Бажаюче виробництво або Бажаючі машини ( ) — це концепція, розроблена французькими мислителями Жилем Дельозом і Феліксом Ґваттарі у їхній книзі «Анти-Едіп» (1972).

Огляд На противагу уявному ідеалізму та репресивним тенденціям фрейдистської теорії та психоаналізу загалом, Дельоз і Ґваттарі спробували описати оновлену структуру бажання, поєднуючи як філософські, так і психоаналітичні перспективи для формування «матеріалістичної психіатрії».

Концепція бажання у Жилья Дельоза та Фелікса Ґваттарі трактує бажання як творчу, продуктивну силу, на відміну від поширеного розуміння його як прагнення, що виникає через нестачу. Вони протиставляють свою ідею класичній моделі «бажання як браку», зазначаючи, що традиційна логіка від самого початку хибна. Зокрема, платонівська традиція змушує нас обирати між виробництвом і привласненням, і щойно бажання ототожнюється з привласненням, воно набуває ідеалістичного характеру та починає розглядатися передусім як нестача — відсутність об’єкта або реальності.

Водночас аспект виробництва не був повністю ігнорований. Наприклад, Канту належить заслуга в тому, що він здійснив критичний зсув у теорії бажання, визначивши його як здатність через уявлення породжувати реальність об’єктів цих уявлень. Проте невипадково він ілюструє це на прикладі вірувань, галюцинацій і фантазій. Ми усвідомлюємо, що реальні об’єкти виникають завдяки зовнішнім причинам і механізмам, але це не заважає нам вірити у внутрішню силу бажання створювати власні об’єкти — хай навіть у нереальній або маревній формі, або ж уявляти, що причинність походить із самого бажання. У такому випадку реальність об’єкта, породженого бажанням, є лише психічною.

Отже, можна стверджувати, що кантівська «критична революція» не змінює суті: вона не заперечує класичне розуміння бажання як браку, а радше спирається на нього й поглиблює його аналіз.

Дельоз і Ґваттарі пишуть: «продукція як процес охоплює всі ідеалістичні категорії та утворює цикл, зв'язок якого з бажанням є зв'язком іманентного принципу. Ось чому бажання-виробництво є головною проблемою матеріалістичної психіатрії, яка розглядає шизофренію та має справу з нею як з Homo natura».

Дельоз і Ґваттарі розкривають ідею процесу та його зв’язок із бажанням як універсальним виробництвом. Вони стверджують, що все є формою вироблення: створюються не лише речі, а й дії, афекти та пристрасті; так само виробляються механізми фіксації, розподілу й системи координат, які слугують орієнтирами; поряд із цим виникає і споживання — насолоди, переживання, тривоги й страждання. Усе це належить до одного безперервного процесу, адже акти фіксації одразу ж споживаються, завершуються і водночас відтворюються знову.

У цьому й полягає їхнє первинне розуміння процесу: запис і споживання не існують окремо від виробництва, а входять до нього як його складові, стаючи продуктами того самого єдиного процесу.

Концепція виробництва-бажання тісно пов’язана з уявленням про машини-бажання та процеси, у яких вони функціонують (порівняйте з онтологія процесу). Жиль Дельоз і Фелікс Ґваттарі ілюструють цю ідею через образ машин-бажань, звертаючись до історії прогулянки Ленца — оповіді, що передає досвід, близький до шизофренія.

Жиль Дельоз і Фелікс Ґваттарі описують світ як суцільну мережу реальних, а не метафоричних машин: машини взаємодіють одна з одною, запускають і підтримують інші машини, утворюючи необхідні зв’язки та зчеплення. У цьому контексті вони вважають, що образ шизофреніка, який гуляє, є більш показовим, ніж невротик на кушетці психоаналітика.

Вони підкреслюють контраст між ситуаціями: коли Ленц ізольований поруч із пастором, він змушений визначати себе через соціальні та релігійні відносини — із Богом усталеної віри, з батьком і матір’ю. Натомість під час прогулянки в горах, серед снігу, він існує поза цими структурами — без сім’ї, без батьків, поза впорядкованою релігією, поруч з іншими богами або й зовсім без них, у безпосередньому зв’язку з природою. У такому стані зникає залежність від батьківського авторитету: «Чого ще може хотіти від мене батько? Чи здатен він дати більше? Ні. Залиште мене».

У підсумку все постає як машини: небесні явища — зорі чи веселки, гірські ландшафти — усе це з’єднане з «машинами» його власного тіла, утворюючи єдину систему взаємодії.

Для Дельоза та Ґваттарі шизофренічний досвід постає як приклад безпосереднього зіткнення з іманентною, творчою реальністю всесвіту. шизофренія тут описується як стан, що передує поділу світу на окремі системи чи сфери виробництва — такі як природа, людство, індустрія або споживання.

У цьому сенсі шизофренічне переживання виявляє «радикальну, тверезу істину», приховану навіть у маренні: не існує ізольованих і самостійних сфер чи меж, адже виробництво одразу є і споживанням, і процесом фіксації, без жодних посередників. Те, що переживає шизофренік — і як окрема людина, і як представник людства, — це не якийсь фрагмент природи, а сама природа як безперервний процес вироблення.

Навіть у соціальному вимірі саме взаємозв’язок «людина — природа», «індустрія — природа», «суспільство — природа» зумовлює появу відносно автономних сфер, які ми називаємо виробництвом, розподілом і споживанням.

Концепція виробництва-бажання також передбачає відмову від протиставлення «людина — природа». Дельоз і Ґваттарі підкреслюють, що людське в природі й природне в людині зливаються в єдину цілісність у формі виробництва або індустрії — так само, як це відбувається на рівні людського життя як виду. Відтак промисловість варто розглядати не як щось зовнішнє чи утилітарне, а як вияв глибинної тотожності людини й природи в їхній спільній продуктивності.

У такому розумінні процес означає, що людина і природа — це не два протилежні полюси, а одна й та сама сутнісна реальність, яка водночас є і виробником, і продуктом. Крім того, бажання передує свідомим уявленням і діє на рівні несвідомого: сила «машини» полягає в тому, що врешті неможливо чітко розмежувати суб’єкта несвідомого бажання і сам порядок цієї машини.

У філософському сенсі бажаюче виробництво постає як складне й водночас розпливчасте поняття. У працях Жиль Дельоза та Фелікс Гваттаріа поняття «машини» поєднується з багатьма образними визначеннями: вони говорять про «машини целібату», «домашні машини», «органи-машини», «небесні машини», «альпійські машини», «фотосинтетичні машини» тощо. Такі позначення окреслюють ключову проблематику їхньої онтологія процесу та ідеї виробництва-бажання. Як підкреслюють самі автори, йдеться не просто про метафори — у кожному випадку маються на увазі реальні ефекти дії машин, тобто щось справді виробляється.

Концепція бажаючого виробництва також входить до ширшого проєкту Жиль Дельоза та Фелікс Гваттаріа, пов’язаного з переосмисленням плюралізму та доктрини волі до влади. У цьому контексті привласнення зовнішніх функцій або сутностей — так званих «часткових об’єктів» — завжди супроводжується внутрішньою множинністю. Саме це дозволяє описати життя і реальність як процеси, що протистоять жорстким, «молярним» структурам репрезентації та кастрації.

«Часткові об’єкти», за їхнім поясненням, утворюють складові машин-бажань і визначають їхню роботу, перебуваючи водночас у розсіяному стані: кожен елемент постійно співвідноситься з частинами інших машин. Важливо, що вони застерігають від спроб звести цю множинність до єдиного центру — наприклад, до фалоса як принципу, що нібито організує й тоталізує все. Натомість вони наголошують на повсюдній присутності лібідо як машинної енергії, яка не має привілейованого символічного носія.

Фалос, на їхню думку, з’являється лише в межах певної структурної організації та персоналізованих відносин, де суб’єкти відриваються від власних машин і включаються у боротьбу за символічний «трофей», що фактично означає спільний досвід нестачі — кастрації. Таке розуміння сексуальності та «волі до влади» вони критикують як антропоморфне й редуктивне: це не вираження несвідомого, а нав’язана йому концепція, яка обмежує бажання, зводячи його до людської сексуальності та впорядковуючи в межах великих, узагальнених (молярних) структур.

Хоча Жиль Дельоз і Фелікс Ґваттарі зверталися до ключового питання Вільгельм Райха — чому маси самі прагнуть фашизму, — вони водночас критикували його дуалістичний підхід, у якому розрізняються раціональна соціальна реальність і ірраціональна лібідинальна сфера. Саме тому їхня праця Анти-Едіп прагне вийти за межі фрейдо-марксистської парадигми.

Майкл Хардт висловлював думку, що концепція «бажаючого виробництва» фактично постає як соціальна або навіть космологічна онтологія. Натомість Мішель Фуко заперечував проти використання цієї моделі для формулювання загальних і систематичних тверджень.

Водночас ідеї виробництва-бажання були переосмислені в інших контекстах: зокрема, у праці Гі Окенгема Гомосексуальне бажання вони отримали нове звучання в межах становлення квір-теорії.

Див. також

Еревон Площина іманентності Ретериторіалізація Тіло без органів

Джерела

Дельоз, Жиль та Фелікс Гваттарі . 1972. Анти-Едіп . Переклад Роберта Херлі, Марка Сіма та Гелен Р. Лейн. Лондон і Нью-Йорк: Continuum, 2004. Том 1 з Капіталізму та шизофренії . 2 томи. 1972-1980. Переклад L'Anti-Едіпа . Париж: Les Editions de Minuit. . ---. 1980. Тисяча плато . Переклад Браяна Массумі . Лондон і Нью-Йорк: Continuum, 2004. Том 2 з Капіталізм і шизофренія . 2 томи. 1972-1980. Переклад Тисячі плато . Париж: Les Editions de Minuit. ISBN 0-8264-7694-5 . Гваттарі, Фелікс . 1984. Молекулярна революція: психіатрія та політика . Пер. Розмарі Шід. Гармондсворт: Пінгвін. ISBN 0-14-055160-3 . ---. 1995. Хаософія . Ред. Сильвер Лотрінже. Семіотекст(е) Іноземні агенти Сер. Нью-Йорк: Семіотекст(е). ISBN 1-57027-019-8 . ---. 1996. М’які підривні дії . Ред. Сильвер Лотрінже. Переклад. Девід Л. Світ та Чет Вінер. Semiotext(e) Іноземні агенти Сер. Нью-Йорк: Semiotext(e). ISBN 1-57027-030-9 . Хоккенгем, Гай . 1972. Гомосексуальне бажання . пер. Даніелла Дангур. 2-е вид. Серія Q Сер. Дарем: Duke UP, 1993. ISBN 0-8223-1384-7 . Массумі, Браян . 1992. Посібник користувача з капіталізму та шизофренії: відхилення від Дельоза та Гваттарі . Видання Swerve. Кембридж, США та Лондон: MIT. ISBN 0-262-63143-1 . Голланд, Юджин В. 1999. «Анти-Едіп» Дельоза та Гваттарі: вступ до шизоаналізу . Нью-Йорк: Routledge. ISBN 978-0-415-11318-2 .

Посилання