«Криза двадцяти років: 1919–1939: вступ до вивчення міжнародних відносин» - це праця про міжнародні відносини, написана Е. Г. Карром. Книгу було написано в 1930-х роках незадовго до початку Другої світової війни в Європі, а вперше її було опубліковано у вересні 1939 року, після початку війни; друге видання книги опублікували в 1946. У оновленій версії Карр не «переписав кожен уривок, який певним чином змінювали подальшими подіями», а вирішив «змінити декілька речень» та вжити інших менших зусиль для просвітлення якості роботи.
У книзі Карр показує реалістичну теорію міжнародної політики і критикує те, що він посилається утопічним баченням ліберальних ідеалістів (яке він асоціює з Вудро Вільсоном). Реалізм Карра часто характеризують як класичний реалізм, Карр впевнений, що міжнародна політика визначається політикою сили . Він описує три типи влади : військову силу, економічну силу та силу над думкою. Він стверджує, що політичні дії базуються на координації моралі та сили.
Опис Цей текст вважають класикою в теорії міжнародних відносин і часто називають одною з перших сучасних реалістичних праць, що наслідує приклад Фукідіда, Макіавеллі та Гоббса . Аналіз Карра розпочинається з оптимізму, що став популярним після Першої світової війни, вкладеного в деклараціях Ліги Націй та різних міжнародних договорах, спрямованих на постійне запобігання військовим конфліктам. Він продовжує демонструвати, як раціональні, добре продумані ідеї миру та співпраці між державами були швидко повалені реаліями хаосу та нестабільності в міжнародній сфері. Коли оцінює військові, економічні, ідеологічні та юридичні аспекти та застосування влади, Карр жорстко критикує теоретиків- утопістів, які забувають враховувати вимоги виживання та конкуренції.
Однак Карр не вважає перспективу вдосконалення людства безнадійною справою. В кінці «Двадцятирічної кризи» він фактично виступає за роль моралі в міжнародній політиці та стверджує, що абсолютний реалізм рівносильний похмурій поразці, яку ми навряд чи можемо собі дозволити. Невід'ємною умовою його аналізу є просто те, що у веденні міжнародних справ відносний баланс сил має бути визнаний відправною точкою.
Він завершує свою дискусію думкою, що «елегантні надбудови», такі як Ліга Націй, «повинні почекати, поки буде досягнуто певного прогресу в закладенні фундаменту».
Короткий зміст У 1936 році Едвард Галлетт Карр пішов з Міністерства закордонних справ, щоб зайняти посаду завідувача кафедри Вудро Вільсона на кафедрі міжнародної політики в Університетському коледжі Уельсу в Аберіствіті . Він починав писати книгу «Двадцятирічна криза» під робочою назвою «Утопія та реальність» .
Книга розповідає про міжнародні відносини в цілому, але точніше вона присвячена міжвоєнному періоду, хоча автор спочатку хотів розвінчати претензії лібералізму, водночас запропонувавши вихід із глухого кута, яким стала міжвоєнна криза. Крім того, він також хотів висловити свою критику Вудро Вільсона, гаслом якого було право на національне самовизначення, а Карр вважав його однією з причин кризи в міжвоєнний період. Автор був сповнений рішучості знайти рішення або принаймні альтернативу тому, що відбувалося, тому, що він назвав «новим суспільством, заснованим на нових соціальних та економічних засадах».
Структура праці охопює п'ять частин та чотирнадцять розділів. Перша частина яких присвячена вивченню науки міжнародної політики, друга частина присвячена аналізу чинників та результатів глобальної кризи у міжвоєнний період, третя частина розглядає поняття політики, влади та моралі, а також взаємозв'язок між ними; четверта частина спеціалізується на праві як двигуні міжнародних змін, і, остання, п'ята, в якій Карр представляє свої висновки.
По-перше, Карр дає нам контекст, у якому стоїть міжнародна політика, її наука фактично робить свої перші кроки, оскільки не було загального бажання вивести управління міжнародними справами з рук експертів або навіть приділяти серйозну та систематичну увагу тому, що роблять професіонали. Однак війна 1914-18 років поклала край цій формі розглядання війни як проблеми, яка стосується лише військових експертів, тому наука міжнародної політики з'явилась як відповідь на дуже вдалий народний запит. Однак була проблема з методом. Спочатку вони збирали, класифікували, а потім аналізували факти та робили висновки; після цього вони думали, що можуть з'ясувати мету, для якої можна застосувати їхні факти та висновки, але людський розум працює навпаки. Автор закінчує тим, що каже, що кожне політичне судження допомагає нам модифікувати факти, а політична думка сама по собі є формою політичної дії. «Політична наука — це наука не лише про те, що є, але й про те, що має бути».
Далі Едвард знайомить нас з утопізмом, який буде присутній протягом усього тексту, де на утопічній стадії політичних наук дослідники мало уваги приділяють існуючим фактам чи аналізу причинно-наслідкових зв'язків, а присвячують свій час розробці далекоглядних проектів. Лише коли ці проекти руйнуються, і бажання чи мета виявляються нездатними самі по собі досягти бажаної мети, дослідники неохоче звертаються до допомоги аналізу та дослідження; лише тоді це буде розглядатися як наука. Перебіг подій після 1931 року чітко виявив слабкість чистого прагнення як основи науки міжнародної політики.
На початку своєї кар'єри Карр дотримувався ідей реалізму, вивчаючи російську історію, і став більш марксистськи орієнтованим, в результаті чого він демонструє необхідність реалізму для виправлення надмірності утопізму, а пізніше встановлює двобій між ними. Він скептично ставився до Ліги Націй, вважаючи, що будь-який суспільний лад передбачає значну міру стандартизації, а отже, абстракції, що неможливо через різноманітність країн, що беруть участь; це означає, що не може бути різних правил для кожного члена спільноти, а також критикував ліберальні принципи, оскільки його віра в лібералізм зазнала найбільшого удару від краху світової економіки після 1929 року.
Карр також обговорює, як політичне суспільство, національне чи міжнародне, не може існувати, якщо індивіди не підкоряються певним стандартам поведінки, але проблема полягає в тому, чому ми повинні продовжувати дотримуватися таких правил. Далі він говорить про принцип невтручання держави та його зв'язок з доктриною гармонії інтересів і моралі, що спричиняє складне явище, відоме як економічний націоналізм . Так само, як і попередня економічна доктрина була суперечливою, текст досліджує, як існує припущення, що кожна нація має однаковий інтерес до миру , і ті, хто порушував цей принцип, вважалися ірраціональними та аморальними.
Пізніше, в іншому розділі, він визначає владу як суттєвий компонент політики та найважливіший інструмент уряду. Далі він поділяє політичну владу на військову, економічну та владу над думкою, які не потрібно розглядати окремо, оскільки вони залишаються тісно пов'язаними одна з одною. Найвища важливість військового інструменту полягає в тому, що кінцевим співвідношенням сил у міжнародних відносинах є війна, крім того, зовнішня політика країни обмежується не лише її цілями, а й її військовою силою, стаючи самоціллю. У прагненні до влади будуть використовуватися військові та економічні артефакти, проте мистецтво переконання є важливим для політичного лідера разом з пропагандою для отримання влади.
Згодом Карр описує відмінності між національним правом та міжнародним правом, де в останньому бракує судової, виконавчої та законодавчої влади. Після цього він окреслює натуралістичний та реалістичний погляди на право та стверджує, що суть права полягає у сприянні стабільності та підтримці існуючих рамок суспільства. Автор незабаром після цього посилається на святість договорів, які були укладені для захисту прав, оскільки не всі країни дотримувалися обов'язкового характеру договірних зобов'язань, і тому створив пункт, який говорив, що зобов'язання за договором є обов'язковими в міжнародному праві, поки зберігаються умови, що склалися на момент укладення договору. Книга також наполягає на моральній частині, наполягаючи на тому, що існує моральна пляма в договорах, підписаних під примусом, тобто виконаних силою, і посилається на Версальський договір. Але наполягання на юридичній дійсності міжнародних договорів також може бути зброєю, яку використовують правлячі нації для збереження своєї верховенства над слабшими націями, яким ці договори були нав'язані.
Автор критикує мораль, оскільки багато хто не може змиритися з тим фактом, що іноді зміни потребують війни. «Без повстання людство застоюватиметься, а несправедливість буде непоправною». Статус-кво не триватиме довго, і його захист не завжди буде успішним, він, найімовірніше, закінчиться війною, але існує ймовірне рішення – встановити методи мирних змін, що наразі є фундаментальною проблемою міжнародної моралі та міжнародної політики.
Зрештою, у міжвоєнний період виникла криза моралі в рамках міжнародних відносин, що, своєю чергою, призвело до зіткнення національних інтересів, що також призвело до ігнорування інтересів деяких країн. Політика складається з двох основних елементів, які неможливо відокремити один від одного: утопії та реальності. Висновки книги полягають у тому, що мала незалежна національна держава є застарілою або неактуальною, і що жодна дієздатна міжнародна організація не може бути побудована на членстві множини національних держав. Крім того, захист статус-кво не є політикою, яка може бути стійкою в довгостроковій перспективі, тому старий порядок не може бути відновлений, і різка зміна світогляду неминуча, тому найкраща надія на прогрес у напрямку міжнародного примирення, здається, лежить на шляху економічної реконструкції, оскільки повторення кризи 1930-33 років не буде терпимим у найближчому майбутньому.
Відповіді З моменту своєї публікації « Криза двадцяти років» стала важливою книгою у вивченні міжнародних відносин. Її досі часто читають на бакалаврських курсах, і книга вважається «одним з основоположних текстів класичного реалізму». Книга слугувала натхненням для численних інших праць, таких як «Вісімдесятирічна криза», книга, написана Асоціацією міжнародних досліджень як огляд тенденцій у цій дисципліні, за редакцією Майкла Кокса, Тіма Данна та Кена Бута, які пишуть, що «багато аргументів і дилем у книзі Карра «Криза двадцяти років» є актуальними для теорії та практики міжнародної політики сьогодні», високо оцінюючи книгу як «одну з небагатьох книг за 80 років дисципліни, яка не лишає нам місця для ховання».
Реакція на Карра не була цілком позитивною. Кейтлін Блекстон розкритикувала моральну позицію Карра в творі як «тривожну». Вчені також критикували Карра за його представлення так званого реалістично-ідеалістичного конфлікту. За словами Пітера Вілсона, «концепція утопії Карра... є не стільки ретельно розробленою науковою концепцією, скільки дуже зручним риторичним прийомом».
І навпаки, замість того, щоб намагатися критикувати Карра з огляду на минуле, Стівен МакҐлінчі стверджує, що аналіз Карром подій у «Двадцятирічній кризі» був значним і своєчасним у своєму контексті, особливо в критиці Ліги Націй, Джон Міршаймер описує її як одну з трьох найвпливовіших реалістичних праць з міжнародних відносин 20-го століття. Міршаймер стверджує, що книга дає потужний захист оборонного реалізму . Однак Міршеймер говорить, що в книзі «немає теорії»: Карр «мало говорить про те, чому держави піклуються про владу або скільки влади вони хочуть».
Складність тексту нещодавно стала краще розбірливою завдяки зростаючій кількості літератури про Карра, включаючи книги Джонатана Хаслама, Майкла Кокса та Чарльза Джонса . [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (May 2025)">потрібне посилання</span> ]
Подібні або споріднені роботи
Витоки Другої світової війни, А. Дж. П. Тейлор (1961). Боротьба за панування в Європі 1848–1918 років, А. Дж. П. Тейлор (1954). Трилогія «Третій рейх» Річарда Дж. Еванса (2003, 2005, 2008). «Вогні, що згасли: європейська міжнародна історія 1919-1933» Зари Штайнер (2007).