Чорна Анніс

Чорна Анніс (також відома як Чорна Агнес або Чорна Анна) — страшко в англійському фольклорі. Вона уявляється як синьолиця відьма або відьма із залізними кігтями та жадобою до людської плоті (особливо дітей).Briggs, Katharine (1976). Encyclopedia of Fairies. Pantheon Books. pp. 24–25. . Кажуть, що вона бродить околицями графства Лестершир, живучи в печері в Дейн-Гіллз з великим дубом біля входу.Briggs, Katharine (1976). Encyclopedia of Fairies. Pantheon Books. pp. 24–25. .

Кажуть, що вона виходить на полювання під покровом ночі в пошуках необережних дітей і ягнят, щоб з'їсти їх. Потім вона вичиняє їхню шкіру, розвішуючи її на деревах, а згодом носить ці шкіри на поясі.Billson, Charles James (1895). «Leicestershire and Rutland» in County Folk-Lore (Vol. 1). The Folklore Society. pp. 4–9. Вона також здатна проникати в оселі, аби викрадати людей. Згідно з легендою, своїми залізними пазурами вона вирила печеру в піщаній скелі, облаштувавши там житло, відоме як Оселя Чорної Анніс. Цей переказ спонукав батьків застерігати малечу, що Чорна Анніс забере їх, якщо ті не будуть слухняними; до того ж вона часто ховалася в гілках свого дуба, вичікуючи слушної миті, щоб накинутися на нічого не підозрюючу жертву.Billson (1895). p. 8.

За іншими переказами, коли вона скреготала зубами, люди могли здалеку почути цей звук і встигали засунути засуви на дверях та триматися якомога далі від вікон. Кажуть, що будинки в Лестерширі навмисно будували з маленькими віконцями, аби Чорна Анніс могла просунути всередину лише одну руку; а коли вона вила, її голос було чути на відстані до 8 км, і тоді селяни завішували вікна шкурами та розкладали над ними захисні трави, щоб уберегтися від небезпеки.

Походження Найдавніша відома письмова згадка про Чорну Анніс походить з документа на право власності XVIII століття, в якому земельна ділянка (або «забудова») називалася «Забудова Чорної Анни».Mackenzie, Donald A. (1917). Myths of Crete and Pre-Hellenic Europe. Kessinger. pp. 111—122. У першому томі «Фольклору графства» (1895), опублікованому Фольклорним товариством, згадуються два такі документи на право власності, датовані 13 та 14 травня 1764 року.

Фігура Чорної Анніс має кілька можливих джерел походження. Дехто (як і Т. К. Летбрідж) стверджував, що її походження можна знайти в кельтській міфології, заснованій на Дану (або Ану), або ж вона може походити з германської міфології (див. Гель).Black Annis — leicester legend or Widespread Myths Дональд Александр Маккензі у своїй книзі 1917 року «Міти Криту та доеллінської Європи» припустив, що походження легенди може сягати богині-матері стародавньої Європи, яку, на його думку, вважали пожирачкою дітей. Він визначив Чорну Анніс як подібну до індійської Калі, гельської Муілеартеах та Кайлех Бхіре,Turner, Patricia & Coulter, Charles Russell (2001). Dictionary of Ancient Deities. Oxford University Press. p. 102. . грецької Деметри, месопотамської Лабарту та єгипетської Ісіди-Хатхор та Нейт. Було висловлено припущення, що легенда може походити від народного спогаду про жертвопринесення стародавній богині.Spence, Lewis (1972). The Minor Traditions of British Mythology. Ayer. p. 29. . Вважається, що в доісторичний період люди вшановували богиню, яка стала основою легенди. Цій богині могли приносити у жертву дітей, а дуб біля входу до печери був поширеним місцем місцевих обрядів.

Рональд Гаттон, натомість, заперечує подібні теорії у своїй книзі «Тріумф Місяця: Історія сучасного язичницького чаклунства» (The Triumph of the Moon: A History of Modern Pagan Witchcraft). Він висуває припущення, що легенда про Чорну Анніс із Лестершира ґрунтується на постаті реальної особи — Агнес Скотт. Це була пізньосередньовічна самітниця (анхоретка) або, за деякими свідченнями, черниця-домініканка, яка опікувалася місцевою колонією прокажених. Народившись у Літтл-Антрамі, вона присвятила життя молитвам у печері на пагорбах Дейн-Гіллз і була похована на цвинтарі у Світленді.Hutton, Ronald (2001). The Triumph of the Moon: A History of Modern Pagan Witchcraft. Oxford University Press. pp. 274—275. .BBC — h2g2 — Black Annis — Legend of Leicester Гаттон вважає, що пам'ять про Скотт трансформувалася в образ зловісної Чорної Анніс або для залякування місцевих дітей, або внаслідок ворожого ставлення до аскетів-самітників, що поширилося під час протестантської Реформації. У вікторіанську епоху історію Агнес Скотт (або Анніс) почали помилково ототожнювати з богинею зі схожим іменем — Ану. Т. К. Летбрідж розвинув цей зв'язок, стверджуючи, що Анніс є уособленням Великої Богині в образі старої (Крони), що згодом викликало значний інтерес з боку вікканських спільнот.

Зв'язок між Чорною Анніс та Агнес Скотт був встановлений ще до Хаттона, зокрема щодо місця поховання та печери, у випуску газети Leicester Chronicle від 26 лютого 1842 року, який було передруковано в першому томі збірки County Folklore (1895).Billson (1895). p. 6.

Багато сучасних уявлень про Чорну Анніс набули популярності завдяки віршу Джона Гейріка, повний текст якого наведено у збірці County Folklore, а уривок — тут: +Англійською мовоюУкраїнський дослівний перекладУкраїнський поетичний переклад'Tis said the soul of mortal man recoiled To view Black Annis' eye, so fierce and wild Vast talons, foul with human flesh, there grew In place of hands, and features livid blue Glared in her visage, whilst her obscene waist Warm skins of human victims close embraced

Not without terror they the cave survey Where hung the monstrous trophies of her sway 'Tis said that in the rock large rooms were found Scooped with her claws beneath the flinty groundBillson (1895). pp. 4–6.Кажуть, душа смертного здригалася, Побачивши око Чорної Анніс, таке люте й дике. Величезні кігті, заплямовані людським м’ясом, Виросли замість рук, а риси обличчя, синьо-багряні, Грізно виблискували на її обличчі, тоді як її огидна талія Тісно обіймала теплі шкури людських жертв

Не без жаху вони оглядали печеру, Де висіли монструозні трофеї її панування. Кажуть, що в скелі були знайдені великі кімнати, Викопані її кігтями під твердим ґрунтом.Кажуть, душа смертних у жаху німіла, Як люта Анніс очима зоріла. Замість долонь — величезні кігті, Ще в плоті людській, зловісні й брудні. Лице її синню мертвотною грало, Погляд огидний на жертву кидало. Стан свій потворний вона огортала Теплими шкурами тих, кого вбила й з'їдала.

З трепетом люди печеру вивчали, Де її хижі трофеї в пітьмі задрімали. Кажуть, у скелях кімнати великі вона Вирила в надрах крем'яних до дна.

Звичаї та традиції Чорну Анніс також уявляли в образі жахливої кішки, і ця легенда лягла в основу місцевого ритуалу: на початку весни перед її печерою на очах у зграї хортів тягли тушу мертвої кішки, святкуючи в такий спосіб завершення зими. За словами Кетрін Бріггс, це полювання з приманкою відбувалося у Великодній понеділок (відомий також як «Чорний понеділок») і пролягало від Оселі Анніс до будинку мера Лестера, причому як приманку використовували мертву кішку, просочену анісовою олією. Цей звичай остаточно зник наприкінці XVIII століття.

Інша традиція стверджувала, що Чорна Анніс (у вигляді кішки Анни) жила у підвалах під Лестерським замком, і що від підвалів до Дейнських пагорбів існував підземний хід, уздовж якого вона проходила.Billson (1895). p. 9.

У 1837 році в театрі Лестера було поставлено п'єсу під назвою «Білизна Чорної Анни, або Маніяк з Дейн-Гіллз». Сюжет стосувався вбивства господині готелю «Синій кабан», у якій Чорна Анна зіграла роль, подібну до ролі відьом у «Макбеті».

Див. також

Еллісон Ґросс Баба-Яга Чорна леді з Бредлі Вудс Грінділов Дженні Зеленозуба Неллі Лонґармс Пеґ Павлер

Нотатки

Примітки

Посилання

Загадковий вхід до Британії