Директива про цифровий контент та послуги

Директи́ва про цифрови́й контент та послу́ги (; Директива (ЄУ) 2019/770)Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/770 від 20 травня 2019 року про деякі аспекти, що стосуються договорів про постачання цифрового контенту та цифрових послуг (ОВ ЄС № L 136, 1–27). встановлює правову базу для договорів на цифровий контент та послуги, яка мала бути однаково впроваджена в усіх державах-членах Союзу та спрямована на подальше зміцнення прав споживачів у Європейському Союзі (стаття 1 DCD).Див. також пункти 2 та 3 преамбул DCD.

Історія Директива про певні договірні аспекти постачання цифрового контенту та цифрових послуг (DCD) та її аналогДив. пункт 13 преамбули SGD та пункт 20 преамбули DCD., Директива про певні договірні аспекти продажу товарів (SGD), спрямовані на зміцнення прав споживачів та походять з Директиви 1999/44/ЄС про деякі аспекти продажу споживчих товарів та пов'язаних з ними гарантій. Після прийняття Директиви про продаж товарів споживачам було визнано необхідним вжити подальших заходів для гармонізації національного законодавства держав-членівДив. також пункт 9 преамбули DCD., і було висунуто кілька пропозицій. До них належать:

План дій щодо узгодженого європейського договірного права (2003),. In: ABl. C, Nr. 63, 15. März 2003, S. 1–44. Проєкт Загальної системи орієнтації (2008), Варіант Зеленої книги щодо запровадження європейського договірного права для споживачів та бізнесу (2010), Пропозиція щодо спільного європейського права купівлі-продажу (2011 р., відкликана у 2014 р.), дві пропозиції щодо директив про цифровий внутрішній ринок (2015 р.), які вже стали основою для подальших директив DCD та SGD.

Зрештою, у 2019 році були прийняті DCD та SGD, через 20 років після прийняття Директиви про певні питання продажу та гарантії товару споживання.

Цілі та завдання DCD має на меті підтримати стратегію єдиного цифрового ринку для Європи, яка цілісним чином спрямована на усунення найбільших перешкод для розвитку транскордонної електронної комерції в Союзі з метою розкриття її потенціалу. Це має надати споживачам кращий доступ до цифрового контенту та цифрових послуг, а також полегшити підприємствам надання цифрового контенту та цифрових послуг, тим самим підтримуючи цифрову економіку ЄС та загальне зростання. Таким чином, DCD має на меті знайти баланс між досягненням високого рівня захисту прав споживачів та сприянням конкурентоспроможності підприємств, дотримуючись принципу субсидіарності.Див. також пункти 2 та 3 преамбули до Директиви.Див. також статтю 1 та пункти 4–8 преамбули Директиви.

Щоб не ставити під загрозу цілі та призначення DCD, держави-члени Союзу не можуть встановлювати жодних додаткових формальних чи суттєвих вимог у межах сфери застосування цієї Директиви.Див. пункти 10 та 11 преамбули до Директиви.

Сфера застосування DCD, як і SGD, застосовується виключно до споживчих операцій (стаття 3 DCD та стаття 3 SGD відповідно). Обидві директиви також застосовуються до товарів, тобто рухомого матеріального майна будь-якого виду. Живі тварини можуть бути виключені зі сфери дії SGD, але DCD застосовується лише до цифрового контенту або послуг (включаючи ті, що створені спеціально для споживача, згідно зі статтею 3(2) DCD). Ключовою відмінною рисою між сферою дії DCD та SGD є те, що для застосування DCD зміст договору має бути «цифровим» (товар або послуга). Приклади змісту договору, що підпадає під дію DCD, включають:

Бази даних, хмарні сервіси (наприклад, файлообмінник), платформи, соціальні мережі Вебдодатки, такі як Office 365, електронні книги тощо Завантаження медіафайлів цифрові телевізійні послуги,Однак, відповідно до пункту 31 преамбули, Директива не поширюється на цифровий контент або цифрові послуги, що надаються аудиторії в рамках художнього виступу чи іншого заходу, наприклад, цифрового кінопоказу або аудіовізуальної театральної вистави. послуги міжособистісного зв'язку, незалежні від номера,Див. пункт 28 преамбули до Директиви. фізичні носії даних, що служать виключно носіями цифрового контенту,Стаття 3, пункт 3 Директиви. Надання електронних файлів у контексті 3D-друку товарів, якщо такі файли підпадають під визначення цифрового контенту або цифрових послуг у значенні DCD.Див. пункт 26 преамбули до Директиви. Однак права та обов’язки, пов’язані з товарами, виготовленими з використанням технології 3D-друку, не повинні підпадати під дію цієї Директиви.

Приклади: DCD застосовується, коли споживач відкриває обліковий запис у соціальних мережах і надає підприємцю ім’я та адресу електронної пошти, які використовуються не виключно для надання цифрового контенту чи цифрових послуг або для виконання законодавчих вимог. Також DCD застосовується, якщо споживач надає свою згоду на те, щоб матеріали, які вважаються персональними даними, наприклад, фотографії або текстові публікації, які споживач завантажує в Інтернет, могли оброблятися підприємцем у маркетингових цілях.Див. пункт 24 преамбули до Директиви.

Однак товари з інтегрованим цифровим контентом, наприклад B. Програмне забезпечення на компакт-диску або USB-накопичувачі, музичні компакт-диски тощо, як правило, підпадає під дію SGD (Директиви Німеччини про торговельні марки). Якщо електронна передача є лише засобом, наприклад у випадку експертного висновку, який експерт надсилає замовнику електронною поштою, Директива про права споживачів щодо цифрових послуг (DIRL) не застосовується. Це також не стосується онлайн-азартних ігор або програмного забезпечення з відкритим кодом (стаття 3, пункт 5 DCD).Див. також пункт 32 преамбули до Директиви.

DCD не застосовується, якщо основним предметом договору є надання послуг фрілансера, таких як послуги перекладу, архітектурні послуги, юридичні послуги або інші професійні консалтингові послуги, які часто надаються продавцем особисто, незалежно від того, чи використовує продавець цифрові засоби для отримання результату послуги, чи для її надання чи передачі споживачеві. DCD також не застосовується до державних послуг, таких як служби соціального забезпечення або публічні реєстри (...) , де цифрові засоби використовуються лише для передачі або повідомлення послуги споживачеві. Аналогічно, DCD не застосовується до публічних документів та інших нотаріальних актів, незалежно від того, чи були вони створені, записані, відтворені або передані цифровими засобами. Договори на цифровий контент або цифрові послуги, що становлять фінансову послугу, також звільняються від дії. Подальші обмеження застосовуються в секторах охорони здоров'я та соціального забезпечення.

Інтернет-сервіси електронної пошти повинні підпадати під дію DIRL як виняток, оскільки велика кількість користувачів вимагає ефективного захисту прав споживачів (пункт 28 DCD). Той факт, що ця ж вимога не застосовується до фінансових послуг, таких як онлайн-банкінг через додаток, іноді критикується.

Відповідно до статті 3 пункту 7 DCD, положення цієї Директиви мають переважну силу над іншими нормативно-правовими актами Європейського Союзу, що регулюють певну галузь або предмет.

Протипослуга Якщо продавець вимагає розкриття персональних данихЩодо поняття «персональні дані» див. статтю 4 пункту 1 Загального регламенту про захист даних (Регламент (ЄУ) № 2016/679)., це вважається зустрічною послугою, і застосовується DCD (стаття 3(1)). Однак, згідно з пунктом 24 преамбули Директиви, надані персональні дані не вважаються товарами; натомість Директива має на меті забезпечити, щоб споживачі мали право на договірні засоби правового захисту у зв’язку з такими бізнес-моделями. Таким чином, нібито безкоштовні пропозиції перетворюються на «оплачуваний» обмін послугами, і, якщо не домовлено інше, підприємець повинен негайно надати послугу споживачеві (стаття 5 DIRL). Аналогічно, у випадках таких безкоштовних пропозицій, які вимагають надання персональних даних споживача як зустрічної послуги, застосовується повне право на гарантію. При цьому підприємець також зобов’язаний дотримуватися Загального регламенту про захист даних.Пункт 69 преамбули DCD.

Істотний виняток існує лише тоді, коли персональні дані мають бути надані продавцю виключно для того, щоб продавець міг виконати свої власні юридичні зобов'язання (наприклад: реєстрація споживача з метою безпеки та ідентифікації через обов'язкові закони, що застосовуються до продавця).Пункт 25 преамбули DCD.

Цифрові активи або віртуальні валюти також можуть слугувати компенсацією, за умови, що вони визнаються національним законодавством.Пункт 23 преамбули DCD.

Розміщення реклами підприємцем або третіми особами у зв’язку з наданням «безкоштовного» цифрового контенту чи послуг та її терпиме ставлення з боку споживача (наразі) ще не охоплюються DCD як форма винагороди. Європейська комісія ще розгляне, чи є необхідним внесення змін або доповнень у цьому відношенні (стаття 25 DCD).

Завантаження / Вивантаження Цифровий контент або послуги вважаються доставленими (отриманими), коли вони надійшли до сфери контролю споживача.Див. також пункт 41 преамбули до Директиви. Якщо для використання споживачем цифрового контенту або послуг відповідно до договору потрібні подальші дії продавця, послуга ще не була повністю отримана, і продавець залишається відповідальним за виконання договору.

Однак, для пропозицій завантаження достатньо, щоб продавець надав доступ до завантаження відповідно до договору (статті 5(2) та 7 DCD). Ця передача, завантаження міститься в ньому або пов’язаного цифрового контенту чи цифрових послуг також може надаватися третіми сторонами.Пункт 21 преамбули DCD.

Лише в DCD, на відміну від SGD, передбачено, що у разі затримки виконання послуг споживач повинен вимагати від підприємця виконання його договірних зобов’язань (проте встановлення строку не є обов’язковим, можливі винятки). Лише після цього, після вимоги про виконання зобов'язання та подальшого порушення підприємцем умов договору, споживач може розірвати договір відповідно до статті 13, абзац 1 DCD. Наслідки невиконання зобов'язання (наприклад, збитки через затримку, інше відшкодування збитків тощо) регулюються відповідним національним законодавством.Див. також пункт 61 преамбули до Директиви.

Тягар доведення дотримання умов договору лежить на підряднику.Статті 11–14 та пункт 59 преамбули Директиви. За порушення умов договору підрядник, як правило, несе відповідальність протягом не менше двох років з дати надання послуги (стаття 11(2) DCD).

Дотримання договірних вимог щодо послуг DCD стосується суб'єктивних та об'єктивних вимог до договірного виконання узгоджених послуг за договором купівлі-продажу, які, як правило, повинні бути виконані на момент надання послугиСтаття 11, пункти 2 та 3 DCD. для належного виконання юридичної угоди у значенні цих рекомендацій.Див. статті 7 та 8 DCD та статті 6 і 7 SGD.

Зниження об’єктивних вимог можливе лише за певних, вузько тлумачених умов, наприклад, якщо покупець прямо та окремо погодився на таке зниження об’єктивних вимог до виконання.Див. статтю 8, пункт 5 DCD або статтю 7, пункт 5 SGD Істотним нововведенням DCD є запровадження обов’язку оновлення (обов’язку щодо оновлення), оскільки це є частиною об’єктивної відповідності договору.Див. ст. 8 ч. 2 DCD.

Гарантія Гарантія, як правило, регулюється національним законодавством. Однак, DCD передбачає, що, залежно від технічних характеристик цифрового контенту або цифрових послуг, продавець може вирішити, як відновити цифровий контент або цифрові послуги у відповідність до договору, наприклад, надавши споживачеві оновлені версії або нову копію цифрового контенту чи цифрових послуг.Пункт 63 преамбули DCD. Натомість споживачі мають право на безкоштовне приведення цифрового контенту або цифрових послуг у стан, передбачений договором, на пропорційне зниження ціни або на розірвання договору протягом розумного строку; у разі договорів, що передбачають оплату, дефект повинен бути істотним.Пункти 62, 65–67 преамбули Директиви.