У ранній новий період, приблизно з 1400 по 1775 рік, близько 100 000 людей було притягнуто до відповідальності за практикування магії в Європі та Британській Америці. Від 40 000 до 60 000 осіб були страчені, майже всі в Європі. Скарре та Каллоу (2001) назвали оцінку кількості вбитих у 40 000. Левак (2006) дійшов оцінки в 45 000. Levack, Brian (2006). The Witch Hunt in Early Modern Europe Third Edition. Longman. Page 23. Хаттон (2010) оцінив їхню кількість у межах від 40 000 до 50 000, Вольфганг Берінгер та Ліндал Ропер незалежно один від одного підрахували число від 50 000 до 60 000..(; ) У попередньому неопублікованому есе Хаттон підрахував місцеві оцінки, а в районах, де оцінки були недоступні, спробував екстраполювати з сусідніх регіонів зі схожими демографічними показниками та ставленням до полювання на відьом. . Полювання на відьом було особливо жорстоким у деяких частинах Священної Римської імперії. Переслідування за чаклунство досягло апогею з 1560 по 1630 рікThurston 2001. p. 01. , під час Контрреформації та європейських релігійних війн. У нижчих класах суспільства звинувачення у чаклунстві зазвичай висували сусіди, проте часто й члени родин висували офіційні звинувачення у чаклунстві. Магічних цілителів або «» іноді переслідували за чаклунство, але, схоже, вони становили меншість обвинувачених. Приблизно 80% засуджених становили жінки, більшість із них були старше 40 років"Жінки в менопаузі та постменопаузі були непропорційно представлені серед жертв відьомського погрому, і їх надмірна представленість стає ще більш вражаючою, якщо згадати, якою рідкістю жінки старше п'ятдесяти років мали бути серед населення в цілому." Lyndal Roper Witch Craze (2004)p. 160Здебільшого у Священній Римській імперії, на Британських островах та у Франції, а також певною мірою в європейських колоніях Північної Америки; значною мірою виключаючи Піренейський півострів та Італію; "Інквізиція Іспанія та Португалія, одержимі єрессю, ігнорували полювання на відьом. В Італії суди над відьмами були порівняно рідкісними та не передбачали тортур і страт". Anne L. Barstow, Witchcraze: a New History of the European Witch Hunts, HarperCollins, 1995.. У деяких регіонах засуджених у відьомстві спалювали на вогнищі, що є традиційним покаранням за релігійну єресь.
Середньовічний фон
Християнське вчення Протягом Середньовіччя основна християнська доктрина заперечувала існування відьом та чаклунства, засуджуючи це як язичницькі забобони"Очевидно, що протягом каролінгського періоду спостерігалося посилення скептичних голосів, навіть якщо врахувати збільшення кількості збережених джерел". Behringer, "Witches and Witch-hunts: a Global History", p. 31 (2004). Wiley-Blackwell.. Стверджують, що праці домініканського теолога Томи Аквінського у XIII ст. допомогли закласти основу для зміни християнської доктрини, і деякі християнські богослови зрештою почали визнавати можливість співпраці з дияволом (дияволами), в результаті чого людина отримувала певні реальні надприродні сили"Християнська теологія зазнала суттєвої зміни у поглядах лише протягом XIII ст. У своїй праці «Сума проти язичників» Тома Аквінський (1255–1274) не лише підтвердив семіотичну теорію Августина, згідно з якою заклинання, амулети чи магічні ритуали вказували на таємний пакт з демонами, але й створив враження, що чаклуни, за підтримки диявола, могли фізично вчиняти свої злочини". Behringer, "Witches and Witch-hunts: a Global History", pp. 35–36 (2004). Wiley-Blackwell.. Християни загалом не вірили, що магія в цілому є демонічною, оскільки духовенство практикувало такі ремесла, як некромантія, практика спілкування з мертвими. Однак чаклунство все ще вважалося за своєю суттю демонічним, тому негативна реакція на відьом була неминучою через колективний негативний образ.
Інквізиція на півдні Франції
У 1233 році папська булла Григорія IX заснувала нову структуру інквізиції в Тулузі, Франція, яку мали очолити домініканці. Вона мала мету переслідувати християнські групи, які вважалися єретичними, зокрема катарів та вальденсівCharles Molinier, L'Inquisition dans le Midi de la France au XIIIe et au XIVe siècle, étude sur les sources de son Histoire (1880), p. ii. . Домініканці зрештою перетворилися на найревніших прокурорів осіб, звинувачених у чаклунстві, у роки, що передували Реформації.
Зазвичай записи вели французькі інквізитори, але більшість цих записів не збереглася, і один історик, який працював у 1880 році, Шарль Моліньє, називає збережені записи лише мізерними уламкамиMolinier (1880), p. 6 . Моліньє зазначає, що самі інквізитори описують свої спроби ретельно зберігати свої записи, особливо коли вони переїжджали з міста в місто. Інквізиторів ненавиділи всі, і їх чатували в дорозі, але їхні записи частіше ставали мішенню, ніж самі інквізитори [plus désireux encore de ravir les papiers que porte le juge que de le faire périr lui-même] (краще взяти папери, які несе суддя, ніж допустити, щоб сам суддя загинув). Записи часто ставали мішенню для обвинувачених або їхніх друзів, родини, які бажали таким чином саботувати провадження або, якщо це неможливо, зберегти свою репутацію та репутацію своїх нащадківMolinier (1880), p. xvi–xviii.. Це тим більше стосується тих, кого звинувачували у чаклунстві. Складність у розумінні масштабніших судових процесів над чаклунством, які мали відбутися в наступні століття, полягає в тому, скільки можна екстраполювати з того, що залишилося.
XIV століття У XIV ст. не існувало концепції демонічного чаклунства; лише пізніше єдина концепція об'єднала ідеї шкідливої магії, пакту з дияволом та зборів відьом для сатанинського поклоніння в одну категорію злочинівDarren Oldridge (ed), The Witchcraft Reader, 22 . Суди над відьмами були рідкістю порівняно з пізнішими століттями, і значна їх частина проводилася у Франції. До 1330 року судові процеси пов'язували з видатними діячами церкви чи політики, як з жертвами або як звинуваченими-підозрюваними, і більше половини відбувалися у Франції, де це був звичайний спосіб пояснення королівських смертей по прямій лінії Капетингів. Папство Івана XXII було ще одним приводом для звинувачень у чаклунстві. Значна кількість судових процесів також відбулася в Англії та Німеччині. Звинувачення загалом були м'якими. Диявольство, яке включає нічні оргії та традиційно пов'язується зі звинуваченнями в єресі, було дуже рідкісним звинуваченням у судах над відьмами. Після 1334 року політичний вимір звинувачень у чаклунстві зник, тоді як самі звинувачення залишалися м'якими. Переважна більшість судових процесів до 1375 року відбувалася у Франції та Німеччині. Кількість судових процесів над відьмами зросла після 1375 року, коли було скасовано багато інквізиційних процедур, прийнятих муніципальними судами, та покарань за неправдиві звинувачення. Центрами переслідування відьом були Франція, Німеччина, Швейцарія та Італія. В Італії відбувся новий етап, коли звинувачення у диявольстві поступово ставали все більш поширеними та важливішими в судових переслідуваннях, хоча вони все ще були менш поширеними, ніж судові процеси за чаклунствоRichard Kieckhefer, Witch trials in mediaeval Europe, in Darren Oldridge (ed), The Witchcraft Reader, 25-35 . У записах про судові процеси над відьмами цього століття також бракувало розгорнутих описів зустрічей відьомJeffrey Burton Russell, Witchcraft in the Middle Ages, 186 .
У 1329 році, коли папство перебувало в Авіньйоні, інквізитор Каркассона засудив кармелітського ченця на ім'я Петро Рекорді до довічного ув'язнення. Вирок стосується ... multas et diversas daemonum conjurationes et invocations ... і часто використовує той самий латинський синонім слова для позначення чаклунства, sortilegia, яке можна знайти на титульній сторінці праці Ніколя Ремі 1595 року, де стверджується, що 900 осіб було страчено за sortilegii crimenHC Lea, A History of the Inquisition, Vol. III (1922), p. 455, 657. Містить повний текст 1329 року, передрукований латинню. Франкомовний письменник і сучасник Н. Ремі, Lambert Daneau, вважає, що «sortilegus» було скорочено до французького «sorcier» De Veneficis Quos Olim Sortilegos (1575), p. 14, а чаклуни – це термін, який використовувався в назві іншого сучасника Jean Bodin у творі проти чаклунства, написаному французькою мовою в 1580 році. Bodin, De la Demonomanie des Sorciers (1598 edition). Його звинуватили у використанні любовної магії для спокушання жінок, у викликанні Сатани та принесенні йому в жертву метелика.
Ламот-Лангон У ранніх роботах про чаклунство часто згадувалося, що велика кількість стереотипних судових процесів над відьмами відбувалася на півдні Франції на початку XIV ст. Це відображено у працях Етьєна-Леона де Ламот-Лангона, який опублікував «Історію інквізиції у Франції» у 1829 році. Він описав раптовий спалах масових судових процесів над відьмами, що закінчилися сотнями страт, а обвинувачених зображували як стереотипних демонічних відьом. Він нібито багато цитував у перекладі записи інквізиції. Його книга стала популярною. Джозеф Гансен цитував великі уривки з книги, хоча джерела Ламот-Лангона не вдалося знайти наприкінці XIX ст. Завдяки цитуванню іншими авторами, робота Ламот-Лангона утвердила точку зору, що полювання на відьом раптово почалося в пізньому Середньовіччі, мався на увазі зв'язок з катаризмом. Академіки продовжували покладатися на Ламот-Лангона як джерело, доки Норман Кон та Річард Кікхефер незалежно один від одного не показали у 1970-х роках, що записи в «Історії інквізиції» були дуже сумнівними та, можливо, підробками. Кікхефер зазначає, що публікація 1855 року зведеного опису з інквізиторських записів з Каркассона взагалі не збігалася з роботою Ламот-Лангона. Крім того, мова та стереотипи в записах були анахронічними. Ламот-Лангон також мав досвід підробки кількох генеалогій про своє походження. На той час, коли історики відкинули його роботу, вона вже міцно сформувала популярний образ чаклунстваChrista Tuczay, The Nineteenth Century: Medievalism and Witchcraft, in Jonathan Barry, Owen Davies, Palgrave Advances in Witchcraft Historiography, 55-56 Richard Kieckhefer, Witch trials in mediaeval Europe, in Darren Oldridge (ed), The Witchcraft Reader, 29 .
Судові процеси XV ст. та розвиток нового неортодоксального погляду Суди над відьмами були ще рідкістю у XV ст., коли почала з'являтися концепція диявольського чаклунства. Вивчення чотирьох хронік, що стосуються подій у Вале, Бернських Альпах та сусідньому регіоні Дофіне, підтвердило наукове припущення, що деякі ідеї щодо чаклунства поширилися в регіоні навколо західної Швейцарії протягом 1430-х років, при цьому переосмислювалася практика чаклунства як союз між людиною та дияволом, який підірвав би та загрожував християнським основам суспільства. Справа Перріссони Гаппіт, яку розглядали у Швейцарії в 1465 році, відзначається ретельністю збережених записів.