Іслам (; ) — друга за чисельністю релігією в Ізраїлі після юдаїзму. Іслам становив до 18,1 % від загальної чисельності населення країни. Більшу частину цієї цифри становлять арабські громадяни Ізраїлю,Israel. CIA Factbook які є найбільшою етнічною меншиною в країні, але є й помітне неарабське мусульманське населення, таке як черкеси. Понад 99 % мусульман Ізраїлю є сунітами, а решта — ахмаді. Незважаючи на те, що шиїти становлять другу за величиною ісламську спільноту, немає достовірних джерел, які б підтверджували присутність шиїтів в Ізраїлі чи на Західному березі річки Йордан, який ізраїльський уряд керує ним як територією Юдеї та Самарії. У всій підмандатній Палестині було лише сім шиїтських сіл, і всі вони розташовувалися вздовж сучасного кордону між Ізраїлем та Ліваном і були знелюднені під час арабо-ізраїльської війни 1948 року.

У 2015 році Ізраїльський інститут демократії провів опитування щодо релігійності ізраїльських мусульман: 47 % визначили себе як традиційних, 32 % визначили себе як релігійних, 17 % визначили себе як зовсім нерелігійних, а 3 % визначили себе як дуже релігійних. В останні роки середній вік шлюбу зріс, і мусульманки мають більше ступенів, ніж їхні колеги-чоловіки.

Передісторія

Османська імперія

За часів османського правління Палестина мала значну мусульманську більшість та низку релігійних меншин, переважно християн та євреїв. Багатьом із цих немусульманських громад було надано статус міллету (нації/релігії). Визнаним громадам міллету була надана значна автономія у вирішенні своїх внутрішніх справ, включаючи управління святими місцями, призначення духовенства та регулювання особистого статусу членів громади. Конфлікти щодо права власності на святі місця захищалися принципом статус-кво. Будь-яка громада, яка контролювала святе місце на момент османського завоювання, мала право підтримувати цей контроль. Іслам був релігією Османської держави, а султан був халіфом та повелителем віруючих. Мусульманська громада не мала жодного автономного становища, подібного до визнаних релігійних громад, і не було потреби в такому статусі для більшості мусульман-сунітів. Османи загалом дотримувалися ханафітської школи ісламського права (мазхабу), але інші школи також були прийняті. Мусульманські меншини, такі як алевіти, шиїти-імаміти, алавіти та друзи, не мали офіційного визнання та часом зазнавали переслідувань.

Британський мандат Як система міллету, так і принцип статус-кво продовжували підтримуватися британською мандатною владою (1922—1948). Усі громади, визнані османською владою, продовжували визнаватися британцями. Оскільки Британська імперія була англікансько-християнською, британське правління вплинуло на становище ісламу в Палестині. Іслам більше не був правлячою релігією країни, хоча все ще залишався релігією більшості. Мандатна влада формально не надала ісламу статусу громади міллету, але заснувала Вищу мусульманську раду, яка гарантувала ісламській релігії автономію, рівну автономії релігій міллету. Британці також запровадили посаду Великого муфтія Єрусалиму та призначили на цю посаду Аміна аль-Хусейні (1895—1974).

Історія

Під час Першої арабо-ізраїльської війни 1948 року понад 80 % арабського палестинського населення Ізраїлю втекли або були вигнані зі своїх міст і сіл, зокрема й значна частина економічної, політичної, культурної та релігійної еліти мусульманського суспільства. Лише один член Вищої мусульманської ради, Тахір ат-Табарі, залишився на підконтрольній Ізраїлю частині ПалестиниPeled (2001), p. 151Layish (2001), p. 135, а ізраїльський уряд заборонив відновлення національних інституцій на зразок Вищої мусульманської ради або посад, подібних до Великого муфтія, тим самим фактично скасувавши автономію мусульманської громади.Peled (2001), p. 148

1956 року Ізраїль визнав громаду друзів незалежною релігійною громадою, а потім знову в 1963 році офіційно як громаду міллет у значенні Палестинського наказу-в-Раді 1922 року (POC — Конституція підмандатної Палестини, частково збережена Державою Ізраїль).Layish (2001), p. 136 Аналогічно в Ізраїлі також були визнані відповідно в 1970 та 1971 роках як громади міллет Євангельська єпископальна церква та бахаїзм.Layish (2001), p. 137

Попри це, іслам не отримав аналогічного визнання з боку ізраїльської влади: хоча шаріатські суди були визнані та інтегровані в судову систему Ізраїлю, сама мусульманська громада так і не набула статусу громади «міллет» у розумінні Постанов Ради в Палестині (POC), а її правовий статус не був офіційно врегульований жодним іншим ізраїльським законодавчим актом.Layish (2001), p. 144

Натомість справи мусульманської громади значною мірою контролювалися безпосередньо ізраїльським урядом. Таким чином, в Ізраїлі продовжували діяти мусульманські шаріатські суди, і влада загалом не втручалася в їхню щоденну діяльність. У 1940-х і 1950-х роках каді призначав міністр у справах релігій.Peled (2009), p. 244 У 1961 році уряд нарешті ухвалив закон про каді, який створив Комітет з призначень з дев'яти членів, п'ять членів якого повинні були бути мусульманами за релігією.Peled (2009), p. 253

Відповідно до Закону про каді від 1961 року, каді призначалися Президентом Держави Ізраїль за рекомендацією міністра у справах релігій (згодом — міністра юстиції), при цьому кандидатів обирав Комітет з призначення каді, що складався з дев'яти членів, п'ятеро (пізніше шість) з яких мали бути мусульманами. На відміну від визнаних громад системи «міллет», мусульманська спільнота не мала права самостійно призначати цих членів: семеро з дев'яти представників комітету (і четверо з шести членів-мусульман) делегувалися урядом, Кнесетом або Колегією адвокатів Ізраїлю — органами, де домінувала єврейська більшість. Решту двоє мусульманських членів складали голова Шаріатського апеляційного суду та ще один чинний каді, обраний колегією каді Ізраїлю.

З 14 каді, призначених між 1948 і 1990 роками, одинадцять були співробітниками або синами співробітників Міністерства у справах релігій. Лише двоє мали повну юридичну освіту і лише двоє мали університетські ступені.Peled (2009), p. 253

У Звіті Державного департаменту США про міжнародну релігійну свободу за 2009 рік Ізраїль критикується за відмову ісламу (а також основним протестантським громадам) у статусі визнаної релігійної громади.

Демографічні показники

Етнічні групи та місця проживання Станом на 2022 рік мусульмани становлять 18,1 % населення Ізраїлю. Більшість мусульман в Ізраїлі — це араби-суніти, з меншиною ахмадитів. Бедуїни в Ізраїлі також є арабськими мусульманами, деякі бедуїнські клани служать в ізраїльській армії. Невелика черкеська громада складається з мусульман-сунітів, вигнаних з Північного Кавказу наприкінці ХІХ століття. Крім того, в Ізраїлі також проживає менша кількість курдських, ромських та турецьких мусульман.

В Ізраїлі Рахат мав найбільшу кількість мусульманських мешканців (71 300), тоді як Умм-ель-Фахм та Назарет мали близько 56 000 та 55 600 мешканців. В одинадцяти містах району Трикутника проживає приблизно 250 000 арабів-мусульман.Report: Netanyahu suggested to US that Arab Israeli towns be placed in Palestine, Times of Israel, 4 February 2020

У 2020 році приблизно 35,2 % арабського мусульманського населення проживало в Північному окрузі, 21,9 % в Єрусалимському окрузі, 17,1 % в Центральному окрузі, 13,7 % в Хайфському окрузі, 10,9 % в Південному окрузі та 1,2 % проживало в Тель-Авівському окрузі. Мусульманське населення Ізраїлю є молодим: близько 33,4 % мусульманського населення Ізраїлю складають люди віком до 14 років, тоді як відсоток людей віком 65 років і старше становить 4,3 %, а мусульманське населення Ізраїлю мало найвищий рівень народжуваності (3,16) порівняно з іншими релігійними громадами.

На кінець 2021 року мусульманське населення Ізраїлю оцінювалося в 18,1 % від усіх жителів країни, що становить 1,707 мільйона осіб. Темпи зростання кількості мусульман в Ізраїлі щорічно становили 2,1 % у 2021 році, а загальний коефіцієнт народжуваності (ЗКН) знизився з 3,16 народжень на жінку у 2019 році до 2,99 народжень на жінку до 2020 року. У 2021 році в Ізраїлі було 395 348 мусульманських учнів як у початковій, так і в середній школі. Майже третина, 28 %, мусульманських домогосподарств в Ізраїлі мають шість або більше осіб, що у них проживають.

Суніти Сунітський іслам є, безумовно, найбільшою ісламською групою в країні. Більшість ізраїльських мусульман поділяють ту саму релігійну школу, що й багато сунітів у Леванті (шафіїзм), хоча також присутня ханафітський мазгаб. У кількох частинах країни існує сильна громада суфіїв, і суфізм привернув увагу ізраїльтян-немусульман. Щорічний фестиваль суфіїв у пустелі Ашрам у Негеві присвячений суфійському мистецтву та традиціям.

Шиїт

Під час британського правління в Підмандатній Палестині на півночі Ізраїлю, поблизу кордону з Ліваном, існувало сім сіл, де більшість складали шиїти-дванадесетники. Вони були покинуті під час арабо-ізраїльської війни 1948 року, під час якої мешканці цих семи сіл втекли як біженці до сусіднього Лівану. Через це шиїти-дванадесятники є дуже незначною меншиною в Ізраїлі.

Ахмадія

Місто Хайфа в Ізраїлі є близькосхідною штаб-квартирою реформістського ісламського руху послідовників Ахмадії. Кабабір, змішаний район євреїв та арабів-ахмадитів, є єдиним у своєму роді в країні. У Кабабірі проживає близько 2200 ахмадистів.

Дискримінація За опитуванням 2015 року, 79 % арабів заявили про значний рівень дискримінації щодо мусульман в Ізраїлі. 38 % мусульман повідомляють, що зазнали принаймні одного інциденту дискримінації протягом 12 місяців, зокрема допиту з боку співробітників служби безпеки (17 %), заборони на подорожі (15 %), фізичних погроз або нападів (15 %), а також заподіяння майнової шкоди (13 %) через свою релігію.

В опитуванні також ставилися питання про позитивну взаємодію: трохи більше чверті (26 %) арабських мусульман заявили, що протягом останнього року єврей висловлював їм занепокоєння або співчуття через їхню релігійну ідентичність.

Єврейська громадська думка розділилася щодо того, чи може Ізраїль служити батьківщиною для євреїв, водночас забезпечуючи проживання арабської меншини країни. Майже половина (48 %) ізраїльських євреїв вважають, що арабів слід вигнати або переселити з Ізраїлю, включаючи приблизно кожного п'ятого дорослого єврея, який повністю погоджується з цією позицією.

Освіта

За з дослідженням, опублікованим Дослідницьким центром П'ю у 2016 році, 15 % мусульман в Ізраїлі мають вищу освіту, що менше, ніж кількість євреїв (33 %), але подібно до частки християн (18 %) та друзів (20 %) зі ступенем. Переважна більшість мусульман вважає, що дати своїм дітям гарну світську освіту дуже/дещо важливо (93 %). 53 % мусульман кажуть, що «наука та релігія конфліктують», що менше, ніж кількість євреїв, які погоджуються з цим твердженням (58 %). Щодо теми еволюції, 38 % мусульман вважають, що люди та інші живі істоти еволюціонували з часом. Більше мусульман в Ізраїлі вірять в еволюцію, ніж християн (37 %) та друзів (24 %), але менше, ніж євреїв (53 %).

За переписом населення Центрального бюро статистики Ізраїлю 2020 року, 60,3 % мусульман в Ізраїлі мали право на отримання атестата про середню освіту, що було менше, ніж кількість християн (83,6 %), євреїв (80,2 %) та друзів (79,9 %) з атестатом про середню освіту. За переписом населення Центрального бюро статистики Ізраїлю 2020 року, 10 % мусульман в Ізраїлі мають вищу освіту, що було менше, ніж кількість християн (70,9 %),, але подібно до частки друзів (15,3 %) зі ступенем.

Релігійність, переконання чи практики