Крессіда (англ. Cressida, /ˈkrɛsɪdə/; також Крісеїда, Крессеїда) — персонажка середньовічної та ренесансної літературної традиції, пов’язаної з історіями про Троянська війна. Найвідоміші літературні інтерпретації цього образу містяться у поемі «Троїл і Крісеїда», написаній Джеффрі Чосер, та у п’єсі "Троїл і Крессіда" авторства Вільяма Шекспіра.
Хоча персонаж у пізнішій європейській традиції розвинувся на основі образу Хрісеїда з поеми Іліада, створеної Гомером, ці постаті мають мало спільного. У середньовічних версіях Крессіда — троянка, дочка віщуна Калхаса, який переходить на бік греків. Під час війни вона закохується в троянського принца Троїл, наймолодшого сина Пріам. Після того як її передають грекам у межах обміну полоненими, вона вступає у зв’язок із грецьким воїном Діомед. У літературній традиції цей сюжет часто трактувався як приклад жіночої мінливості або невірностіБенуа де Сент-Мор. Roman de Troie.Гвідо делле Колонне. Historia destructionis Troiae..
Історія персонажа Ім’я персонажа походить від імені Хрісеїди з «Іліади», однак у давньогрецькій міфології історія кохання Троїла і Крессіди відсутня. Сюжет був створений у XII столітті французьким поетом Бенуа де Сент-Мор у творі "Роман про Трою".
У цій поемі героїня ще не має імені Крессіда — її названо Брісеїдою (похідним від Брісеїда). Пізніші автори, зокрема Гвідо делле Колонне у творі "Історія знищення Трої", також використовували варіанти цього імені.
Рішуча зміна відбулася у XIV столітті, коли італійський письменник Джованні Боккаччо створив поему "Філострато". Саме тут з’являється форма імені Крісеїда, а сюжет уперше зосереджується насамперед на любовному трикутнику Троїл — Крессіда — Діомед, а не на самій війніДжованні Боккаччо. Il Filostrato..
На основі цієї поеми Джеффрі Чосер написав твір «Троїл і Крісеїда», який значно розширює історію та надає героїні більш психологічно складний образ. Пізніше сюжет отримав нові інтерпретації, зокрема у поемі "Заповіт Крессіди" шотландського поета Роберта Генрісона та у драмі "Троїл і Крессіда" Вільяма ШекспіраРоберт Генрісон. The Testament of Cresseid..
У поемі Генрісона історія отримує продовження: після того, як Діомед залишає її, Крессіда кається і зрештою хворіє на проказу — трагічний фінал, відсутній у більш ранніх версіях сюжету.
Образ у літературній традиції У багатьох середньовічних та ранньомодерних текстах Крессіда постає як символ жіночої невірності. Після її зради Троїлові автори часто перестають згадувати про подальшу долю персонажки. Така інтерпретація характерна для творів Бенуа де Сент-Мора, Гвідо делле Колонне, Боккаччо, Чосера та Шекспіра.
Водночас у поемі Чосера образ подано співчутливіше: Крісеїда усвідомлює свою літературну репутацію і висловлює сум через те, що про неї складатимуть лише осудливі пісні. У деяких пізніших адаптаціях автори намагалися переосмислити персонажку. Наприклад, Джон Драйден у власній версії шекспірівської п’єси намагався змінити сюжет так, щоб підкреслити вірність Крессіди ТроїловіДрайден, Джон. Передмова до «Троїла і Кресіди» у: Новак, М. Е. (ред.) (1984). Твори Джона Драйдена: Том XIII. П'єси: Все заради кохання; Едіп; Троїл і Кресіда. Берклі, Каліфорнія: Видавництво Каліфорнійського університету. ISBN. 0-520-05124-6 стор. 226..
У XX столітті історія отримала нові інтерпретації, зокрема в опері «Троїл і Крессіда» (1954) композитора Вільяма Волтона на лібрето Крістофера ХассоллаВільям Волтон; Крістофер Хассолл. Troilus and Cressida (опера, 1954)..
Інші сучасні художні твори також відходять від традиційного сюжету. Наприклад, роман Джека Ліндсея «Перша любов Крессіди: історія Давньої Греції» досліджує іншу частину біографії персонажки — її раннє життя, яке майже не описується в традиційних оповідях
Крессіда у п’єсі Шекспіра
У п’єсі Вільяма Шекспіра «Троїл і Крессіда» Крессіда вперше з’являється в першому акті, першій сцені. Пандар і Троїл обговорюють, як нерозкрите кохання Троїла до племінниці Пандара — Крессіди — заважає йому проявляти себе на полі бою.
Вперше вона з’являється особисто у наступній сцені, де розмовляє з Пандаром. Під час їхньої розмови повз проходить Троїл, і її дядько намагається переконати Крессіду прийняти його як коханця. Однак Крессіда дражнить Пандара і відповідає, що чула, ніби грецький герой Ахілл (Ахіллес) значно вражаючіший.
Коли Пандар виходить, Крессіда у монолозі зізнається, що насправді кохає Троїла, але боїться відкрито показати свої почуття: І все ж я стримуюся. Жінки — немов ангели під час залицяння.
Досягнуте вже зроблено, а душа радості — у прагненні.
Чоловіки більше цінують недосяжне, ніж те, що вже мають.
Ніхто ще не знав, що кохання таке солодке,
як у час, коли його лише прагнуть.
Тому я тримаюся цієї настанови:
досягнуте — наказує, недосягнуте — благає.
— Троїл і Крессіда, Акт 1, Сцена 2, рядки 225–234.Пізніше вона з’являється в третьому акті, другій сцені, коли Пандар приводить її на сцену, закутану вуаллю, щоб вона могла зустрітися з Троїлом. Пандар залишає їх наодинці, і Троїл зізнається їй у коханні. Крессіда також визнає, що кохає його.
У своїй промові вона розмірковує про становище жінки та навіть говорить про те, що жінкам доводиться стримувати свої почуття:Я люблю тебе тепер — і навіть більше, ніж раніше.
Але я мушу стримувати себе.
Мої думки були мов розбещені діти,
що стали надто впертими для своєї матері.
Хто повірить нам, якщо ми самі такі відверті?
І хоч я кохала тебе, я не залицялася до тебе —
хоча щиро бажала мати чоловіка.
Або ж щоб ми, жінки, мали привілей чоловіків
говорити першими.
— Троїл і Крессіда, Акт 3, Сцена 2, рядки 92–101.Крессіда сама усвідомлює власну суперечливість і навіть говорить:
«Я виявляю більше хитрості, ніж любові»
(рядок 124).
Вона просить дозволити їй піти, але Троїл і Пандар хочуть, щоб вона залишилася, щоб вони могли негайно одружитися. Крессіда немов передбачає власну майбутню зраду, повторюючи слово «хибний» сім разів, після чого Пандар символічно «запечатує» їхній союз.
У другій сцені четвертого акту ми бачимо Троїла і Крессіду вранці після їхньої першої ночі разом. Вони щасливі, але Крессіда не хоче, щоб Троїл залишав її, усвідомлюючи свою вразливість.
Невдовзі Еней повідомляє, що троянці мають обміняти Крессіду на полоненого троянського старійшину Антенора, якого утримують греки. Крессіда стає предметом обміну, і Троїл, хоч і засмучений, не може цьому завадити.
Коли її передають грекам, Троїл дарує їй свій рукав як знак любові, а Крессіда дарує йому рукавичку.
У грецькому таборі Крессіду зустрічають грецькі ватажки, зокрема Улісс (Одіссей), Нестор та Аякс (Айант). Оточена грецькими воїнами, вона намагається захищатися дотепністю та жартами.
Найбільш драматична сцена відбувається у другій сцені п’ятого акту. Троїл разом з Уліссом (Одіссеєм) та Терсітом таємно спостерігає за зустріччю Крессіди та Діомеда. Крессіда фліртує з Діомедом і навіть віддає йому рукав Троїла — знак кохання, який отримала від нього раніше. Згодом вона намагається повернути його, але Діомед наполягає, що залишить цей знак собі.
Троїл, спостерігаючи за сценою, охоплений ревнощами й гнівом, тоді як Крессіда не здогадується, що він поруч. Її останні слова у п’єсі звучать так:
Троїле, прощавай! Одне око ще дивиться на тебе,
але інше вже належить серцю.
О, бідна наша стать! Ось наша вада:
Помилки очей керують нашим розумом.
Те, що веде до помилки, саме повинно помилятися.
Отже, розум, яким керують очі,
сповнений пристрасті.
— Троїл і Крессіда \, Акт 5, Сцена 2, рядки 122–127.
Пізніше у п’єсі згадується, що Троїл отримує від неї листа, який розриває, а також що Діомед надсилає Крессіді коня Троїла як трофей після того, як збиває його з сідла в бою.
У п’єсі "Все добре, що добре закінчується", акт 2, сцена 1, персонаж Лаф’ю говорить: «Я дядько Крессіди, який наважився залишити двох разом», маючи на увазі короля і Гелену. У цьому вислові дядько Крессіди виступає як символічний посередник між Крессідою і Троїлом.
Сучасна критика «Троїл і Крессіда» має невелику історію постановок до ХХ-го століття. Персонаж Крессіди так само ізольований від обрамлення, як і решта історії — ми ніколи не знаємо, як закінчується її життя, для неї немає «довго і до кінця», і навіть її початок для нас загадковий. Вона здається дотепною молодою дівчиною, лише щоб у моменти роздумів перетворитися на серйозну, вдумливу та спонукаючу до роздумів жінку. Театрознавиця Керол Раттер досліджує причини, чому «Крессіда» така захоплива. Вона пише:
«[...] виклик, який Шекспір ставить перед нами для цієї п'єси, полягає в тому, щоб представити нам Крессіду, яка, як і світла (але темноволоса) леді із сонетів, є, за пам'ятним висловом Ів Седжвік, «войовничим оксюмороном», справжньою суперечністю».Чіллінгтон Раттер, Керол. Увійти в тіло. Routledge. Велика Британія, 2001. с. 116.
Раттер багато говорить про самосвідомість Крессіди. По-перше, Крессіда унікальна, що вона
«є чимось абсолютно, радикально новим, жінкою, яка поводиться як чоловік, яка зраджує чоловіка», по-друге, що «здається, говорять два голоси [...] Де Крессіда навчилася цього «навчання»? [...] мова невротична, прагматична, антиромантична – проте її форма – сонет [...] вона розкриває стратегічну шизофренію [...] за цим порядком денним, щоб здобути кохання, жінка повинна грати фальшиво, діяти подвійно. Вона повинна відокремлювати інстинкт від сексуальної активності [...]»Chillington Rutter, Carol. Enter the Body. Routledge. Great Britain, 2001. pp. 124–5..
Акторка Джульєт Стівенсон у книзі Раттер «Галасливі голоси» (Clamorous Voices) зауважує, що такі ролі спонукають акторів реагувати на тривалу театральну традицію, у якій Крессіду часто зображували як «повію». На її думку, коли персонажку постійно засуджують, виникає бажання захистити її образ, іноді навіть надмірно. У результаті актор може прагнути зіграти Крессіду як цілком бездоганну постатьRutter, Carol. Clamorous Voices Shakespeare's Women Today. The Women's Press Limited. London, 1988. p. xviii..
Таким чином, головне питання у сучасній інтерпретації шекспірівської Крессіди полягає в тому, чи слід сприймати її лише як традиційний образ «невірної жінки», чи як значно складніший персонаж, який заслуговує на уважніший аналіз через свій інтелект, самосвідомість і внутрішню суперечливість.
У масовій культурі У епізоді «Творці міфів», сюжетній лінії 1965 року, розробленій Дональдом Коттоном у британському науково-фантастичному телесеріалі про подорожі в часі «Доктор Хто», персонаж Вікі (зіграла Морін О'Браєн), підліток- супутниця Доктора, зустрічає Пріама, царя Трої, який, не люблячи її ім'я, називає її Крессідою. Протягом історії Вікі/Крессіда закохується в сина Пріама, Троїла, і після падіння Троїла вирішує залишитися з Троїлом і відбудувати місто. Історія змінює традиційні долі Троїла та Крессіди, що полегшує відхід персонажа Вікі (та акторки О'Браєн) із серіалу.
Ім’я Крессіда іноді використовують як літературну алюзію для позначення невірних персонажів. У романі "Чиста солома ні за що" (1969) письменника Джорджа Джонстона персонажка Крессіда Морлі створена за образом письменниці Чарміан Кліфт. Дослідники Пол Дженоні та Таня Далзіелл у книзі "Half the Perfect World" («Половина ідеального світу», 2018) припускають, що майбутня публікація цього роману, яка могла викрити невірність Кліфт під час її перебування на острові Гідра, могла вплинути на її самогубство 1969 рокуп. Дженоні та Т. Далзіелл. 2018. Половина ідеального світу: письменники, мрійники та мандрівники на Гідрі, 1955-1964. Клейтон: Видавництво Університету Монаша. С. 404..
У фільмі Hitch («Гітч», 2005) у сцені спогаду персонажка Крессіда Бейлор, яку зіграла Робінн Лі, зраджує головного героя Алекса «Гітча» Гітченса, роль якого виконав Вілл Сміт. Ця подія впливає на його подальше ставлення до кохання та жінок.
Назву персонажки використано також у назві британського прогресивного рок-гурту Cressida.
Крім того, на честь персонажки був названий автомобіль Toyota Cressida, який випускався до 1992 року.
Примітки