилення від канонічної традиції або впливи народних вірувань. Проте серед населення вони стали важливим елементом домашнього сакрального простору.
Техніка виконання Ікони на склі створювалися шляхом нанесення фарб на зворотний бік скла. Художник спочатку малював дрібні деталі (обличчя, орнамент, контури), після чого поступово заповнював основні кольорові площини. Після завершення роботи скло перевертали, і зображення ставало видимим з лицьового боку.
Для виконання використовували:
скляні пластини (скло), олійні або темперні фарби, контурні лінії темного кольору, декоративні орнаменти.
Завдяки прозорості скла кольори набували особливої яскравості та декоративності.
Художні особливості Народні ікони на склі відзначаються рядом характерних рис:
яскравий колорит і контрастні кольори; спрощені форми і стилізоване трактування постатей; декоративні орнаменти (квіти, «зірочки», «павучки», «хрещики»); поєднання канонічної іконографії з елементами народного мистецтва; використання локальних кольорових площин без складного моделювання.
Часто фон ікон був червоним або білим. Червоне тло більш характерне для гуцульських ікон, тоді як біле частіше зустрічається на Покутті.
Святих зазвичай зображували по пояс або до колін, іноді в повний зріст. У композиції могли поєднуватися кілька образів одночасно. У верхніх кутах ікони інколи малювали ангелів.
Найпоширеніші сюжети Найпоширенішими сюжетами народних ікон на склі були:
Ісус Христос; Богородиця з Немовлям; святі Миколай, Юрій Змієборець, Параскева; апостоли Петро і Павло; сцени з життя святих.
Ікони виконували не лише культову функцію, а й відображали народні уявлення про святість, захист і добробут родини.
Функція у традиційній культурі Народні ікони на склі були важливою частиною хатнього іконостасу української селянської оселі. Їх розміщували на «покуті» — куток хати, де зосереджувалися ікони, рушники, свічки, сухі квіти.
Такі ікони виконували кілька функцій:
релігійну (об’єкт молитви); оберегову; естетичну та декоративну.
Значення Народна ікона на склі є важливим явищем української традиційної культури. Вона поєднує канонічну релігійну символіку з народною художньою творчістю та відображає світогляд селянського середовища.
Сьогодні ікони на склі зберігаються у музейних колекціях України та приватних збірках і розглядаються як цінна пам’ятка народного мистецтва.
Джерела
Романів-Тріска О. Народна ікона на склі. Львів, 2008. Станкевич М. Феномен ікони на склі // Народна ікона на склі. Львів, 2008. Степовик Д. Дослідження українського іконопису. Найден О. Народна ікона Середньої Наддніпрянщини в контексті селянського культурного простору Романів–Тріска О. Західноукраїнське малярство на склі ХІХ – першої третини ХХ століття // Народна ікона на склі:альбом /Авт. Упоряд. О. Романів-Тріска. – Львів: Інститут колекціонерства, 2008. – С. 13-34. Осадча. О. Походження української хатньої ікони [Електронний ресурс] / О. Осадча.