Маргарет Фей Шоу (; , Гленшо, Пенсільванія, США — ) — шотландсько-американська новаторська етномузикознавиця, фотографка, фольклористка та кельтознавиця. Знана завдяки збиранню народних пісень і фольклору серед носіїв шотландської гельської мови на Гебридських островах, у канадських гельськомовних громадах у Новій Шотландії та серед носіїв діалекту ірландської мови коннот на Аранських островах. Разом зі своїм чоловіком, літературознавцем Джоном Лорном Кемпбеллом, допомогла закласти основу як для сучасного шотландського гельського відродження, так і для відродження традиційних мов, використовуючи освіту шотландською гельською мовою.
Ранні роки Народилася у «великому маєтку» своєї родиниRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Page 48., побудованому з саморобної цегли у 1829 роціMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 1., у Гленшо, штат Пенсільванія. Була наймолодшою з п'яти сестер.
Особняк стояв на землі, де мешкала родина Шоу відтоді, як 1782 року її прапрадід, шотландський чавуноливар Джон Шоу, емігрував до США зі своїми чотирма синами та побудував там перший чавуноливарний завод на захід від гір Аллегени. Пізніше Джон Шоу розділив отримані землі між своїми синами, а навколишній район назавжди отримав його прізвищеMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 1, 4..
Прадід Маргарет, Томас Вілсон Шоу-старший, прожив до дев'яноста шести років і часто розповідав у похилому віці історію про те, як батько підняв його на плечі, щоб він побачив, як Джордж Вашингтон проїжджає на білому коні під час поїздки до ПіттсбургаMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 3..
Дід Шоу по батьківській лінії, Томас Вілсон Шоу-молодший, служив хірургом в армії Союзу під час битви під Геттісбергом, а пізніше працював лікарем у нетрах іммігрантів — робітників сталеливарних заводів ПіттсбургаMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 4., хоча багатство родини Шоу значною мірою було накопичене завдяки вдалим інвестиціям у цю галузьRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Page 48-49..
Батьком Шоу був випускник Політехнічного інституту Ренсселера, інженер-будівельник Генрі Шоу. Він потайки мріяв стати художником, але батько завадив здійсненню мрії, який «вважав художників представниками богеми в оксамитових піджаках і довгих краватках, яких утримують батьки». Натомість Генрі Шоу став колекціонером творів мистецтва і створював гравюри у задоволення. У пізніші роки його «найбільшою насолодою було відвідування Міжнародних виставок картин, яка щорічно проходила в Музеї Карнегі».
Мати Маргарет, Фанні Марія Патчин, була «янкі з Нової Англії», чиї пращури-пуритани 1640 року прибули до колонії Коннектикут та мігрували до Беннінгтона, штат Вермонт. Пізніше Маргарет згадувала свою матір як жінку, для якої «виховання та розумові здібності були найважливішими» і яка, відповідно, «важко сприймала багатство жителів Піттсбурга без видатного розуму. Але в особі мого батька вона знайшла однодумця у смаках та літературних уподобаннях»Margaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 5..
Маргарет виховували пресвітеріанкоюRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Pages 58–59.. Батьки, як повідомляється, були дуже люблячими й уважними, і, попри те, що спочатку їй забороняли торкатися інструменту, Маргарет розвинула палкий інтерес до музики з раннього віку, коли навчилася грати на фортепіаноMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Pages 13-14..
Важливу роль у дитинстві Маргарет також відіграли афроамериканські слуги її батьків, родина Неш, які часто розповідали їй історії з усної традиції своєї родини, що сягала рабської плантації у Вірджинії, а ще раніше — НігеріїMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 6.. Не менш захоплювали її юнацьку уяву ірландські перекази про кельтський потойбічний світ, якими ділилася з нею ірландська мандрівниця, яку Маргарет знала як «ірландка Кейт»Margaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 11..
Після смерті батьків, в 11 років, підлітком переїхала до Шотландії і навчалася в інтернаті для дівчаток Сент-Брайд в Геленсбурзі, поблизу Глазго. Пізніше Шоу згадувала, що її вчителька французької мови в школі народилася в Абердінширі, «і була тією, кого сьогодні назвали б затятою шотландською націоналісткою». З цієї причини вчителька французької якось наказала ученицям намалювати малюнки до Декларації Арброута, які вивісили на стінах, поки директорка школи не наказала їх знятиMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 26..
Вперше вона почула виконання гельських пісень під час спеціального концерту в церкві Сент-Брайд, який дала знана збирачка пісень Марджорі Кеннеді-Фрейзер, яка, за словами Роберта Пермана, «присвятила своє життя збиранню гельських пісень на Гебридських островах і виконанню її власних англізованих версій»Ray Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Page 50..
Пізніше Шоу написала про цей концерт, що змінив її життя: «У дитинстві я вивчала шотландські пісні та кілька пісень Роберта Бернза, але ці, які вона співала, були абсолютно новими. Подумати тільки, їх знайшли на Гебридських островах, а я ніколи нічого про них не знала! Але щось було не так, я відчувала; у цих піснях було щось більше. Якби ж то я могла поїхати на ті далекі острови та почути цих співаків!».
Музикознавиця Під час навчання в Нью-Йоркському університеті у 1920-х роках повернулася до Шотландії і з радістю знову почула пісні, які чула в церкві Сент-Брайд, але виконані носіями мови гельською мовою.
Через ревматизм вона не змогла стати концертною піаністкоюMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Pages 57-58.. Шоу, за підтримки Надії Буланже та Ейлін Костелло і на превеликий жах своєї родини, перейшла з медицини на нову галузь етномузикологію та почала повноцінно займатися збиранням народних пісеньMargaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Pages 39-56.. Згодом вона усвідомила, що вивчення класичної музики не підготувало її до збору пісень у традиційних співаків, які співають кельтськими мовами, репертуар яких використовує зовсім іншу систему гам, тональностей і ладівRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Pages 50–53..
Зрештою вона приїхала на Саут-Юїст, про що згодом згадувала так: «З усіх островів, які я відвідала, у Саут-Юїсті було щось таке, що просто підкорило мене; це як закохатися; це був острів, на який я хотіла повернутися. Звісно, я не шукала островів: я шукала спосіб прожити своє життя»Ray Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Pages 53–54..
Під час перебування в Лохбості її розважав спів двох сестер, Майрі та Пейджі Макреїв. Вони запросили її до себе, щоб поділитися усіма піснями, які зналиSolas—Margaret Fay Shaw of Canna; BBC AlbaSunday Feature: Margaret Fay Shaw's Hebridean Odyssey; BBC Radio 3. Захоплена їхнім співом, вона прожила з ними наступні шість років і стала близькою подругою. За цей час записала багато інформації про пісні та їхні історії.
Пізніше Шоу згадувала: «Для співаків найважливіше — це слова; мелодія — це лише засіб, що несе слова. Я відразу це зрозуміла у Майрі Макрей: хай який би хрипкий чи жахливий був голос під час співу, слова мали бути абсолютно чистими, щоб кожен, хто слухає, міг сприйняти поезію. І тоді я подумала, наскільки важливо для співаків усвідомлювати, що слова мають бути чутними, що вони повинні любити поезію»Margaret Fay Shaw (1999), From the Alleghenies to the Hebrides, Birlinn Limited. Page 56..
Значна частина інформації, зібраної Шоу від сестер опублікували в книзі Шоу «Folksongs and Folklore of South Uist».
Фотографії Шоу висвітлювали трудове життя жінок у Саут-Юїсті, які відігравали вирішальну роль у своїх сім'ях та місцевій економіці.
Особисте життя Фотографічні роботи Шоу привернули увагу Джона Лорна Кемпбелла. Він приїхав до Саут-Юїста, щоб попросити її допомогти у створенні книги про Барру, над якою він працював разом із Комптоном Маккензі.
Одного дощового вечора 1934 року менеджер готелю на острові Саут-Юїст у типово шотландському стилі представив Кемпбелла Маргарет Фей ШоуRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Page 47.. Пізніше Кемпбелл згадував: «Як це часто буває, спочатку ми не знайшли спільну мову, але з часом ми познайомилися ближче і працювали в одному маленькому світі»Ray Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Page 47..
Їхні стосунки розвивалися повільно й незграбно, але у березні 1935 року Шоу привезла Кемпбелла до своєї родини в Гленшо, штат Пенсільванія. Пізніше вона згадувала, що він весь час ганявся за метеликами в сусідньому лісі або друкував книги й статті у своїй кімнаті. Тому, родина Шоу вирішила, що Кемпбелл, не дуже серйозно ставиться до Маргарет, і ніхто так не здивувався, як Маргарет, коли Кемпбелл зробив їй пропозицію перед від'їздом.
У червні 1935 року Кемпбелл і Шоу одружилися у пресвітеріанській церкві в Глазго. Нікого з родичів не було на церемонії. За наполяганням нареченого, церемонія провадилась шотландською гельською мовою. Кемпбелли провели свій короткий медовий місяць на Лофотенських і Вестероленських островах, НорвегіяRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Page 60..
Активістка з відродження мови 1937 року подружжя Кемпбеллів вирушило до Нової Шотландії з едіфоном, щоб записати канадський гельський фольклор і традиційних співаків. Кемпбелли провели шість тижнів у Кейп-Бретоні, а потім записали на воскові циліндри в окрузі Антігоніш 95 традиційних гельських пісень і балад, дві гри, сім місцевих і три оригінальні пісні, виконаних їхнім композитором. Кемпбелли також переконали колишнього редактора літературного журналу «Mac-Talla», Джонотана Маккінонна, познайомити з Габріелем Сіллібуєм, вождем корінного народу мікмак Кейп-Бретону. Кемпбелли записали як Сіллібуй розповідав мовою мікмак усно передану історію про прибуття перших гелів до провінції. Кемпбелли також записали інших мікмаків, які співали католицькі гімни рідною мовоюRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Pages 63–66..
Записи канадських гельських пісень, зроблені Кемпбеллами в Новій Шотландії, пізніше записали завдяки ірландському традиційному музиканту та збирачу Шеймуса Енніса. Вони вийшли у збірнику «Songs Remembered in Exile: Traditional Gaelic Songs from Nova Scotia Recorded in Cape Breton and Antigonish County in 1937, with an Account of the Causes of the Highland Emigration, 1790—1835».
Вони жили в Баррі, доки родина Кемпбеллів не взяла на себе довгострокові боргові зобов'язання, щоб придбати гебридський острів Канна у 1938 році.
Змушена взяти на себе управління маєтком Канна під час короткочасного психічного зриву й ушпиталення свого чоловіка, Шоу, за кілька років після його навернення у 1946 році, перейшла за ним у католицьку церкву в Шотландії. Але вона завжди наполягала, щоб її улюблені англомовні пресвітеріанські гімни з дитинства, як-от «Christ the Lord is Risen Today» Чарльза Веслі, співали під час тихої меси в католицькій церкві святого Колумби на Канні, що викликало нерозуміння у гельськомовного населення островаRay Perman (2013), The Man Who Gave Away His Island: A Life of John Lorne Campbell, Birlinn Limited. Pages 115—116..