Ле Лой (, тьи-ном 黎利; 10 вересня 1385 — 5 жовтня 1433), також відомий за своїм храмовим ім'ям Ле Тхай То (黎太祖) та титулом Бінь Дінь вионг (тьи-ном 平定王, «король умиротворення»), був в'єтнамським повстанським лідером, який заснував династію пізню Ле та став першим імператором відновленої держави Дайв'єт після династією Мін. У 1418 році Ле Лой разом зі своїми прихильниками підняв проти . Він був відомий ефективною партизанською тактикою, зокрема постійним переміщенням таборів та використанням невеликих загонів для засідок проти більших сил армії Мін. У 1427 році його рух опору успішно вигнав війська Мін із В'єтнаму та відновив незалежність країни.
Ле Лой належить до найвідоміших постатей в'єтнамської історії та часто вважається одним із найбільших національних героїв.
Передумови
Докладніше:
Із середини XIV століття держава Дайв'єт переживала серйозні труднощі, що завдали значної шкоди королівству. Криза XIV століття призвела до соціальних потрясінь і послаблення правлячої династії Чан. Навіть у столиці Тханглонг у 1369–1370 роках відбулися заворушення, які спричинили князівський переворот і коротку, але криваву громадянську війну.
Із півдня держава Тямпа під проводом Тє Бонг Нга неодноразово нападала на Дайв'єт і навіть захопила Тханглонг у 1371 році. У 1377 році війська Чампи розгромили та вбили імператора Дайв'єту Чан Зуе Тонга у битві поблизу , після чого неодноразово спустошували столицю між 1378 і 1383 роками.
Ці події сприяли приходу до влади радикального реформатора Хо Куй Лі (~1336–1408). У 1399 році він усунув династію Чан і проголосив себе правителем Дайв'єту. Це викликало реакцію династії Мін, яка вторглася до В'єтнаму під приводом відновлення династії Чан.
У 1406 році приблизно 215 000 китайських солдатів під командуванням генералів та перейшли кордон, швидко розгромили армію Хо Куй Лі, завоювали В'єтнам і перейменували країну на провінцію .
Китайці династії Мін почали розбудовувати свою колоніальну адміністрацію в провінції Цзяочжі, заохочуючи серед місцевого населення конфуціанську ідеологію Мін, бюрократичну систему та вивчення класичної китайської мови. Вони змушували в'єтнамців носити китайський одяг і приймати китайську культуру. Уряд Мін користувався певною підтримкою серед в'єтнамців, принаймні у столиці Тханглонг, проте його спроби утвердити контроль у навколишній сільській місцевості зустріли сильний опір. Загальне народне невдоволення колоніальним устроєм видавалося очевидним. Між 1415 і 1424 роками відбулося 31 повстання та заколот проти влади Мін у , Нгеані, Ханої, Лангшоні, та інших префектурних центрах, де були розміщені війська Мін.
Раннє життя
Ле Лой народився 10 вересня 1385 року в селі Ламзянг, , провінція Тханьхоа, у знатній родині й був наймолодшим із трьох братів. Його батько, Ле Кхоанг, був заможним аристократом-землевласником. Існували припущення, що родина могла мати походження від народу Мионгів і, Ле Лой, можливо, був їхнім воєнним ватажком; проте сучасні генеалогічні дослідження роду Ле показали, що предком Ле Лоя був дехто Ле Мой () з місцевості Байдо () (нині громада Суанбай (), повіт Тхосуан ()). Місцевість Байдо історично ніколи не була заселена мионгами, тож Ле Лой вважається представником в'єтського етносу.
У часи молодості Ле Лоя відбулися вторгнення військ Мін. Під час повстань двох принців династії Чан проти китайського панування (1408–1414) він приєднався до боротьби, формально очолюючи королівську гвардію. Після поразки принців Чан він був заарештований китайською владою та ув'язнений (1413–1415), тоді як інші повстання були придушені у 1411 та 1420 роках.
Після звільнення він працював наставником і перекладачем у колоніальній адміністрації Мін у повіті Нгалак, провінції Лангшон (нині повіт , провінція Лангшон). Згодом він втягнувся у конфлікт із місцевим впливовим діячем, який доніс на нього владі Мін як на заколотника. Після цього, втікаючи від переслідування, він був змушений повернутися до свого рідного села. Відомо, що коли доньці Ле Лоя було дев'ять років, китайський євнух Ма Цзі (1410–1427) відібрав її у батьків і відправив до гарему імператора Юнле.
Китайські джерела також повідомляють, що Ле Лою декілька разів довелося утікати до Лаосу та Камбоджі. На початку 1418 року Ле Лой підняв прапор повстання у своєму селі Ламшон, проголосивши себе Бінь Дінь вионгом (король умиротворення).
Повстання проти правління Мін Ламшонське повстання (1418-1423)
Докладніше:
Ле Лой розпочав своє повстання проти китайців наступного дня після Тета (в'єтнамського Нового року) у лютому 1418 року. Його підтримали кілька впливових родин із рідної провінції Тханьхоа, найвідомішими серед яких були роди і Нгуєн. Спочатку Ле Лой виступав під гаслом відновлення влади династії Чан. Родича імператора Чан було обрано номінальним керівником повстання, однак протягом кількох років цього претендента усунули, і беззаперечним лідером повстання став сам Ле ЛойLe Loi. The Encycloaedia Britannica. Micropedia, Volume VI, 15th Edition. .
Із самого початку влада Мін намагалася не допустити, щоб місцеві сили опору отримали нові військові технології, зокрема китайський мушкет, відомий як «чарівна ручна гармата». Імператор Юнле наказав провести облік усієї вогнепальної зброї та тримати її під суворою охороною. Окупаційна армія Мін у налічувала близько 87 000 регулярних солдатів, розміщених у 39 фортецях і містах Північного В'єтнаму, хоча основні сили були зосереджені в районі дельти Червоної річки. Вони також використовували значну кількість допоміжних військ з числа місцевих.
Китайські армії застосовували вогнепальну зброю ще до XV століття, але під час в'єтнамських кампаній початку XV ст вони отримали з Аннаму ще досконалішу зброю. Китайці також захопили одного з провідних в'єтнамських фахівців із вогнепальної зброї — винахідника (1374-1446), старшого сина Хо Куй Лі, якому доручили виготовлення вдосконалених мушкетів і вибухової зброї. Таким чином було створено Артилерійський Табір, сформований навколо цих в'єтнамських спеціалістів із вогнепальної зброї, які навчали солдатів Мін під наглядом палацових євнухів.
Перша відома згадка про використання вогнепальної зброї у Дайв'єті датується 1390 роком, коли в'єтнамські солдати застосували гармати та вбили правителя Тямпи Тє Бонг Нга. Ламшонські повстанці під проводом Ле Лоя також використовували вогнепальну зброю, яку виготовляли у власних арсеналах за зразком мінської зброї, застосованої проти армії Хо Куй Лі десятьма роками раніше.
Коли розпочалося Ламшонське повстання, командувачем військ Мін був маркіз Li Bin. Його суворе ставлення до аннамців з Цзяочжі та зневага до їхніх почуттів і політичних прагнень лише посилювали їхню ненависть до китайців.
На початку 1418 року Ле Лой разом зі своїми людьми успішно влаштував засідку на патрульну колону Мін у верхній течії річки Тю, поблизу Ламшона, однак згодом його зрадив перебіжчик, який показав військам Мін шлях для раптового нападу з тилу. Повстанський загін розпорошився, і Ле Лою ще деякий час довелося переховувався, перш ніж знову зібрати достатні сили, щоб влаштувати засідку на мінський патруль і змусити його відступити.
У квітні 1418 року , підлеглий командир Ле Лоя, став відомий тим, що пожертвував собою, допомігши Ле Лою та його армії вирватися зі смертельної мінської блокади у , вдягнувши на себе лати Ле Лоя і атакувавши мінську армію з невеликою кількістю воїнів, в той час як Ле Лой отримав можливість вийти з оточення живим і продовжувати боротьбу. Самого Ле Лая захопили і стратили. Ця історія пізніше стала відомою як тьином 黎來救主.
У 1419 році Ле Лой атакував і захопив мінський опорний пункт поблизу Ламшона, який утримував місцевий аристократ, що служив китайцям, і обезголовив 300 ворогів, захоплених там. Наступного року Ле Лой провів деякий час у походах західними гірськими районами, набираючи нових людей до свого війська. Наприкінці 1420 року його сили знову влаштували засідку на патруль Мін. Китайський маркіз Лі Бін у відповідь мобілізував мінські та місцеві військові сили проти нього, але Ле Лой розгромив їх і встановив контроль над повітом Куанхоа () у верхній течії річки Ма.
Наприкінці 1421 року велика армія Мін рушила до долини річки Ма, щоб атакувати Ле Лоя та в'єтнамських повстанців. Водночас із протилежного напрямку долиною наближалася лаоська армія з 30 000 воїнів і 100 слонами з держави Лансанг. Ле Лой помилково вважав, що лаосці є його союзниками. Однак вони стали на бік Мін і разом із китайцями взяли Ле Лоя в облогу. До кінця 1422 року Ле Лой зазнав повної поразки й був змушений просити миру. У 1423 році він був змушений повернутися до Ламшона. Війська Мін запропонували мирний договір, за яким Ле Лой мав сплатити контрибуцію в невизначених кількостях золота й срібла в обмін на продовольство, сіль, рис і сільськогосподарські знаряддя. Однак мінська влада заарештувала посланця Ле Лоя, що викликало підозру у Ле Лоя, і він скасував мирну угоду.
Захоплення Нгеану
Протягом місяця після сходження на престол імператор Чжу Гаочі (1424-1425), син і наступник Чжу Ді, видав прокламацію, яка свідчила про різку зміну політики династії Мін у . Закликаючи до «реформ», він скасував збирання товарних податків. Серед інших ініціатив він також почав згортати морські експедиції Чжен Хе та зменшив роль військових. Імператор прагнув зміцнити основні здобутки, досягнуті його батьком і дідом, але не мав схильності до дорогих авантюр. Він відкликав Хуан Фу з Цзяочжі та знизив пріоритет утримання цієї віддаленої території. Після лише одного року правління Чжу Гаочі раптово помер від серцевого нападу, проте його син і наступник, Чжу Чжанцзі (1425–1435), продовжив політику свого батька.
Наприкінці 1424 року звістка про проголошення нового імператора та відкликання Хуан Фу спонукала Ле Лоя розпочати новий етап боротьби, і він знову організував спротив у гірських районах Тханьхоа. Ле Лой відбудував свою партизанську армію та, дотримуючись поради свого соратника , рушив на південь через гори до Нгеану, де влаштував засідку на війська мінські війська у повіті Куйтяу (). Загони ламшонців просунулися до повіту у верхів'ях річки Ка.
До кінця 1424 року повстанці Ле Лоя змусили мінські війська зосередитися у Віні, адміністративному центрі провінції Нгеан. Ле Лой завербував тисячі воїнів з етнічних меншин у гірських районах на заході дельти річки Ка. Його сили згодом розгромили військо з представників тих самих гірських народів, які приєдналися до мінської сторони. Після цього повстанці рушили на схід до прибережних низовин Нгеану. Ле Лой намагався здобути підтримку районів, заселених переважно народністю кінь у Нгеані, демонструючи дисципліну та утримуючись від примусових поборів.
У 1425 році, коли двір Мін був зайнятий смертю одного імператора та сходженням на престол іншого, Ле Лой повів свої війська як на південь, так і на північ. На півдні його воїни під проводом розгромили мінську армію на території сучасної провінції Куангбінь, після чого пройшли через сучасні провінції Куангчі та Хюе, встановивши контроль над південними землями.
На півночі люди Ле Лоя захопили мінський флот постачання у північному Нгеані, після чого переслідували мінські сили в Тханьхоа та обложили їх у Тайдо. , конфуціанський учений і соратник Ле Лоя, допомагав йому розробляти стратегію та тактику армії.
До кінця 1425 року повстанці Ле Лоя звільнили всі землі від Тханьхоа на південь і взяли в облогу всі мінські війська в цьому регіоні.
Просування на північ
Докладніше:
У 1425 році імператор Чжу Чжанцзі з династії Мін висловив думку, що було б краще відновити династію Чан і повернутися до попередніх васальних відносин.
Наступного року китайський генерал попросив дозволу знову очолити мінську армію в , щоб впоратися з погіршенням ситуації там, але імператор відмовив йому. У 1426 році Чжу Чжанцзі проголосив загальну амністію та скасував усі податки в Цзяочжі, окрім земельного податку, який мав сплачуватися рисом для забезпечення мінських гарнізонів.