Регламент (ЄС) № 1071/2009 визначає вимоги до компаній, що здійснюють автомобільні (пасажирські та вантажні перевезення). Він також пояснює необхідну кваліфікацію керівника транспорту, встановлює вимоги щодо безпеки документації та окреслює сфери, в яких держави-члени мають повноваження щодо імплементації Регламенту.
Історія Регламент (ЄС) № 1071/2009 був опублікований в Офіційному віснику ЄС 14 листопада 2009 року разом з Регламентами 1072/2009/ЄС (Європейського Парламенту та Ради від 21 жовтня 2009 року про спільні правила доступу до ринку транскордонних автомобільних вантажних перевезень) та 1073/2009/ЄС (Європейського Парламенту та Ради від 21 жовтня 2009 року про спільні правила доступу до ринку транскордонних автомобільних пасажирських перевезень та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 561/2006) як так званий «Дорожній пакет». Регламенти набули чинності в повному обсязі 4 грудня 2011 року.Road Package, Informationen auf der Seite des BALM (Bundesamt für Logistik und Mobilität) (Abruf: 16. März 2026)
РЕГЛАМЕНТ КОМІСІЇ (ЄС) № 613/2012 від 9 липня 2012 року, РЕГЛАМЕНТ РАДИ (ЄС) № 517/2013 від 13 травня 2013 року, РЕГЛАМЕНТ (ЄС) 2020/1055 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 15 липня 2020 року.
Консолідована версія (див. інформаційне поле) містить найактуальнішу версію.Anmerkung: In der konsolidierten Fassung der VO(EG) 1071/2009 sind leider die Erwägungsgründe nicht mehr mit abgedruckt. Zum Nachlesen der Erwägungsgründe muss die Grundfassung (siehe Infobox) aufgerufen werden!
Скасування Регламент 1071/2009/ЄС скасував Директиву 96/26/ЄС.Richtlinie 96/26/EG des Rates vom 29. April 1996 über den Zugang zum Beruf des Güter- und Personenkraftverkehrsunternehmers im innerstaatlichen und grenzüberschreitenden Verkehr sowie über die gegenseitige Anerkennung der Diplome, Prüfungszeugnisse und sonstigen Befähigungsnachweise für die Beförderung von Gütern und die Beförderung von Personen im Straßenverkehr und über Maßnahmen zur Förderung der tatsächlichen Inanspruchnahme der Niederlassungsfreiheit der betreffenden Verkehrsunternehmer
Зміст
Розділ I Загальні положення регулює У статті 1 спочатку викладено предмет та сферу застосування регламенту; Стаття 2 містить важливі для закону визначення; Стаття 3 визначає вимоги до здійснення професії оператора автомобільного транспорту як у вантажних, так і в пасажирських перевезеннях. У цій статті окреслено характеристики компаній, які здійснюють або мають намір здійснювати професію оператора автомобільного транспорту. Ці компанії повинні бути постійно зареєстровані в державі-члені, зазначеній у статті 3, та мати характеристики , фінансового стану та професійної компетентності. Крім того, стаття 4 детально визначає керівника транспорту.
У розділі II детально описано умови виконання вимог статті 3. Стаття 5 описує умови вимоги щодо заснування. Стаття 6 визначає (персональні) вимоги щодо надійності як транспортного підприємства, так і керівника транспорту. Вона містить одне з найважливіших положень Регламенту, а саме питання про те, коли може існувати особиста ненадійність, і таким чином виникає загроза відкликання ліцензії Співтовариства: Відповідно до статті 6(2) Регламенту (ЄС) № 1071/2009, порушення правопорушень, перелічених у Додатку IV до Регламенту (ЄС) № 1071/2009 (так званий список найсерйозніших порушень відповідно до статті 6(2 )), у разі сумнівів призведе до відмови в особистій надійності та, як правило, до відкликання ліцензії Співтовариства. Відповідно до статті 16(2)(a) Регламенту (ЄС) № 1071/2009, ЄС, у Регламенті Комісії (ЄС) 2016/403 від 18 березня 2016 року, що доповнює Регламент (ЄС) № 1071/2009 Європейського Парламенту та Ради щодо класифікації серйозних порушень правил Союзу, які можуть призвести до втрати надійності операторів автомобільних перевезень, ... перерахував подальші правопорушення, які знаходяться нижче найсерйозніших порушень, але які за певних умов також можуть призвести до втрати особистої надійності та, таким чином, до анулювання ліцензії Співтовариства. Стаття 7 визначає вимоги щодо фінансової спроможності компанії. Відповідно, компанія повинна надати, серед іншого, заставу у розмірі 9000 євро за свій перший транспортний засіб, яку можна перевірити в будь-який час готівкою або шляхом надання гарантії; заставу у розмірі 5000 євро за кожен додатковий транспортний засіб або комбінацію транспортних засобів, що використовуються, з допустимою загальною масою понад 3,5 т; та заставу у розмірі 900 євро за кожен додатковий транспортний засіб або комбінацію транспортних засобів, що використовуються, з допустимою загальною масою понад 2,5 т, але не перевищує 3,5 т. Статті 8 та 9 (серед іншого, з посиланням на Додатки I та II) містять вимоги щодо професійної компетентності операторів автомобільного транспорту та керівників транспортних перевезень. Ці особи повинні вільно володіти предметними галузями, переліченими в Частині I Додатка I, та продемонструвати цю компетентність, склавши письмовий (а в деяких випадках додатковий усний) іспит. Частина II Додатка I містить додаткові відомості про процедуру складання іспитів. Органами, відповідальними за проведення та/або сертифікацію іспитів, є ті, що призначені для цієї мети державами-членами (у Німеччині це (BALM)) або органи, затверджені ними (наприклад, у Німеччині це Федеральне відомство автомобільного транспорту (BALM)) або органи, затверджені ними (наприклад, у Німеччині це Торгово-промислові палати (IHK)). Стаття 9 визначає, коли звільнення від іспиту можливе за виняткових обставин.
Розділ III містить правила щодо затвердження та моніторингу: Стаття 10 вимагає, щоб держави-члени призначили один або декілька компетентних органів, відповідальних за належне виконання цього Регламенту (у Німеччині це Федеральне управління логістики та мобільності (BALM)). Крім того, стаття 10(1) також визначає повноваження, які ці національні органи мають (або повинні мати); вони уповноважені: а) розглядати заявки, подані компаніями, b) надавати, призупиняти або скасовувати дозвіл на здійснення діяльності оператора автомобільного транспорту, c) визнати фізичну особу непридатною для управління транспортною діяльністю підприємства як керівник транспорту, а також d) проводити необхідні перевірки для підтвердження того, що компанія відповідає вимогам статті 3. Стаття 11 детально описує подання та реєстрацію заявок. Згідно з цією статтею, компанії мають право отримувати дозволи (за умови, що вони відповідають умовам, викладеним у статті 3); ці дозволи надаються компетентними національними органами. Заяви на отримання дозволу на діяльність як оператор автомобільного транспорту та/або менеджер транспорту повинні оброблятися оперативно та, у разі сумнівів, не повинні займати більше трьох місяців. Компетентні органи вносять відповідні дані до електронних реєстрів (у Німеччині: ), які мають бути створені державами-членами відповідно до статті 16 (стаття 11(2) Регламенту (ЄС) № 1071/2009); транспортні компанії зобов'язані повідомляти компетентний орган про будь-які зміни до цих даних протягом періоду, визначеного компетентним органом (але не довше 28 днів). Стаття 12 зобов'язує держави-члени проводити регулярні перевірки щодо дотримання умов, викладених у статті 3 (та звітувати про ці перевірки Комісії). З цією метою держави-члени проводять цільові перевірки підприємств, класифікованих як такі, що мають високий ризик, включаючи, де це доречно, перевірки на місці в приміщеннях відповідного підприємства. З цією метою держави-члени поширюють систему класифікації ризиків, встановлену відповідно до статті 9 Директиви 2006/22/ЄСKonsolidierter Text: Richtlinie 2006/22/EG des Europäischen Parlaments und des Rates vom 15. März 2006 über Mindestbedingungen für die Durchführung der Verordnungen (EG) Nr. 561/2006 und (EU) Nr. 165/2014 und der Richtlinie 2002/15/EG über Sozialvorschriften für Tätigkeiten im Kraftverkehr sowie zur Aufhebung der Richtlinie 88/599/EWG des Rates (Text von Bedeutung für den EWR), на всі порушення, зазначені у статті 6 Регламенту (ЄС) № 1071/2009.Anmerkung: siehe oben bei Art. 6 Стаття 13 детально визначає процедуру призупинення та анулювання дозволів. Якщо компетентний орган визначить, що компанія більше не відповідає вимогам статті 3, він повинен відповідно повідомити компанію. Якщо компетентний орган визначить, що одна або декілька з цих вимог більше не виконуються, він може (на власний розсуд!) надати компанії період часу для усунення невідповідності (періоди детальніше зазначені у статті 13, пункт 1). Важливо: Якщо компетентний орган визначить, що компанія більше не відповідає одній або декількам вимогам статті 3, він повинен призупинити або анулювати дозвіл на діяльність як оператора автомобільного транспорту (стаття 13, пункт 3). Стаття 14 регулює питання про визнання керівника транспорту непридатним. Якщо керівник транспорту вважається ненадійним відповідно до статті 6, компетентний орган оголошує цього керівника транспорту непридатним для управління транспортною діяльністю підприємства. Крім того, вона визначає суворі умови, за яких орган може поновити керівника транспорту на посаді, та коли він може повернутися до виконання своїх обов'язків як такий. Стаття 15. Рішення компетентних органів та засоби правового захисту: Орган влади повинен вказати причини своїх рішень (принаймні, якщо вони кваліфікуються як несприятливі). Держави-члени повинні передбачити відповідні засоби правового захисту проти таких рішень.
Розділ IV: Адміністративне спрощення та співпраця: Стаття 16 передбачає, що держави-члени повинні створити та вести національні електронні реєстри підприємств автомобільного транспорту, яким компетентний орган, призначений ними, дозволив здійснювати професійну діяльність оператора автомобільного транспорту (у Німеччині: Електронний центральний реєстр підприємств з перевезення вантажів та пасажирів; в Австрії: Реєстр транспортних підприємств (VUR) або База даних транспортних підприємств (VDB) ). У статті детально зазначено, які дані повинні зберігатися як мінімум, які дані повинні бути доступні лише іншим органам, а які дані повинні бути загальнодоступними. Вона також встановлює положення щодо максимальних термінів зберігання. Національні реєстри повинні бути розроблені таким чином, щоб бути взаємопов’язаними. Стаття 17 стосується захисту персональних даних. Стаття 18 широко регулює адміністративну співпрацю між державами-членами. Зокрема, компетентні органи держав-членів обмінюються інформацією про вироки та санкції за серйозні порушення відповідно до статті 6(2). Держава-член, яку поінформували про серйозне порушення відповідно до статті 6(2), що призвело до вироку або санкції в іншій державі-члені протягом попередніх двох років, повинна зареєструвати це порушення у своєму національному електронному реєстрі. Держави-члени повинні відповідати на запити інформації від компетентних органів інших держав-членів та проводити перевірки, інспекції та розслідування щодо дотримання вимог, викладених у статті 3(1)(a), підприємствами автомобільного транспорту, зареєстрованими на їхній території. Держави-члени повинні передавати інформацію, запитувану іншими державами-членами відповідно до пункту 4, протягом 30 робочих днів з моменту отримання запиту. Держави-члени можуть домовитися між собою про коротший період.
Розділ V регулює взаємне визнання сертифікатів та інших документів. У статті 19 у цьому відношенні йдеться про сертифікати та еквівалентні документи щодо надійності; Стаття 20 регулює сертифікати щодо фінансової спроможності; Стаття 21 стосується сертифікації професійної компетентності.
У розділі VI перелічені заключні положення, зокрема: Стаття 22 передбачає, що державам-членам рекомендується встановлювати санкції за порушення положень цього Регламенту ЄС. Стаття 23 містить (нині значною мірою застарілі) перехідні положення для компаній, які вже працювали на ринку на момент набрання чинності цим регламентом.