Ві́зовий ко́декс Спільно́ти — регламент Європейського Союзу, який регулює візовий режим, процедури для громадян третіх країн, які бажають в'їхати та тимчасово перебувати в Шенгенській зоні.

Сфера застосування, набрання чинності

Візовий кодекс застосовується в Шенгенській зоні. Ця зона не ідентична кордонам Європейського Союзу. Наприклад, Ірландія не є частиною Шенгенської зони в рамках Європейського Союзу.Див. з цього приводу пункти 36 та 37 преамбули до Регламенту. На Кіпрі Візовий кодекс застосовується в принципі, але країна ще не приєдналася до Шенгенської зони і тому не є повноправним її членом.

Крім того, Візовий кодекс застосовується в державах Європейської економічної зони, які також не є державами-членами ЄС, а саме в Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії. Візовий кодекс також застосовується у Швейцарії.

Візовий кодекс набрав чинності 5 жовтня 2009 року, застосовується (здебільшого) з 5 квітня 2010 року та тричі змінювався з моменту його першого оприлюднення.

Мета Візовий кодекс встановлює єдині правила для Шенгенської зони щодо надання та процедур видачі віз за кордон. Його метою є консолідація та подальший розвиток чинного Шенгенського законодавства щодо вимог до в'їзду. Він спрямований на сприяння легальним подорожам та боротьбу з нелегальною імміграцією.Див. пункт 3 преамбули до Регламенту. Візовий кодекс замінив Спільну консульську інструкцію (СКІ) – адміністративний регламент Європейського Союзу.

Він передбачає, що, в принципі, кожна держава-член представлена за кордоном власним представництвом, а там, де це неможливо, – представництвом іншої держави-члена. Він також регулює транзит через аеропортів Шенгенської зони.

Зміст

Матеріальна сфера застосування та визначення У першому розділі описано предметну сферу застосування (стаття 1): Регламент регулює візову процедуру та умови видачі віз для транзиту через держави-члени або для запланованого перебування в державах-членах тривалістю не більше 90 днів протягом 180-денного періоду. У цій статті також прямо згадуються громадяни третіх країн, які підлягають візовому режиму відповідно до Регламенту про візи.

2 стаття визначає певні терміни, що використовуються в регламенті.

Транзитна віза

Розділ 2 визначає, громадянам яких потрібна транзитна віза для транзитної зони та в яких випадках можливі винятки. Вимога транзитної візи застосовується до громадян Ефіопії, Афганістану, Бангладеш, Еритреї, Гани, Ірану, Іраку, Демократичної Республіки Конго, Нігерії, Пакистану, Сомалі та Шрі-Ланки (стаття 3 у поєднанні з Додатком IV). Згідно зі статтею 3(2), держави-члени мають право розширювати перелік осіб, на яких поширюється вимога про транзит через аеропорт на їхній території, повноваження, яке Німеччина скористалася стосовно громадян Індії, деяких громадян Йорданії, усіх громадян Лівану, Малі, Судану, Південного Судану та Сирії, а також більшості громадян Туреччини.Див. Розділ 26 Постанови про проживання разом із Додатком C.

Компетентний орган та візові вимоги

Розділ третій (статті 4–47) визначає процедуру та умови видачі візи.

Офіційні обов'язки Розділ 1 (статті 4-8) визначає адміністративні обов'язки. Згідно зі статтею 4, заяви на отримання віз, як правило, слід подавати до консульств. Стаття 5 встановлює порядок пріоритетності між кількома консульствами держав Шенгенської зони. Як правило, це країна основного призначення заявника. Територіальна юрисдикція належить консульству за місцем проживання заявника (стаття 6). Громадяни третіх країн, які мають право на проживання в одній державі-члені, але потребують візи для в'їзду до іншої держави-члена, повинні подати заяву на отримання візи в країні свого основного призначення (стаття 7). Стаття 8 уповноважує держави-члени укладати угоди про представництво, за якими інша держава-член бере на себе її повноваження щодо обробки заявок.

Процедури подання заявки Розділ 2 (статті 9-17) регулює процедури подання заяв. Згідно зі статтею 9, заявки на отримання візи можна подавати не раніше ніж за три місяці до початку поїздки. Як правило, потрібна зустріч із консульством. Заявник повинен з'явитися особисто. Окрім проїзного документа (паспорта), фотографії та, якщо можливо, підтвердження , заявник повинен пред'явити заповнену анкету та надати відбитки пальців (стаття 10). Окрема заявка має бути заповнена для кожного мандрівника, включаючи кожну дитину, яка його супроводжує (стаття 11). Проїзний документ має бути дійсним щонайменше три місяці після запланованої дати від'їзду (стаття 12). Фотографія зберігається в цифровому вигляді, а відбитки пальців знімаються з усіх десяти пальців, але лише у осіб віком від 12 років. Відбитки пальців дійсні протягом п'яти років для наступних заяв на отримання візи (стаття 13). Необхідно надати докази щодо мети поїздки та достатніх засобів для проїзду. Додаток II містить перелік документів, які консульство може запросити для цієї мети, наприклад, від ділових партнерів та приватних осіб, квитки на торговельні ярмарки та , підтвердження від навчальних закладів (для студентів), проїзні документи та для підтвердження фінансових можливостей або існування трудових відносин, можливо, також від третьої сторони (стаття 14) Конкретні вимоги до медичного страхування подорожей регулюються статтею 15. Крім того, необхідно сплатити візовий збір, який становить 60 євро для дорослих та 35 євро для дітей віком від шести до дванадцяти років. За молодших дітей плата не стягується. Крім того, існують численні звільнення від сплати візового збору (стаття 16). Якщо віза подається за допомогою зовнішнього постачальника послуг, цьому постачальнику необхідно сплатити додатковий сервісний збір. Розмір цього збору встановлюється договором і не перевищує половини візового збору (стаття 17).

Розгляд заяви на візу та рішення Розділ 3 (статті 18-23) стосується розгляду заяви та прийняття рішення про видачу візи. Спочатку консульство повинно визначити, чи має воно предметну юрисдикцію. Якщо за обробку заяви відповідає інше консульство, воно повертає документи та відшкодовує візовий збір. Воно направляє заявника до цього консульства (стаття 18). В іншому випадку воно перевіряє наявність усіх необхідних документів та проводить пошук у Візовій інформаційній системі (ВІС) (стаття 19). Якщо заява прийнятна, у проїзний документ ставиться штамп, що підтверджує прийняття заяви (стаття 20). На основі поданих документів консульство потім розглядає суть заяви, щоб визначити, чи існує ризик нелегальної імміграції, чи заявник становить загрозу безпеці держав-членів та чи має він намір залишити Шенгенську зону до закінчення терміну дії візи. Це включає пошук у Шенгенській інформаційній системі (ШІС), яка містить заборони на в'їзд для держави-члена або для всієї Шенгенської зони. Розгляд заяви ґрунтується, зокрема, на автентичності та достовірності документів, поданих заявником, а також на правдивості та достовірності його заяв. Попередня відмова у видачі візи не призводить автоматично до відмови у видачі нової заяви (стаття 21). За винятком випадків транзитних віз через аеропорт, існує загальне зобов'язання консультуватися з органами влади інших держав-членів, якщо вони звернулися з цим запитом (стаття 22). Заявник отримає повідомлення про рішення не пізніше ніж через 15 днів, а в окремих випадках – протягом 30 днів з моменту подання заяви (стаття 23).

Типи віз та візовий штамп У розділі четвертому (статті 24–32) розглядаються різні типи віз та подробиці щодо візового штампа.

Термін дії візи, як правило, визначається заявленою метою поїздки. Віза також може бути видана для багаторазового в'їзду; у цьому випадку вона дійсна більше шести місяців і максимум п'ять років. Цей тип візи підходить насамперед для осіб, які змушені часто та/або регулярно подорожувати з професійних чи сімейних причин, і чия доброчесність та надійність, зокрема щодо раніше виданих віз, були продемонстровані. Якщо віза дійсна на всій території Шенгенської зони, вона називається одноразовою візою (так звана віза C). У німецькому національному законодавстві ця віза називається шенгенською візою.

Якщо держава-член вважає за необхідне з гуманітарних міркувань, міркувань національних інтересів або через міжнародні зобов'язання скасувати загальні вимоги щодо в'їзду, передбачені Шенгенським кодексом про кордони, або якщо інша держава-член, з якою було проведено консультації, заперечує проти видачі разової візи, або якщо 90-денний термін дії разової візи має бути перевищений, віза буде географічно обмежена – зазвичай державою видачі (стаття 25). У німецькому законодавстві ця віза називається національною візою (так звана віза D).

Якщо віза дійсна лише для міжнародних транзитних зон аеропортів, розташованих у державах-членах, вона називається транзитною візою аеропорту (так звана віза А), також згідно з національним законодавством Німеччини. Транзитна віза аеропорту також може бути видана як багаторазова віза; у такому випадку вона дійсна максимум на шість місяців. Для транзитних поїздок суходолом до 5 днів раніше існувала так звана віза B. Віза B більше не видається; натомість надається віза C з позначкою «Транзит».

Віза, як правило, видається електронним способом з машинозчитуваною зоною, тому рукописні зміни не допускаються. Зміст візи викладено в Додатку VII; держава-член може додавати лише власні примітки в розділі «Примітки» (стаття 27). Загальним записом у цьому полі є мета поїздки. Неправильно видані візи, які ще не були вклеєні до проїзного документа, анулюються; неправильно вклеєні візи викреслюються (стаття 28). Стаття 29 регулює точне місце, де візовий штамп проставляється до проїзного документа. Вона також передбачає, що якщо держава видачі не визнає проїзний документ, віза видається на окремому аркуші та не вклеюється до нього.

Наявність візи не дає автоматичного права на в'їзд (стаття 30). Держава-член може вимагати інформування своїх органів влади про візи, видані консульствами інших держав-членів громадянам певних третіх країн або певним групам громадян цих країн (стаття 31).

Заявку відхиляють, а візу відмовляють.

якщо пред'явлений проїзний документ є неправильним або підробленим, мета поїздки та умови перебування не пояснюються, немає достатніх засобів до існування, максимальний термін перебування в 90 днів протягом 180 днів вже досягнуто, заявник внесений до ШІС для відмови у в'їзді, заявник становить загрозу громадському порядку, внутрішній безпеці чи громадському здоров'ю, або відсутнє належне медичне страхування для подорожей, де це необхідно,

або якщо існують обґрунтовані сумніви щодо достовірності документів, поданих заявником, або правдивості їхнього змісту, достовірності його заяв або заявленого наміру залишити територію держав-членів до закінчення терміну дії візи, на яку подається заявка.

Всупереч попередній міжнародній практиці, причини відмови будуть повідомлені письмово, і існує можливість судового перегляду судами держави, консульство якої відмовило у видачі візи.

Продовження та скасування візи Розділ п'ятий (статті 33 та 34) стосується продовження терміну дії та анулювання виданої візи.

Візу можна продовжити, якщо компетентний орган держави-члена вважає, що власник візи довів форс-мажорні обставини або гуманітарні причини, які перешкоджають йому залишити Шенгенську зону до закінчення терміну дії візи або до закінчення дозволеного терміну перебування. Таке продовження є безкоштовним (стаття 33(1)). Візу також можна продовжити, якщо власник візи наведе вагомі особисті причини, що виправдовують продовження терміну дії або терміну перебування. Вартість такого продовження становить 30 євро (стаття 33(2)). У всіх випадках продовження візи видається у формі візового штампа.