Гнатюк Назар Васильович (12.11.1899, с. Шабельний Дашів Липовецької волості Київської губернії, сучасне с. Шабельня Іллінецького район Вінницької області — дата смерті невідома після 1941 року ) - український педагог та учитель, урядовець УНР, громадський діяч, просвітянин, вільний козак, журналіст, редактор, видавець, перекладач, повстанець, співзасновник таємної української організації “Братство самостійників”.

Біографія Назар Гнатюк закінчив Шабельнянську початкову школу та Дашівську вищепочаткову школу. Склав іспит на “звання народнього вчителя” і вчителював у с. Бачкурині Липовецького повіту (суч.Монастирищенського район Черкаської області). Надалі він служив у комітеті Південно-західного фронту всеросійської спілки міст (1917), паралельно навчався на вечірніх матуральних курсах при гімназії священника Стельмашенка в Києві.

Потім Назар Гнатюк став співзасновник нелегальної української організації “Братство самостійників” і його видавничого відділу “Вернигора”. “З менту вибуху революції на Загальних Зборах “Братство самостійників” було ухвалено, щоб всі його члени негайно взялися до активної національної праці кожен по своїх здібностях і по своїй уподобі.

Як потім зазначав Назар Гнатюк: "Покоряючись цій постанові, негайно покинув працю у “Спілці Міст” і виїхав у свій Липовецький повіт, де став працювати у Липовецькому Земстві, як Голова Організаційного Бюро цего Земства”. Перебуваючи на посаді, організував разом з інструктором Української Центральної Ради Василем Химериком всі селянські і один робітничий з’їзд, вибори членів УЦР від Липовецького повіту, вибори гласних до повітового і волосних земств, перевибори повітової влади, створив десятки осередків селянських спілок, “Просвіту” в містах Дашеві й Липовці, організував Липовецький полк Вільного Козацтва.

З приходом Павла Скоропадського до влади і до початку антигетьманського повстання — Назар Гнатюк був перекладач “із московської і польської мов” в Українському телеграфному агентстві. Водночас він навчався в 4-му класі на матуральних курсах при Українському університеті. У своїх листах до керівництва УГА Назар Гнатюк згадував: “В перші ж дні повстання (листопад 1918. — Ред.) я покинув Київ і пішов в напрямі на Козятин, але вже в Мотовилівці здибав Січових Стрільців, з якими був у першому боєві з гетьманцями під Мотовилівкою. Ще того ж дня увечері полковник Коновалець одправив мене і іще двох Липівчан до Козятина, наказуючи підняти повстання на Липовеччині, що нами й було виконано. Я був тоді призначений пом. повітового коменданта”. Надалі Назар Гнатюк був призначений завідувачем Липовецької філії Інформаційного бюро при Директорії УНР. Тричі на тиждень видавав власну газету “Вільне слово”. Міністр Преси Директорії УНР Осип Назарук був знайшов її зразковою як провінціальний орган державної пропаганди, і з №5 вона стала виходити на кошти Міністерства Преси. Одначе скоро наспіли більшовики вихід газети був припинений. Паралельно Назар Гнатюк організовував селянські спілки, повіт, селянські з’їзди, на одному з яким був обраний членом-секретарем повіт, комітету “Селоспілки”. Став членом ради повіт, товариства “Просвіта” та засновником і головою ради “Українського національного осередку у м. Липівці”.

З приходом російських більшовиків Назар Гнатюк приєднався до українських повстанців, ставши ад’ютантом отамана Ананія Волинця. У Гайсині редагував перших три числа газети “Повстанець”.

Після повернення української влади Назар Гнатюк працював у Центральному українському повстанському комітеті під керівництвом Олександра Щадиліва, їздив до Києва як зв’язковий. Навчався на матуральних курсах при Київському юридичному інституті (з 18.10.1919). Вступив до Спільної юнацької школи у Кам’янці, брав участь у боях з денікінцями під Проскуровом, Богданівцями (суч. Деражнянського району Хмельницької області) та околицях. Дійшов аж до Любара, де після повстання отамана Волоха, Назар Гнатюк був "відірваний від Школи, пішов додому. В час нового приходу большовиків жив у себе дома, до громадської праці не втручався, тому що мусів жити напівлегально”.

З приходом українського і польського військ — Назар Гнатюк став членом повітової, земельної управи. Після відступу української армії виїхав до Польщі — спершу до Львова, де був обраний головою першого бюро для біженців (1921), а тоді до Рівного — в статусі “як цівільний біженець”. На Волині працював приватним учителем, готуючи дітей до нижчої початкової школи, а також інструктором пропаганди Міністерства преси УНР на Волині та постійним кореспондентом “Української трибуни”, польського видання “Robotnika” ідея “московських” газет.

Опісля Назар Гнатюк жив у Львові і працював кореспондентом для берлінського “Українського слова” та денним сторожем. Кілька разів звертався до “Хвальної Української Господарської Академії в Чехословацькій Республиці” з проханням прийняти його на матуральні курси без належних документів. Востаннє, перебуваючи в Подебрадах, у листі від 6 серпня 1922 р. писав: “...Я цілий час працював як тільки міг і де міг, щоб виконати свій громадський обов’язок. Виконуючи той обов’язок, я мусів покинути в 1917 році матуральні курси при гімн. Стельмашенка, потім за гетьманщини матуральні курси при Укр. Університеті і, нарешті, в 1919 р. матуральні курси при Київ. Юрид. Інституті (за денікінців). Кожен раз я мусів кидати учитися, щоб братись за іншу працю — громадську. На Україні я мав матеріальну спромогу у всяку пору учитись, але не робив цего із-за того, що думалось, що це буде не пізно ніколи, а громадська праця не чикає. Я, опинившись тепер на еміграції і маючи уже 25 роки віку, мушу нарешті подумати й про те, що до сих пор занедбав. Рахуючи, що середньої освіти я не зміг здобути тільки тому, що цему перешкодила мені моя громадська праця, я ласкаво прошу Хвальону У.Г.А. прийняти на увагу подані мною факти і дати мені хоч тепер можливість надолужити страчене. З огляду ж на то, що я, крім “Билету Общеобразовательньїх Курсов при К.Ю.И.” й свого Учительського посвідчення, інших документів, що свідчили б про мою освіту, доставити Академії не можу, а прошу, в разі коли б цих документів не було доста, призначити мені провірочні іспити, після яких рішити питання про моє прийняття”. 10 серпня 1922 року Назар Гнатюк дістав відмову у вступі до Української Господарської Академії через брак документів.

Подальша доля невідома.

Власні праці та допомога іншим

У 1920-х pp. допомагав фінансово поетові Олександрові Олесю, який жив у матеріальній скруті. Записав спогади дружини поета Віри Антонівни про їхній нелегкий побут під час навчання в Харківському землеробному училищі в селищі Деркачі (1893 — 1900). У статті “Герой з-під Кругів” писав про проблему проводу, який замість того, щоб вести, “втікав”. Відтак “й найбільша посвята, найвищий патріотизм”, зокрема крутянців, були зведені нанівець. Пожертвував кошти на видання книжки Симона Наріжного “Українська еміграція” (Прага, 1942).

Див. також

Українська революція Український визвольний рух УНР

Джерела

Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР”. – Т. 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет” (2016, 2-ге видання). – С. 147-150 Гнатюк Н. Герой з-під Кругів. — Л.Н.В. - Львів, 1928. - Кн. IX. - С. 17 - 19. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. -- Прага, 1942. — Студії Музею Визвольної боротьби України. — Т. 1. — С. 5, 241. ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 901. — Арк. 8 — 9 зв., 11 - 11 зв., 13