Дмитро Степанович Кашубинський (28 жовтня 1877, Пикуличі поблизу Перемишля, нині Польща — 14 січня 1954, Львів) — український диригент, композитор і цитрист, діяч музичної культури Галичини першої половини ХХ століття. Активний організатор українського хорового життя в Ярославі та Перемишлі, керівник хорів «Родина» і «Боян», для яких створював і аранжував музичні твори. Учень Станіслава Людкевича та чоловік його рідної сестри, який належав до кола музично-естетичного впливу Людкевича.

Кашубинський зробив вагомий внесок у розвиток української хорової культури, популяризацію творів Тараса Шевченка в музиці, а також у поширення народнопісенних обробок і церковної музики. Його діяльність була тісно пов'язана з культурним життям української громади в Галичині, зокрема з концертною та просвітницькою роботою хорових товариств.

Життєпис

Походження Дмитро Кашубинський народився в селі Пикуличі поблизу Перемишля в сім'ї заможних господарів Степана і Катерини. Мав братів — Василя й Івана (1884—1949), священника та громадського діячаЛідія Купчик. «Третій удар (долі галицьких отців-деканів)». — Львів: Каменяр, 2001. С. 63. Закінчив гімназію у Перемишлі та Львівську політехніку. Паралельно здобував музичну освіту в Перемишлі й Львові. Навчався композиції у Станіслава Людкевича, який сприяв публікації його творів і високо оцінював окремі з них, зокрема композицію «І світає, і смеркає» на слова Тараса Шевченка. Музична кар'єра Від 1905 року працював диригентом мішаних хорів «Родина» та церковного хору в Ярославі, згодом — хору «Боян» у Перемишлі, для яких також писав музичні твори. Під його керівництвом хор «Родина» брав участь у концертах, присвячених пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки, виконував твори Миколи Лисенка, Михайла Вербицького, Остапа Нижанківського, Ярослава Ярославенка, а також власні композиції диригента. У церковному репертуарі хору були твори Дмитра Бортнянського, Йосипа Кишакевича, колядки та воскресні пісні.

Виступав також як інструменталіст (альтист) у складі струнного квартету разом із Семеном Дудою (віолончель), Богданом Дудою та Володимиром Чижиком (скрипки), виконуючи твори Дмитра Бортнянського, Йоганна Себастьяна Баха, Йозефа Гайдна та інших композиторів.

Є автором аранжувань «Попурі з українських народних пісень», колядок і щедрівок, а також творів для цитри. У журналі «Боян» (1930, № 2) зазначалося, що співоче життя Ярослава значною мірою ґрунтувалося на його діяльності.

У 1945 році переїхав до Львова. Окремі його твори зберігаються у фондах Львівської національної наукової бібліотеки.

Помер 14 січня 1954 року у Львові. Похований на Янівському цвинтарі (поле № 9).

Родина Дружиною Дмитра Кашубинського була Олена Стефанія Кашубинська (до шлюбу Людкевич; 9 жовтня 1881, Уличне поблизу Дрогобича — 7 травня 1971, Львів), педагогиня, рідна сестра видатного українського композитора Станіслава Людкевича. Освіту здобула у жіночій виділовій школі в Ярославі та жіночому вчительському семінарі в Перемишлі, після чого склала іспити з правом викладання в народних школах з українською і польською мовами навчання. Працювала в народній школі імені Станіслава Сташіца, де її батько, Пилип Людкевич, тривалий час був директором, а також короткий час учителювала в українській приватній школі в Перемишлі.

У жовтні 1905 року одружилася з Дмитром Кашубинським. Подружжя проживало в різних містах Галичини, зокрема в Ярославі та Перемишлі, що було пов'язано з професійною діяльністю чоловіка. У 1946 році, внаслідок повоєнних змін, переїхали до Львова, де мешкали спочатку на Знесінні, а згодом на вулиці Мірецького. Після смерті чоловіка Олена Кашубинська у 1962 році оселилася в будинку свого брата у Львові, де жила до своєї смерті у 1971 році. Похована на Янівському цвинтарі.

Основні твори

мішані хори: «Посланіє», «У перетику ходила», «Гамалія» (усі — на слова Тараса Шевченка); хори: «Ой у саду винограду», «Дніпро взиває», музична картина «Купало» (за народними мотивами); церковна музика: «Гуцули у Віфлеємі».

Пам'ять Протягом багатьох років місце поховання Дмитра та Олени Кашубинських на Янівському цвинтарі у Львові вважалося втраченим. Густий плющ, чагарники та час надійно приховали надгробок від нащадків. У березні 2026 року завдяки наполегливим пошукам Ігоря Мончука, керівника Благодійного фонду «Про Пам’ять» (БО БФ «Pro Memoria»), та співпраці з Меморіальним музеєм Станіслава Людкевича надгробок вдалося відшукати та впізнати. Некрополіст Ігор Мончук організував спільні роботи з працівниками ЛКП «Муніципальна обрядова служба». Разом вони очистили пам’ятник від багаторічного шару листя, плюща та кущів, підсипали пісок навколо основи. Після прибирання надгробок знову став доступним для відвідувачів цвинтаря.

Примітки

Джерела

Мала українська музична енциклопедія. Опр. О. Залеський Видавництво «Дніпрова хвиля»: Мюнхен, 1971. Медведик П. Діячі української музичної культури: Мат. до біо-бібліогр. слов. Зап. НТШ: Пр. Музикозн. комісії. Л., 1996. Т. 232. Медведик П. Кашубинський Дмитро. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012, оновл. 2023. Ярослав: Товариство «Родина». Боян. Дрогобич, 1930. № 2.