Іслам у Палестині — сукупність історії поширення, розвитку, релігійних практик і суспільно-культурної ролі ісламу в цьому регіоні від VII століття до сучасності.
Основною релігією в Палестині, релігією більшості палестинського населення, є сунітський іслам. Мусульмани складають 85 % населення Західного берега, включаючи ізраїльських поселенців,West Bank. CIA Factbook та 99 % населення сектору Газа.Gaza Strip. CIA Factbook
Протягом VII століття арабські праведні халіфи завоювали Левант, а наступними арабомовними мусульманськими династіями стали Омейяди, Аббасиди та Фатиміди, що ознаменувало початок арабізації та ісламізації регіону. Цей процес включав як переселення кочових племен, так і індивідуальні навернення. Збереглися записи про масове навернення самарян у період Аббасидів через економічний тиск, політичну нестабільність та релігійні переслідування. Осіле життя сприяло швидшій ісламізації порівняно з повільнішими темпами індивідуальних навернень серед місцевого населення.Gaza Strip. CIA Factbook Також значну роль відіграли суфійська діяльність, зміни в соціальних структурах та ослаблення місцевої християнської влади під ісламським правлінням.
Деякі вчені припускають, що на момент прибуття хрестоносців Палестина вже була переважно мусульманською,Ira M. Lapidus, A History of Islamic Societies, (1988) Cambridge University Press 3rd.ed.2014 p.156Mark A. Tessler, A History of the Israeli-Palestinian Conflict, Indiana University Press, 1994, , M1 Google Print, p. 70. тоді як інші стверджують, що свою більшість християнство втратило лише після хрестових походів, а процес масової ісламізації відбувся набагато пізніше, можливо, в період мамлюків.Ira M. Lapidus, Islamic Societies to the Nineteenth Century: A Global History, Cambridge University Press, 2012, p. 201.
Історія
Рання ісламізація
Іслам вперше поширився на територію Палестини під час ранніх мусульманських завоювань VII століття, коли Праведний халіфат під керівництвом Умара ібн аль-Хаттаба завоював у Візантійської імперії регіон Шаам.A Concise History of Islam and the Arabs MidEastWeb.org
Мусульманська армія завоювала Єрусалим, який утримували візантійські війська у листопаді 636 року. Облога тривала чотири місяці. Зрештою, православний патріарх Єрусалиму Софроній погодився особисто здати Єрусалим халіфу Умару. Халіф Умар, який тоді перебував у Медині, погодився на ці умови та вирушив до Єрусалиму, щоб навесні 637 року підписати капітуляцію. Софроній також уклав пакт з халіфом Умаром, відомий як Умарійський пакт або Пакт Омара, що дозволяв християнам релігійну свободу в обмін на джизію (), податок, який сплачували завойовані немусульмани, яких називали «зіммі». Під мусульманським правлінням християнське та єврейське населення Єрусалима в цей період користувалося звичайною толерантністю, яку надавали немусульманським монотеїстам.
Прийнявши капітуляцію, халіф Умар разом із Софронієм увійшов до Єрусалиму «і чемно поспілкувався з патріархом про його релігійні старожитності». Коли настав час його молитви, Умар був в Анастасісі, але відмовився молитися там, щоб у майбутньому мусульмани не використали це як привід для порушення договору та конфіскації церкви. Мечеть Омара, навпроти дверей Анастасіса, з високим мінаретом, відома як місце, куди він усамітнювався для молитви.
Єрусалим — третє найсвятіше місто ісламу після Мекки та Медини в Саудівській Аравії.From the article on Islam in Palestine and Israel in Oxford Islamic Studies Online Хоча Коран не уточнює, звідки саме Магомет вознісся на небо, мусульмани вважають, що це місце знаходиться на Аль-Акса (Храмовій горі) в Єрусалимі. За переказами, протягом однієї ночі близько 621 року нашої ери ісламський пророк Магомет був перевезений своїм міфологічним конем «аль-Бурак» з Мекки на Храмову гору в Єрусалимі. За переказами, звідти він вознісся на небо, де розмовляв з Аллахом. Це широко прийняте ісламське вірування є джерелом релігійного та духовного значення Купола Скелі та сусідньої мечеті Аль-Акса.
За словами історика Джеймса Паркса, протягом І століття після мусульманського завоювання (640—740 рр.) халіф і намісники Сирії та Святої Землі повністю правили християнськими та єврейськими підданими. Він також стверджує, що, окрім бедуїнів у найдавніші часи, єдиними арабами на захід від Йордану були військові гарнізони.James Parkes, Whose Land? A History of the Peoples of Palestine (Penguin books, 1970), p. 66
Єпископ Аркульф, чия розповідь про паломництво до Святої Землі у VII столітті — De Locis Sanctis («Про святі місця»), записана ченцем Адамнаном, описувала цілком задовільні умови життя християн у Палестині в перший період мусульманського панування. Дамаські халіфи (династія Омеядів, 661—750) були толерантними правителями, які загалом підтримували добрі відносини зі своїми християнськими підданими. Багато християн (наприклад, Св. Іван Дамаскин) обіймали важливі посади при їхньому дворі. Аббасидські халіфи в Багдаді (753—1242), допоки вони правили Сирією, також виявляли терпимість до християн. Зокрема, Гарун ар-Рашид (786—809) надіслав ключі від Гробу Господнього Карлу Великому, який збудував поблизу святині притулок (госпіс) для латинських паломників.
Ісламізація за часів Аббасидів та Фатимідів
Деякі вчені вважають, що іслам став релігією більшості в Палестині в IX столітті, з акультурацією місцевого населення до арабської ідентичності, а арабська мова стала лінгва франка. На Близькому Сході та в Північній Африці загалом, і в Палестині зокрема, корінні народи в різних регіонах, які до того часу розмовляли переважно арамейською, коптською та берберською мовами, почали приймати арабську мову через її значення як літургійної мови Корану. Цей зсув відбувся з тривалим періодом двомовності, який тривав до ХІІ століття в Палестині та аж до XVII століття у Єгипті.
Династії-суперники та революції призвели до остаточного розколу мусульманського світу. Протягом IX століття Палестина була завойована династією Фатімідів з центром у Єгипті. У цей час регіон Палестини знову став центром жорстоких суперечок, що супроводжувалися війнами, оскільки вороги династії Фатімідів намагалися завоювати регіон. У той час Візантійська імперія продовжувала спроби повернути території, які вона раніше втратила від мусульман, включаючи Єрусалим.
В епоху Фатімідів міста Єрусалим і Хеврон стали головними напрямками для суфійських мандрівників. Створення місцевих громад та установ, натхненних суфійськими віруваннями, між 1000 і 1250 роками було невід'ємною частиною навернення до ісламу.
Шостий фатімідський халіф, халіф Аль-Хакім (996—1021), якого друзи вважали «Богом, явленим», у 1009 році зруйнував Храм Гробу Господнього. Ця потужна провокація започаткувала майже 90-річну підготовку до Першого хрестового походу.
Чисельність самаритянської громади зменшувалася протягом різних періодів мусульманського правління в регіоні. Самаряни не могли покладатися на іноземну допомогу так сильно, як християни, а також на велику кількість іммігрантів з діаспори, як євреї. Колись квітуча громада з часом занепадала, або через еміграцію, або через навернення до ісламу серед тих, хто лишився. За словами Мілки Леві-Рубін, багато самарян навернулися до ісламу за часів правління Аббасидів і Тулунідів.
Ранні хрестові походи У 1099 році за підтримки Римсько-католицької церкви хрестоносці розпочали Перший хрестовий похід з метою повернення контролю над Єрусалимом у Фатімідського халіфату та допомоги Візантійській імперії у боротьбі з турками-сельджуками. Під час кампанії хрестоносці розпочали штурм міста Єрусалим, захопили його в липні 1099 року, вчинили різанину багатьох мусульманських та єврейських жителів міста та заснували перше християнське Єрусалимське королівство. Хрестоносці перетворили Баню Скелі на «Святилище Господнє» (Templum Domini), а мечеть Аль-Аксу — на «Зал Соломона» (Templum Solomonis). Реакцією місцевого мусульманського населення на події була спроба знайти компроміс з хрестоносцями, тоді як більший мусульманський світ зазвичай байдуже ставився до цих подій.Esposito, John L., ed. The Islamic World: Past and Present The Islamic World:Past and Present 3-Volume Set: Past and Present 3-Volume Set.] Google Books. 2 February 2013.Karsh, Efraim. Islamic Imperialism: A History. New Haven: Yale University Press, 2006. p. 73Wasserstein, Bernard. The Politics of Holiness in Jerusalem. 21 September 2001. 2 February 2013.Siddique, Tahsin. «Locating Jerusalem in Theology and Practice During the Crusades.» University of California, Santa Cruz History. 21 March 2009. 2 February 2013.
Правління Аюбідів та пізні хрестові походи
У 1187 році султан Аюбідів Салах ад-Дін захопив регіон після перемоги над державами хрестоносців у битві при Хаттіні. В результаті битви ісламські сили знову стали домінуючою силою в регіоні, відвоювавши Єрусалим та кілька інших міст, що утримувалися хрестоносцями.«Battle of Ḥaṭṭīn.» Encyclopædia Britannica. 4 February 2013. У 1189 році в мечеті Аль-Ханка ас-Салахія в Єрусалимі, яка була палацом латинського патріарха до відвоювання міста, було засновано першу ложу для суфійських аскетів.
Поразка християн призвела до Третього хрестового походу, метою якого було повернути втрачені території у Святій Землі. Річард I Англійський розпочав облогу міста Акра, після чого завоював місто та вбив 3000 мусульман. Після другої перемоги, здобутої у битві при Арсуфі, хрестоносці прибули до Єрусалиму, але відступили, не намагаючись захопити місто. Після чергового військового зіткнення в Яффі, яке не було виграно жодною зі сторін, Саладін та Річард Левове Серце у червні 1192 року підписали Яффську угоду. За умовами угоди, Єрусалим мав залишатися під контролем мусульман, але місто мало бути відкритим для християнських паломників. Договір обмежив Латинське королівство до смуги вздовж узбережжя від Тиру до Яффи.
Панування мамлюків У 1250 році єгипетська династія Аюбідів була повалена полками рабів («мамелюків»), і народилася нова династія — мамлюки. 3 вересня 1260 року в битві при Айн-Джалуті, що відбулася в Їзреельській долині, мусульманські єгипетські мамелюки під командуванням Бейбарса перемогли монголів і зупинили їхній наступ. Його наступник Халіль аль-Ашраф завершив перемогу, вибивши останніх хрестоносців з Палестини.
У 1291 році війська мамлюцького султана Єгипту Халіля аль-Ашрафа взяли у тривалу облогу місто Акру, яке було останнім християнським володінням у Святій Землі. 18 травня 1291 року мамелюки захопили місто, вбивши більшість місцевих християнських жителів, тим самим поклавши край другому Єрусалимському королівству хрестоносців.Fromherz, Allan James. Ibn Khaldun: Life and Times. Google Books. 4 February 2013.
Мамелюки правили Палестиною протягом наступних двох століть (1291—1516). Мусульманське населення стало більшістю, і було побудовано багато мусульманських святинь, таких як Макам ан-Набі Ямін, Макам ан-Набі Муса, Макам ан-Набі Рубін та багато інших святинь, які мусульмани описували як місця поховання пророків, сахабів і навіть тих, кого вони вважали святими мусульманськими мучениками часів хрестоносців та дохрестоносців. Деякі історики кажуть, що святині були побудовані, щоб створити зручні стратегічні позиції для мусульман (наприклад, Набі-Муса була побудована на дорозі з Єрусалиму до Єрихону).
Мамелюки, що правили з Дамаска, принесли певний добробут цьому регіону, зокрема Єрусалиму, завдяки масштабній програмі, що включала будівництво шкіл, хоспісів для паломників, будівництво ісламських коледжів та реконструкцію мечетей. Розлогі праці Муджір ад-Діна про Єрусалим XV століття документують консолідацію та розширення ісламських пам'яток в епоху мамлюків.