Шенге́нський ко́декс про кордо́ни — регламент Європейського Союзу, який регулює перетин кордону на внутрішніх та зовнішніх кордонах так званої Шенгенської зони та значною мірою замінює національне законодавство держав-користувачів щодо перетину кордону та процедур прикордонного контролю.

Цей Регламент є так званим кодифікованим текстом. Він переробляє оригінальний Регламент (ЄС) № 562/2006 з однойменною назвою. Він містить шість регламентів про внесення змін та одну поправку до договору про приєднання Хорватії. Положення перенумеровано. Таблиця відповідності наведена в Додатку X.

Сфера застосування

Хоча цей регламент є правовим положенням Європейського Союзу, сфера його дії не збігається з територією держав-членів ЄС. Регламент не застосовувався у Великій Британії та не застосовується в Ірландії, яка не брала участі та не бере участі у прийнятті спільних положень про в'їзд та прикордонний контроль. Данія залишила за собою право вирішувати питання про прийняття таких положень в кожному конкретному випадку та зробила це для Шенгенського кодексу кордонів та виданих до нього змінних регламентів. Норвегія та Ісландія зобов'язані дотримуватися Шенгенського acquis через угоди про асоціацію та зобов'язалися імплементувати зміст регламентів у своє національне законодавство. Те саме стосується Ліхтенштейну та Швейцарії. Румунія та Болгарія застосовують Прикордонний кодекс з 31 березня 2024 року. Кіпр, в принципі, є користувачем регламенту; однак паспортні перевірки на Кіпр та з Кіпру іншими державами Шенгенської зони ще не скасовані.

Не всі країни-учасниці завжди є членами Шенгенської зони і тому не завжди підпадають під дію Прикордонного кодексу на всій своїй території. Це пов'язано з різними винятками → Шенгенська зона.

Зміст Регламент поділено на загальну частину (Розділ I), розділ про режим на зовнішніх кордонах Шенгенської зони (Розділ II), розділ про умови на внутрішніх кордонах (Розділ III) та розділ із заключними положеннями (Розділ IV).

Розділ I, що містить загальні положення, містить визначення термінів (стаття 2) та уточнює сферу застосування (стаття 3). Шенгенський кодекс про кордони застосовується до всіх осіб, які перетинають кордони, без шкоди для правил вільного пересування громадян ЄС згідно з європейським законодавством та спеціальних положень щодо прийому біженців. Це уточнює, що привілеї для громадян ЄС та ЄЕЗ, включаючи громадян Швейцарії, не обмежуються, але ці громадяни не можуть вимагати, щоб їх не контролювали. Біженці, які бажають в'їзду, повинні бути допущені відповідно до міжнародного права; наприклад, загальні вимоги до в'їзду (національний паспорт, віза, якщо застосовується, та підтвердження достатніх засобів до існування) на них не поширюються. Однак на них поширюються обмеження для шукачів притулку (наприклад, призначення до певного місця проживання, зобов'язання проживати в комунальному житлі, ).

Стаття 4 стосується верховенства Хартії основних прав ЄС та Женевської конвенції про статус біженців при застосуванні Регламенту.

Прикордонний контроль на зовнішніх кордонах Шенгенської зони Основу Регламенту становлять статті 5–14. У них визначено умови в’їзду до Шенгенської зони.

Загальні вимоги щодо в’їзду Зовнішні кордони Шенгенської зони, в принципі, можна перетинати лише в дозволених пунктах пропуску через кордон (стаття 1). 5).

Стаття 6 встановлює загальні вимоги до в'їзду для громадян третіх країн (тут маються на увазі всі громадяни, які не є громадянами ЄС, ЄЕЗ або Швейцарії, включаючи членів їхніх сімей, які є громадянами третіх країн). Для таких осіб, які планують перебувати в Шенгенській зоні не більше 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду, це (див. статтю 6, пункт 1):

дійсний проїзний документ (зазвичай національний паспорт), дійсна шенгенська віза (якщо віза потрібна відповідно до Регламенту (ЄУ) № 2018/1806 (Візовий регламент) ) або, у разі візової вимоги, дійсний дозвіл на проживання або національна віза замість візи, Підтвердження мети поїздки та достатні кошти для покриття витрат на проживання, повідомлення про заборону в'їзду в Шенгенській інформаційній системі (ШІС), відсутність загрози громадському порядку, внутрішній безпеці, громадському здоров'ю чи міжнародним відносинам держави-члена.

Будь-кому, хто має дозвіл на проживання або візу на триваліше перебування, видану державою-членом, відмінною від тієї, до якої він бажає в'їхати, дозволяється в'їзд до цієї держави-члена з метою подальшої подорожі, навіть якщо не всі вищезазначені умови виконані; якщо тільки на відповідну особу не поширюється національна заборона на в'їзд (стаття 6(5)(a)).

Відсутність дискримінації на прикордонному контролі Стаття 7 зобов'язує прикордонний контроль бути недискримінаційним за ознакою статі, раси, етнічного походження, релігії та світогляду, водночас поважаючи людську гідність. Вжиті заходи підпорядковуються принципу пропорційності.

Обсяг перевірок прикордонної поліції, запровадження контрольних смуг

Стаття 8 визначає обсяг прикордонного контролю. Для осіб, які користуються свободою пересування (окрім громадян Шенгенської зони та членів їхніх сімей, це також включає громадян Ірландії та членів їхніх сімей, навіть якщо вони не мають ірландського громадянства), контроль, як правило, обмежується мінімальною перевіркою, яка полягає в перевірці особи на основі пред'явленого проїзного документа, під час якої документ також перевіряється на наявність ознак підробки.

Усі інші особи, так звані громадяни третіх країн, проходять ретельну перевірку під час в'їзду на відповідність вимогам, викладеним у статті 6. Після виїзду перевірки проводяться, серед іншого, для того, щоб переконатися, що максимальний термін перебування не перевищено.

У виняткових випадках прикордонний контроль може бути послаблений у випадках високого попиту (стаття 9).

Для задоволення зростаючих потреб контролю громадян третіх країн на кордонах необхідно створити спеціальні контрольні смуги для осіб, які мають право на свободу пересування (стаття 10), щоб вони могли швидко увійти.

Систематичне ставити штампи в паспортах громадян третіх країн під час в'їзду та виїзду

Згідно зі статтею 11, проїзні документи громадян третіх країн повинні систематично проставлятися штампами не лише під час в'їзду, а й під час виїзду. Прикордонні контрольно-пропускні пункти не звільняються від цього обов'язку навіть у разі високого попиту (стаття 9, пункт 3).

Через відсутність інших систем реєстрації, точну дату в'їзду та виїзду з Шенгенської зони, а також те, чи дотримався громадянин третьої країни максимального 90-денного терміну перебування, наразі можна визначити лише за .

Якщо громадянина третьої країни виявлено в державі-члені Шенгенської зони після в'їзду без штампа прикордонного контролю, національні органи можуть припустити, що максимально дозволений термін перебування було перевищено, та депортувати його; якщо він не може підтвердити дату в'їзду відповідними доказами (стаття 12).

Якщо перевищення терміну перебування виявляється під час виїзду, німецькі прикордонні органи, як правило, подають кримінальну заяву, оскільки незаконне проживання є кримінальним злочином (пункт 2 розділу 95, пункт 1).

Громадяни третіх країн, які залишають Шенгенську зону без штампа про безвізовий в'їзд, навіть якщо вони дотримуються максимально дозволеного терміну перебування, можуть зіткнутися з труднощами під час повторного в'їзду, оскільки вони можуть не мати змоги довести, що не перебували в Шенгенській зоні більше 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду. Потім вони повинні надати прикордоннику достовірні докази дати свого від'їзду (наприклад, пред'явивши проїзний квиток), інакше їм може бути відмовлено у в'їзді.

Паспорти осіб, які мають право на свободу пересування, не будуть проштамповані, окрім випадків, коли особа є громадянином третьої країни, членом сім'ї громадянина Союзу, який не пред'являє свою посвідку на проживання (стаття 11, пункт 2).

Приклад: Громадянка Білорусі, одружена з громадянином Франції та проживає зі своїм чоловіком у Франкфурті-на-Майні, хоче в'їхати до Шенгенської зони через аеропорт Франкфурта з США. У цьому випадку білоруска повинна пред'явити свою німецьку карту проживання під час в'їзду, щоб запобігти проставленню штампа в її паспорті. Як дружина громадянина ЄС, вона має право на свободу пересування; однак це право випливає не з її громадянства (вона є громадянкою третьої країни!), а виключно з її шлюбу. Лише за допомогою карти проживання підтверджується її сімейний стан та пов'язані з ним права на свободу пересування.

Точні процедури штампування регулюються у Додатку IV до Регламенту.

Прикордонний нагляд Стаття 13 передбачає спостереження за кордоном поза межами пунктів пропуску (на так званому зеленому кордоні). Це здійснюється стаціонарними та мобільними постами, також з використанням технічних засобів. Воно задумано як настільки непередбачуване, зокрема щодо часу перевірок, що несанкціонований перетин несе постійний ризик виявлення.

Відмова у в'їзді

Стаття 14 передбачає, що будь-якому громадянину третьої країни, який не відповідає вимогам статті 6, має бути відмовлено у в'їзді. Причини такої відмови мають бути повідомлені їм у письмовій формі за спеціальною формою. Зацікавлена ​​особа може оскаржити це рішення, але такі апеляції не мають зупиняючої сили. Якщо відмова у в'їзді згодом буде визнана незаконною, зацікавлена ​​особа має право на компенсацію, яка принаймні полягає у скасуванні відповідних записів у її паспорті.

Умови викладено в Додатку V.

Навчання співробітників прикордонного контролю, співпраця, особливі випадки Статті 15–20 зобов’язують держави-члени забезпечувати достатню кількість персоналу на зовнішніх кордонах (стаття 15). Прикордонники повинні мати кваліфіковану підготовку та володіти мовами (стаття 16). Держави-члени зобов’язані координувати свої дії та співпрацювати. Вони також зобов’язані співпрацювати з Європейським агентством з оперативного співробітництва на зовнішніх кордонах (Frontex) (стаття 17). Стаття 18 визначає деталі прикордонного контролю на внутрішньому кордоні Шенгенської зони, коли одна з двох держав все ще здійснює паспортні перевірки (наприклад, у випадку Румунії та Болгарії). У цих випадках мандрівників можна зупиняти лише один раз для перевірки на в’їзд та виїзд. Стаття 19 посилається на Додаток VI до Регламенту, який містить розширені детальні положення щодо способів здійснення прикордонного контролю на окремих пунктах пропуску (автомобільні переправи, контроль на залізницях [особливо на швидкісних поїздах], у повітряному русі [включаючи приватні літаки] та на морських кордонах [особливо щодо круїзних суден, прогулянкових суден, прибережного рибальства та поромних перевезень]). Стаття 20 передбачає спеціальні положення для глав держав, пілотів, моряків, дипломатів, транскордонних працівників та неповнолітніх, деталі яких викладено в Додатку VII. Стаття 21 передбачає можливість підтримки держави-члена, зокрема з боку Європейської групи прикордонної та берегової охорони, якщо на її зовнішніх кордонах виявлено серйозні недоліки.

Прикордонний контроль на внутрішніх кордонах Шенгенської зони

Вільний перетин кордону в будь-якій точці На відміну від зовнішніх кордонів, які можна перетинати лише у визначених пунктах пропуску (стаття 5), внутрішні кордони Шенгенської зони можна перетинати в будь-якому місці, незалежно від громадянства особи (стаття 22). Існуючі пункти пропуску та пункти обробки можуть залишатися в експлуатації, особливо у разі тимчасового відновлення контролю, але, як правило, більше не мають практичного значення. Більше немає зобов'язання перетинати кордон лише у визначених пунктах пропуску; це можна зробити в будь-якому іншому місці. Також скасовано часові обмеження («прикордонний перехід відкритий з 6:00 до 21:00»); внутрішній кордон Шенгенської зони можна перетинати в будь-який час щодня.

Випадкові перевірки на внутрішньому кордоні